Ми український народ, а не «рускоязичноє насєлєніє» !

Впродовж довготривалого перебування в складі інших держав українська нація зазнавала неймовірних утисків. Колонізатори методично викорчовували із українців самобутню культуру та її осердя - мову, яка вирізняла нас в окрему цивілізаційну спільноту. Найстрашнішого удару по нашому народу нанесла радянська репресивна машина, яка у 30-ті роки минулого століття здійснила геноцид українців. Основний удар був нанесений по українському селу - колисці української культури. Голодомором 1932-1933 років, а далі масовими розстрілами  і висилками за межі України українська нація була буквально розтерзана.

Після Другої світової війни радянська пропаганда довершувала розправу над свідомими українцями, зокрема, в моральний спосіб. Паплюження українства здійснювалось через всі інформаційні засоби. Все було направлено на прищеплення відрази до тієї частини українців, які усвідомлювали приналежність до своєї нації і не бажали прилучатися до «рускоязичного насєлєнія». До справжніх патріотів української землі, які для багатьох українців були взірцем боротьби за незалежність України, застосовувалося дике цькування. В свідомість східних українців методично втискувалося почуття неприязні і навіть ненависті до наших героїв, які, насправді, боролися, як проти  німецьких окупантів так і проти радянського режиму.

        За таких умов не міг ізольований від правди юнак залишатися свідомим українцем, якщо радянська пропаганда звичайного українця нерідко виставляла в образі фашистського посіпаки, боягуза чи п'яниці або такого собі неотесаного селюка, та ще й трохи пришелепкуватого.  Ось і в нас час, до 20 річниці незалежності України був поставлений фільм «Матч», в якому яскраво продемонстровано образ українців, як прислужників фашистів.

Що могло залишитися від молодого українця, якому мало не щодня доводилося дивитися кінофільми, читати і чути по радіо про «велічіє руского язика», «сілу руского духа», «мощь руського оружія» і на цьому тлі дізнаватись про «зрадників»: Мазепу, Петлюру, Махна, Бандеру, про їх «кровожерних» послідовників?

З переляку наша молодь тікала від українства, відмежовувалася від мови і звичаїв, забувала рідну пісню і не задумуючись поповнювала «рускоязичноє насєлєниє». На нинішній час до 15 мільйонів  українців вирвано із історичного тіла нашого народу і прилучено до «рускоязичного насєлєния».

Цим текстом практично неможливо розкрити жахіття найстрашнішої за всю історію людства рукотворної трагедії, внаслідок якої сутність української спільноти була докорінно спотворена. Найгірше те, що була зламана струнка віками відлагоджена система передачі життєвої інформації від покоління до покоління.

Здавалось би, що влада молодої  української незалежної держави повинна була б усвідомити, що причиною мовного переродження що найменше третини українців є злочин, ім'я якому «геноцид українського народу».  Звідси слід було б  зробити висновок, що без відродження українськості українців неможливо побудувати сильну демократичну і заможну Україну.  Замість цього нинішня недолуга Верховна Рада, прийнявши Закон  «Про засади державної мовної політики»,  підписаний Президентом України,  цинічно перекреслює 10 статтю Конституції України, отже і державність української мови в південно-східних областях України. Цим законом  припиняється процес повернення зросійщених українців до материнської мови до своєї квітучої культури. Таким чином із свідомості молодого покоління україноненависники і надалі будуть вишкрібати відчуття приналежності до української родини, вихованої на чарівних мотивах святої української землі. До свідомості нашої молоді ніколи не буде донесено, що мова - це не механізм придуманий людиною, що без рідної мови людина стає упослідженою і випадає із контексту національного організму. Саме природа рідного краю вживила в наших предків мотивацію, яка вилилася в неповторну українську мову, що поверталася в ту ж природу вдячною піснею («тече річенька не величенька»), вишуканою поезією, витонченою вишиванкою. У відносно сприятливі періоди історії вона, всупереч бажанням поневолювачів, знаходила своє відображення у всьому нашому неперевершеному мистецтві, у яскравій національній культурі. Тож тонко виткана із Природи Всесвіту українська мова несе в собі його життєдайнк енергетику і відіграє роль чинника, який гармонізує наші стосунки з ним (Всесвітом), а тому є ключовим творчим засобом для України.

В зв'язку з цим спроби будь кого впресувати в наш край, в українську сутність чужинські мотиви співмірні геноциду. Тому намір Патріарха Московського і всієї Росії Кирила, як і йому подібних, будувати в Україні «рускій мір» не може отримати Божого благословення.  Цей намір є однозначно шкідливим не лише для українського народу, а до представників всіх національних меншин і російської національної меншини також. Цей намір шкідливий і для самої Російської Федерації, де проживають мільйони українців. За логікою речей російській державі, як і її народу,  краще мати стосунки з сильною Україною, а ніж з упослідженою.

Вихід із цієї драматичної ситуації лише один - конституційно визначити, що автором української незалежності є українська нація, яка нині складає 77,8% від всього населення, що українська держава виникла внаслідок виснажливої, часто кривавої боротьби багатьох поколінь етнічних українців за волю, за право бути господарями на своїй землі, за те, щоб Україна була наповнена природнім українським змістом. Внесок полеглих за волю українців,  у справу відродження України повинен стати наріжним каменем нашої незалежності.  Пам'ять про них має стати охоронною грамотою про право українців бути державотворчим народом і називатися титульною нацією. Ця обставина дає право стверджувати, що без розквіту чудової української культури, без належної за обсягом присутності її у повсякденному житті, а особливо на телеекранах, неможливий розквіт культур національних меншин. Не голівудська космополітична культура у російськомовному виконанні, яку так затято популяризують послідовники авторів геноциду , а  самобутні культури українців та національних меншин в Україні є запорукою розвитку і економіки і всіх сфер життя нашого  суспільства.

Отже, віднині з поваги до представників всіх національних меншин, а ще з більшої поваги до пам'яті безвинно замордованих геноцидом мільйонів душ українців, вбиті і ненароджені діти (внуки, правнуки)  яких  не можуть озвучувати своєї мови, утверджуємося, як свідомі українці, як патріоти своєї Батьківщини. Наповнюймо Україну квітучою українською мовою і природнім українським змістом. Лише культурна і духовна нація спроможна бути успішною.

Пам'ятаймо , що без повнокровного відродження української нації не може бути захищеним право жодної національної меншини, жодного громадянина України.

«Зросійщені» українці повертайтеся в лоно українства. Спільно з представниками всіх національностей станьмо сильним народом і разом заспіваймо: «Родина, родина від батька й до сина, від матері доні добро передам. Родина, родина, то вся Україна з глибоким корінням, з широким гіллям».

Голова Васильківського міського

осередку ВУТ «Просвіта»

ім. Тараса Шевченка                                                            А.Марущак