Після останніх виборів майже кожна особа народу відчуває себе традиційно обманутою і втомленою хронічними страхами життя. Все це навалюється на нас ззовні, а позаяк сучасні кордони від інформаційного затравлювання людини не рятують, прогресує аморфна і гнітюча українська ксенофобія. Не варто лякатися цього слова, боязко оглядаючись на закордон. Сам сенс слова ксенофобія в українському вимірі є набагато глибший і незрозумілий кабінетним борцям з ксенофобією, які мешкають в частково загроженому європейському світі. Ми ж перебуваємо в загроженому стані цілі століття, тому вони нас не зрозуміють. Їхні рекомендації для боротьби з нашою ксенофобією чимось нагадують поради з вакцинації від грипу для жертв природного катаклізму. Ми приречені боятися чужого і чужих, адже українська держава навіть при відсутності корупції і при терпимому політичному режимі принципово не може виконати функцію захисту нації перед зовнішніми загрозами світу. Тому ксенофобія як боязнь загрози зовнішнього світу є традиційним занепокоєнням народу, якому ніхто ніколи не давав і не дасть вільно, без втручання ззовні, жити самобутнім життям. Ми приречені на нерозуміння і на зростаюче число претензій до нашої влади, нашої держави з боку численних світових організацій з репутацією зубатих санітарів світової демократії. Навіщо вони нас звинувачують? Українська інстинктивна, боязлива реакція на вічні проблеми нікому з євроборців з ксенофобією не загрожує. Це всього лиш показник термометра, свідчення про інстинктивну боротьбу тіла нації із новітнім СНІДОМ поступової втрати ідентичності. Європейські порадники воліють нам заборонити і цей «термометр». Нам вказують, які винятки з власної демократії маємо зробити, наполягаючи на політичній ізоляції націоналістичної "Свободи", націоналізм якої спрямований на захист української етнічної самобутності і насправді це консервативна партія, яких більшість у Європі. Невже вільні європейці не бачать жахливої проблеми збереження української етнічної самобутності в Україні і готові піддати обструкції партію, яка намагається допомогти суспільству відновити конституційні гарантії свобод українців у власній державі? Якщо Європі байдуже, то хай би не заважали нашим зусиллям відновити українську етнічну самобутність, яка занепадає. Так звані експериментатори - антиксенофоби не вправі допомаггати жодній нації вмирати власною смертю, адже боротьба з ксенофобією загроженої нації чимось нагадує примушення до автаназії, щоб не турбувати ситих і здорових мешканців успішного світу. Боротьба з ксенофобією як з природним страхом за виживання - це боротьба проти природних захисних рефлексів людини, боротьба проти національного, родового начала людської спільноти. Вочевидь Європа байдужіє до родинних вартостей і це сумно. Мені стало жаль Європу і доброзичливу частину світу після недавньої звістки про те, що християнам-англійцям законодавчо заборонили всиновлювати дітей з мотивів їхнього несприйняття гомосексуалізму. Кожени рік якась європейська держава влаштовує акцію демонстрації збочної толерантності, забороняючи християнські Різдвяні забави. Сучасні досягнення технологій інформаційного впливу прискорюють падіння у стан нажаханого життям натовпу і неминуче провокують ксенофобію передовсім у середовищі, з якого лунають закликають боротись з ксенофобією українців. Інформаційна влада над людьми експериментує і на українському полігоні, провокуючи ксенофобію і водночас цькуючи тих самих жертв за її прояви. Чим, як не провокуванням ксенофобії є масове поширення в українському інформаційному просторі взірців нахабного топтання по цінностях родини, глумління з християнських традицій і пропаганди насильства, поширення збоченої моралі. Людей лякає руйнівне втручання в самобутність їхнього життя. Чиновників заохочують дозволяти безконтрольну міграцію та знищення автентичної економіки, тому молодим важко знайти роботу. Водночас будь-які спроби захистити традиційний життєвий уклад родини виставляють ксенофобією або фашизмом. Разом з падінням ідеалу родини, руйнується традиційна віра в Бога, занепадає самодостатня економіка і держава падає в боргову яму на поталу світовим кредиторам. Можливо саме це і є метою модерної боротьби з ксенофобією як з природним інстинктом самозахисту людиною традиційного самобутнього простору життя та господалювання? Пересичений благами світ мовчить заради ситої стабільності, підживлюваної дешевими ресурсами бідних народів. Він швидко деградує у споживацтві і жупелом боротьби з ксенофобією підло виштовхує у яму поперед себе найслабші людські спільноти. Складається враження, що в першу шеренгу виштовхують і наш багатостраждальний український народ в особі молодого покоління. Недаремно засновуються нові і нові ніби то європейські інституції, які спеціалізуються на боротьбі з ксенофобією, нетолерантністю і міфічним українським фашизмом. Саме ця сила невидимо маніпулює деякими депутатами з метою прийняття законів у царині мови і освіти, які працюють проти збереження і розвитку етнічної самобутності українців. Багатьом людям з великими грошима втовкмачують думку, що це вигідно і для них настане благодать, коли всі громадяни стануть покірним російськомовним населенням без національності. Їм кажуть, що суспільство стане покладистішим, тобто байдуже дозволятиме себе експлуатувати, перебуваючи під вланою телебачення і балакаючи подобою російського язика. Їм кажуть, що в цьому безпека збагачення і збереження панування їхнього та мажорів на багато поколінь. На жаль, ніхто не каже їм всієї правди про те, що зло, яке доруйновує самобутність Європи і вбиває традицію християнства, дуже швидко дійде до їхнього безликого Руского міра. Тоді настане черга і російського шовінізму в жорнах вселенської боротьби з ксенофобією, гомофобією, за гротескну рівність прав людей і тварин. Багатьом українським політикам і чиновникам видається нормальним, що мігранти, оселившись на території України переважно не асимілюються в українське громадянство на засадах Конситуції, а поповнюють так зване російськомовне населення. А відмова мігрантів від традиційної асиміляції -це реальна провокація ксенофобії, страху перед чужинцями, які живуть , не бажаючи зближення з корінним населенням. Європа має не менші проблеми з мігрантами, підстави і практику зростаючої власної ксенофобії , але єврочиновники воліють про це не знати і продовжують засуджувати ксенофобію українців. Це настільки нелогічно, що складається враження, ніби вільна Європа говорить чужим голосом не з власної волі. Хто цей невидимий "Чужий"? Можливо це створений і необачно випущений на волю молох голодного лихварського капіталу, молох глобалізації. В цій ситуації нам треба молити Бога . щоб він позбавив нас політиків, які не відають, що творять, жаліючись на державу Європі та Америці, намагаються «вигідно» домовитися з Росією, готові віддати наш ринок хоч китайцям. Впродовж двадцяти років українські владні політики безпорадно спостерігають за тим, як лихварський капітал світу робить невигідним виробництво українських товарів і продовольства. Саме зараз, під галас парламентської боротьби і під безконечне розважальне шоу чужого телебачення тихо вмирають останні українські заводи. Замість покращання люди нетерпляче очікують виплати зарплати і страх втрати пенсії проймає пенсіонерів. Молодь все частіше думає про еміграцію туди, де їх ніхто не чекає. Люди старшого покоління подумки жаліють, що мабуть зробили дітям погану послугу, з усіх сил допомагаючи жити по-людськи. Напевно тому, що батьки аж надто стараються, молодь власною шкірою не відчуває гостроти моменту. Вона сяк-так забезпечена, тому в загальній масі неактивна і явно злегковажила на минулих виборах. Після мирного стояння на Майдані батьків закономірним є приречено-мирне очікування молодих чи то на обіцяне покращання, чи на шанс емігрувати. Чи вирветься Україна з-під згубної опіки сильних світу цього, чи націю остаточно упокорить чужа боротьба з ксенофобією та українським націоналізмом? Як завжди, тягар відповіді рано чи пізно ляже на молоде покоління, яке до того часу вже не буде молодим.
М. Івано-Франківськ. 18.12.12р. Володимир Ференц
