* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

МОТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ КСЕНОФОБІЇ

15:08 19.12.2012

МОТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ КСЕНОФОБІЇ

 

Після останніх виборів  майже кожна особа народу відчуває себе  традиційно обманутою  і  втомленою хронічними страхами життя. Все  це  навалюється на нас ззовні, а позаяк сучасні кордони від інформаційного  затравлювання  людини не рятують, прогресує аморфна і  гнітюча українська ксенофобія. Не варто лякатися цього слова, боязко оглядаючись на закордон. Сам сенс слова ксенофобія  в українському вимірі  є набагато глибший і незрозумілий кабінетним борцям з ксенофобією, які мешкають в  частково загроженому європейському світі. Ми  ж перебуваємо в загроженому стані цілі століття, тому вони нас не зрозуміють. Їхні рекомендації  для боротьби з нашою ксенофобією чимось нагадують  поради  з вакцинації від грипу  для  жертв природного катаклізму. Ми  приречені боятися  чужого і чужих, адже українська держава  навіть при  відсутності корупції  і  при терпимому політичному  режимі  принципово не може виконати  функцію захисту нації перед зовнішніми загрозами світу. Тому  ксенофобія як боязнь загрози зовнішнього світу  є  традиційним занепокоєнням народу, якому ніхто ніколи не давав і не дасть вільно, без втручання ззовні, жити  самобутнім життям. Ми приречені на нерозуміння  і на зростаюче число претензій до нашої влади, нашої держави  з боку численних  світових організацій з репутацією зубатих санітарів світової демократії. Навіщо вони нас звинувачують? Українська інстинктивна,  боязлива реакція на  вічні проблеми  нікому  з  євроборців з ксенофобією не загрожує. Це всього лиш показник термометра, свідчення про інстинктивну боротьбу тіла нації із новітнім СНІДОМ поступової втрати  ідентичності. Європейські  порадники  воліють нам заборонити  і цей «термометр». Нам вказують, які винятки з власної демократії маємо зробити, наполягаючи на політичній ізоляції націоналістичної "Свободи", націоналізм якої спрямований на захист української етнічної самобутності і  насправді це консервативна партія, яких більшість у Європі. Невже вільні європейці не бачать жахливої проблеми збереження української етнічної самобутності в Україні і готові  піддати обструкції партію, яка  намагається допомогти суспільству відновити конституційні гарантії свобод українців у власній державі? Якщо Європі байдуже, то хай би не заважали нашим зусиллям відновити українську етнічну самобутність, яка занепадає. Так звані експериментатори - антиксенофоби не вправі допомаггати  жодній нації вмирати власною смертю, адже боротьба з ксенофобією загроженої нації чимось нагадує  примушення до автаназії, щоб не турбувати ситих і здорових мешканців успішного світу. Боротьба з ксенофобією як з природним страхом за виживання - це боротьба проти  природних захисних рефлексів людини, боротьба проти національного,  родового начала людської спільноти. Вочевидь Європа байдужіє до родинних вартостей і це сумно. Мені стало жаль Європу і доброзичливу  частину світу після недавньої звістки про те, що християнам-англійцям  законодавчо заборонили всиновлювати дітей з мотивів їхнього несприйняття гомосексуалізму. Кожени рік якась європейська держава  влаштовує акцію демонстрації збочної толерантності, забороняючи християнські Різдвяні забави. Сучасні  досягнення технологій  інформаційного впливу прискорюють  падіння у стан нажаханого життям натовпу і  неминуче провокують ксенофобію передовсім у середовищі, з якого лунають  закликають боротись з ксенофобією українців.  Інформаційна влада над людьми  експериментує і на українському полігоні,  провокуючи ксенофобію і водночас цькуючи  тих самих жертв за її прояви. Чим, як не провокуванням ксенофобії є  масове поширення в українському інформаційному просторі  взірців нахабного топтання по цінностях родини,  глумління з християнських традицій і пропаганди насильства, поширення збоченої моралі. Людей лякає  руйнівне втручання в самобутність їхнього життя. Чиновників заохочують дозволяти безконтрольну міграцію та знищення автентичної економіки, тому молодим важко знайти роботу. Водночас будь-які спроби захистити  традиційний життєвий уклад родини  виставляють  ксенофобією або фашизмом. Разом з падінням ідеалу родини, руйнується традиційна віра в Бога, занепадає самодостатня економіка і держава падає в боргову яму на поталу світовим кредиторам. Можливо саме  це і є метою модерної  боротьби з ксенофобією як з природним інстинктом самозахисту людиною традиційного  самобутнього простору життя та господалювання? Пересичений благами світ мовчить заради ситої стабільності, підживлюваної  дешевими ресурсами  бідних народів. Він швидко деградує у споживацтві і  жупелом боротьби з ксенофобією  підло виштовхує у яму поперед себе   найслабші  людські спільноти. Складається враження, що в першу шеренгу виштовхують і наш багатостраждальний український народ в  особі молодого покоління. Недаремно засновуються нові і нові   ніби то європейські інституції, які спеціалізуються на боротьбі з ксенофобією, нетолерантністю і міфічним українським фашизмом. Саме ця сила невидимо маніпулює деякими депутатами з метою прийняття законів у царині мови і освіти, які працюють проти  збереження і розвитку етнічної самобутності українців. Багатьом людям з великими грошима втовкмачують думку, що це вигідно і для них настане  благодать, коли всі громадяни стануть покірним  російськомовним населенням без національності. Їм кажуть, що суспільство стане покладистішим, тобто байдуже дозволятиме себе експлуатувати,  перебуваючи під вланою телебачення і балакаючи подобою російського язика. Їм кажуть, що в цьому безпека збагачення і збереження панування  їхнього та мажорів на багато поколінь. На жаль, ніхто не каже їм всієї правди про те, що зло, яке  доруйновує самобутність Європи і вбиває традицію християнства, дуже швидко дійде до  їхнього  безликого Руского міра. Тоді настане черга і російського шовінізму в жорнах вселенської боротьби з ксенофобією, гомофобією, за гротескну рівність прав людей і тварин.  Багатьом українським політикам і чиновникам видається нормальним, що мігранти, оселившись на території України  переважно не асимілюються в українське  громадянство на засадах Конситуції, а поповнюють так зване російськомовне населення. А відмова мігрантів від  традиційної асиміляції -це реальна провокація ксенофобії, страху перед чужинцями, які живуть , не бажаючи  зближення з корінним населенням. Європа має  не менші проблеми з мігрантами, підстави і практику зростаючої власної ксенофобії , але  єврочиновники  воліють  про це не знати і продовжують засуджувати ксенофобію українців. Це настільки нелогічно, що складається враження, ніби вільна Європа говорить  чужим голосом не з власної волі. Хто цей невидимий "Чужий"? Можливо це створений і  необачно випущений на волю молох  голодного лихварського капіталу, молох глобалізації. В цій ситуації нам треба молити Бога . щоб він  позбавив нас  політиків, які  не відають, що творять, жаліючись на державу Європі та Америці, намагаються «вигідно» домовитися з Росією, готові віддати наш ринок хоч китайцям. Впродовж двадцяти років українські владні політики безпорадно спостерігають за  тим, як лихварський капітал  світу робить невигідним  виробництво українських товарів і продовольства. Саме зараз, під галас парламентської  боротьби  і під безконечне розважальне шоу чужого телебачення тихо вмирають  останні українські заводи. Замість покращання люди нетерпляче очікують виплати зарплати і  страх  втрати пенсії проймає  пенсіонерів. Молодь все частіше думає про еміграцію туди, де їх ніхто не чекає.  Люди старшого покоління подумки жаліють, що мабуть зробили дітям погану послугу, з усіх сил допомагаючи  жити по-людськи. Напевно тому, що батьки аж надто стараються, молодь власною шкірою не відчуває гостроти моменту. Вона сяк-так забезпечена, тому в загальній масі неактивна і явно злегковажила на минулих виборах.  Після мирного стояння на Майдані  батьків  закономірним є приречено-мирне очікування  молодих чи то на обіцяне покращання, чи на шанс емігрувати.   Чи вирветься Україна з-під згубної опіки   сильних світу цього, чи націю остаточно  упокорить чужа боротьба з ксенофобією та  українським націоналізмом? Як завжди, тягар відповіді рано чи пізно ляже на молоде покоління, яке до того часу вже не буде молодим.

 

М. Івано-Франківськ. 18.12.12р.                                           Володимир Ференц