* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

РИМ: ГОГОЛЬ І СОСНОВСЬКИЙ

23:51 09.08.2013

РИМ: ГОГОЛЬ І СОСНОВСЬКИЙ

Готуючись до круглого столу, присвяченого 200-річному ювілею відомого європейського скульптора, ректора Римської академії мистецтв, уродженця сучасної Рівненщини — Томаша-Оскара Сосновського, звернув увагу на те, що митець проживав у Римі в один і той саме час із Миколою Гоголем. Тому через гоголівський погляд на Вічне місто намагався відобразити атмосферу, в якій формувалась особистість майбутнього визначного майстра. Він народився та робив свої перші кроки в Україні, яку ніколи не забував, повертаючись у родинне гніздо, дбаючи про рідний край та його мешканців.

Сосновський і Гоголь були майже ровесники. Біографії обох майстрів розпочиналися в Україні, яка в ті часи перебувала у складі Росії; обидва мали українське та польське коріння, їхні предки походили з Волині. Сосновський і Гоголь в один час творили у Вічному місті, де відвідували мистецькі зібрання, можливо, були знайомі. Місто Ромула дало їм те «молоко» творчості, завдяки якому зріс потенціал тієї царини, якій вони присвятили себе. Про Сосновського сьогодні нам відомо значно менше, ніж про його старшого колегу. Тому пропонуємо — через посередництво Гоголя (який усіма фібрами своєї душі відчував особливість цього міста) та його товаришів, їхню епістолярну спадщину — поринути в атмосферу Рима кінця 30-х — початку 40-х років ХІХ ст.; часу, коли торував свій шлях до мистецьких вершин один із найвідоміших випускників Кременецького ліцею Томаш-Оскар Сосновський.

Микола Васильович певною мірою допомагає зрозуміти ту систему координат, у якій проходило зростання величі вірного сина Волині — визначного скульптора ХІХ ст. Т.-О. Сосновського. Думки ж Гоголя про Вічне місто допоможуть ще раз осягнути його українську душу та беззаперечну геніальність.

Уперше Микола Гоголь прибув до Рима у березні 1837 року, напередодні Великодня, «...поспел как раз к празднику. Обедню прослушал в церкви св. Петра, которую отправлял сам папа», — писав він матері.

Узагалі Італія нагадувала йому Україну. У листі О. Данилевському він наголошував: «Здесь тепло, как летом; а небо — совершенно кажется серебряным. Солнце дальше и больше, и сильнее обливает его своим сиянием. Что сказать тебе вообще об Италии? Мне кажется, как будто бы я заехал к старинным малороссийским помещикам. Такие же дряхлые двери у домов, со множеством бесполезных дыр, марающие платье мелом; старинные подсвечники и лампы в виде церковных; блюда все особенные; все на старинный манер... Когда въехал в Рим, я в первый раз не мог дать себе ясного отчета: он показался маленьким; но, чем далее, он мне кажется большим и большим, строения огромнее, виды красивее, небо лучше; а картин развалин и антиков смотреть на всю жизнь станет. Влюбляешься в Рим очень медленно, понемногу — и уж на всю жизнь. Словом вся Европа для того, чтобы смотреть, а Италия для того, чтобы жить».

Тільки у Вічному місті Микола Васильович відчував себе як вдома, тільки тут його особлива душа почувалася невимушено. Панегірики Риму Гоголь проголошував у листах до багатьох своїх знайомих. Микола Васильович, як зазначав М. Язиков, знав Рим як своїх п’ять пальців. Сам же Гоголь у традиційному листі до О. Данилевського пише: «Рим! Прекрасный Рим! Я начинаю теперь вновь чтение Рима, и боже! Сколько нового для меня, который в четвертый раз читает его». В іншому листі до нього Микола Васильович, який у лютому 1839 року перебував в італійській столиці, супроводжуючи спадкоємця царського престолу, вказує: «Я проводил все время с Римом, т. е., с его развалинами, природою и Жуковским...»

Окрім літературної праці, у Вічному місті Микола Васильович робив замальовки історичних пам’яток, проте до своїх образотворчих творінь він ставився досить критично й просто знищував їх, як і окремі літературні праці. Сучасники зазначали, що якби він працював над собою як живописець, то досягнув би значних висот у цій царині. Проте ні малювання, ні стезя історика не були його покликанням. Вони цікавили Гоголя лише в контексті літературної творчості, якій він приділяв найбільше часу, проживаючи в Римі, працюючи над «Мертвыми душами».

І все ж, покидаючи місто, яке він боготворив, перебуваючи вже у Відні, 25 серпня 1839 року Микола Васильович у листі до С. Шевирьова, підсумовуючи своє перебування в Римі, відзначає, що: «...главное, — это посещение, которое сделало мне вдохновение. Передо мною выясниваются и проходят поэтическим строем времена казачества, и если я ничего не сделаю из этого, то я буду большой дурак. Малороссийские песни, которые у меня под рукою, навеяли их, или на душу мою нашло само собою ясновидение прошедшего, только я чую много того, что ныне редко случается... О, Рим, Рим! Кроме Рима, нет Рима на свете, хотел я было сказать, — счастья и радости, да Рим больше чем счастье и радость». Ось так Вічне місто повернуло Гоголя до рідної України, нагадало його душі про батьківську пісню та славу козацьку, які він досліджував раніше, проте все ж таки до яких так і не повернувся...

Гоголь як справжній інтелігент, поважаючи італійців, вивчив мову народу, на землі якого він проживав. Відомо, що опановував італійську Микола Васильович із вчителем. Він вважав себе не особливо здібним до мов, проте, як свідчив В. Гаєвський: «Гоголь выучился итальянскому языку, так что мог довольно свободо объясняться, даже писал иногда из Рима в Петербург по-итальянски» (це — приклад для тих сьогоднішніх інтелігентів, які вважають, що достатньо знати й використовувати лише одну мову).

Оглядаючи римські пам’ятники, музеї, палаци та картинні галереї, як свідчив П. Аннєнков, Микола Васильович «всегда погружался в немое созерцание... скульптурные произведения древних тогда еще призводили на него сильное впечатление. Он говорил про них: «...то была религия, иначе нельзя бы и проникнуться таким чувством красоты». Скульптура, на думку Гоголя: «...ясный признак того светлого, греческого мира, который ушел от нас в глубокое отдаление веков, скрылся уже туманом и до которого достигает одна только мысль поэта... Она родилась вместе с языческим, ясно образовашимся миром, выразила его — умерла вместе с ним. Напрасно хотели изобразить ею высокие явления христианства, она также отделилась от него, как самая языческая вера».

Однозначно не погодився б з цими словами Гоголя один із найкращих учнів визначного італійського скульптора П’єтро Тенерані, випускник Римської академії мистецтв св. Луки, майбутній ректор цього навчального закладу Томаш-Оскар Сосновський. Своєю творчістю він довів, що скульптура увібрала в себе та представила світу найвищі християнські почуття, — так, як зробили це живопис, музика та поезія.

Гоголь і Сосновський дихали одним римським повітрям, ходили одними й тими ж вулицями, перебували в одному середовищі, спілкуючись із найкращими тогочасними римськими митцями, проте, закономірно, по-різному відчували та оцінювали мистецькі доробки. Як згадував П. Аннєнков, Микола Васильович мав «врожденное благоговение к высокой, непогрешительной идеальной пластической форме». Це майстерно Гоголь підтвердив у своїй роботі «Скульптура, живопись музыка», де писав про скульптуру: «Белая, млечная, дышащая в прозрачном мраморе красотой, негой и сладострастием, она сохранила одну идею, одну мысль: красоту, гордую красоту человека». На жаль, Микола Васильович не пізнав шедеврів скульптора Сосновського. Ознайомлення з його творчістю, можливо, змінило б його думку про зв’язок скульптури та християнства.

Відповідно до свідчень П. Аннєнкова, Гоголь у Римі: «...часто забегал в мастерскую известного Тенерани любоваться его «Флорой», приводимой тогда к окончанию, и с восторгом говорил о чудных линях, которые представляет она со всех сторон... «тайна красоты линий, — прибавлял он, — потеряна теперь во Франции, Англии, Германии и сохраняется только в Италии». Можливо, в один із цих візитів у майстерні римського метра скульптури Гоголь міг бачити скромно працюючого, разом з П’єтро Тенерані, свого ровесника, який, як і він, завітав до Вічного міста з української землі та вивчав тут «науку скульптури». У майбутньому Сосновський став достойним продовжувачем мистецького доробку свого вчителя та друга, образ якого відтворив у одній зі своїх робіт.

Томаш-Оскар, напевно, також, як і Гоголь, відчував особливість Вічного міста, увібравши в себе його таємничість і загадковість. У Римі, поруч з тимчасовим, митець відшуковував те неминуще, елементи якого намагався відобразити у своїх роботах. Сосновський у білосніжний каррарський мармур вдихнув і переживання, й неземну красу, і спокій, і віру в безсмертя людської душі, яка, за словами того ж Гоголя, «жила еще прежде меня, прежде чем я родился на свет...».

Фото надано автором

 

Олександр БУЛИГА, директор Рівненського обласного краєзнавчого музею

http://www.day.kiev.ua/uk/article/poshta-dnya/rim-gogol-i-sosnovskiy