4 березня о 12.00 у приміщенні Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара" (вул. Лаврська, 19) відбулася прес-конференція французького фотографа та режисера Юрія Білака.

Французький митець українського походження не раз приємно дивував глядачів своїми нетиповими фото дослідженнями українського етносу. Його експозиції мандрували Україною у 2007-2010 роках, викликаючи захоплення влучними замальовками "української душі очима француза". Справжнього резонансу набув фотопроект Юрія для незрячих "Доторкнутися і побачити".

Останні два роки "вікна в Україну" стали прикрасою багатьох вернісажів у Франції, де Юрій представив мальовничість фотопортретів та краєвидів найзаповітніших куточків Карпат французькому глядачеві.

Цього разу Юрій приїхав до України презентувати каталог світлин «Гуцули» та унікальний культурний проект «Чорногора» (Франція).

Пан Юрій живучи в іншій країні та без підтримки спонсорів здійснив те, чого в нас зробити ще ніхто не спромігся. Він став ще одним прикладом того, як небайдужі люди з-за кордону, захоплені багатством та глибиною нашого народу,  відривають нам очі на самих себе. Проект «Гуцули» - результат 6-річних мандрівок Українськими  Карпатами. Пророблена робота не є  просто звітом, чи красивими кадрами,  - це відображення життєвої філософії, цінностей, чогось сакрального. На конференції пан Юрій дуже влучно сказав, що йому не подобається англійський вираз to take a pacture (дослівно - брати знімок), «це ніби вкрасти і втікти» - поянює він. Свої знімки Ю. Білак  прагне дарувати.

Заслуговує уваги і те, що митець  б'є на сполох перед українцями, що ми зараз знаходимося на переломному моменті - вся ця самобутність гуцул завтра вже може зникнути. Юрій навів жахаючи факти зникнення майстрів народних промислів, безповоротну втрату знань та технологій. Юрію важко було словами передати враження від весільного обряду припадання молодих перед батьками, адже, за словами митця, французька молодь забуває і слова «добрий день та дякую» до батьків, не те що просить благословення.

Гуцули живуть у казці.  І цим все сказано.  Представлений проект викликав величезної міри зацікавлення серед французької громади, адже там ніхто уявити навіть не міг, що так поруч  від Франції є настілки екзотичний, самобутній народ, що до ХХІ століття зберіг свій тисячолітній спосіб життя, культуру, філософію.

Згодом Юрій розповів про культурний проект «Чорногора», що був заснований ще у 1973 році  як центр української культури для емігрантів у Франції. «Чорногора» став осередком, що законсервував та підтримує українську культуру для українців, деякі з яких вже  є не першим поколінням, що не розмовляють українською мовою.

На останок слід зауважити, що ці два проекти - це результати колосальної праці, важливість та цінність якої важко переоцінити.