* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ХАРТІЯ ЯК ВЕЛИКЕ САМОРОЗЧАРУВАННЯ

22:55 13.12.2012

ХАРТІЯ ЯК ВЕЛИКЕ САМОРОЗЧАРУВАННЯ

 

 

Після двадцятирічного експерименту над українським суспільством важко знайти потрібні, особливі слова для пробудження  національної сили і людської віри. Тому й не  видав конкретного національного орієнтиру Львівський круглий стіл, хоч обмін думками між розумними  людьми відбувся, а це важливіше текстів. Ми любимо говорити про все загальниками. Розмови про національну ідею теж перетворились в епопею забалакування болючих ран нації. Розумні і правильні настанови, запевнення про незнищенність українців і вічність неповторної і унікальної української мови разом з містичним постулатом про мудрість українського народу - все це є нормальною реакцією  на  ментальний біль української душі. Це своєрідний вербальний наркотик, який допомагає все це терпіти, жити в державі, явно незручній для життя справжнього, україномовного, самобутнього українця. Ми надто втягнулися в цю залежність  і  дуже не хочеться, щоб саможаління і самозаспокоєння загальними порадами, не стали тим лікувальним помічником, який допомагає  недужим хоспісу і не дай Бог - практикуючим автаназію. Нам доведеться терпіти український біль, який терпіли попередні  покоління, але тільки ми можемо покласти цьому край. Це повинні зробити ми, етнічні українці, не питаючи дозволу чи випрошуючи визнання нас як автохтонів. На перший план повинна вийти інша еліта, яка не закликатиме нас до толерантності або навпаки - до революцій, силою розуму і духу змусивши жити інакше, реагувати на загрози  і проблеми інакше. На жаль, болюче-чесно про роль і місце українців в українській державі  обережні і розумні люди воліють зовсім не говорити. Про відповідальність громадянина- майже нічого або дотично. Радимось обережно,  щоб не пробуджувати лихо протистояння, збуреного політичними авантюристами в законі. Тому не дивно, що українська інтелектуальна гора народила  сіру і  непомітну мишу. Замість Хартії українського громадянина  маємо Хартію вільної людини, яку зайво було називати українською, настільки вона є космополітично - універсальною і мавпує Декларацію про права абстрактної людини.  Це ж треба - суспільству, яке ще не знає як то бути громадянином , пропонують  поради як  кожному осібно стати ідеалом Людини! Еліта такого рівня, як  вона собі думає, не має права в такий складний для нації момент писати хартії  в стилі граничної політкоректності стосовно  так званої світової думки. Вимучений двадцятирічкою експериментів  народ має право  і готовий почути голу правду про те, що насправді хоче від нас отой сильний світ і чим насправді є його цінності. Суспільство хоче авторитетного запевнення в тому, що наші українські цінності є питомо найціннішими  для нас, є нашими оберегами і  ми мусимо прийняти їх не як святковий атрибут, а жити цим щодня. Це потрібно не тільки українцям- суспільству, державі, нації, якщо ми хочемо жити не гірше успішних народів світу. Мені прикро, що під текстом Хартії, за невеликими виключеннями,  може підписатися  абстрактний громадянин світу, а преамбула не дає чіткої відповіді  на питання - що з нами сталось і яка роль  етнічних українців?  Замість  чіткого орієнтиру для нації ми одержали  правильно написаний документ, дуже схожий на ті папери, які регулярно надсилають  нам єврочиновники і  я певен, що клерки Венеціанської комісії  похвалили б авторів за  політкоректність в дусі найнижчої толерантності і поваги до всіх людей світу Не зайво знову  і знову запитати себе, коли ж ми відкинемо багатовікову обережність і заявимо про те, що українці в Україні є і вони здатні,  повинні нарешті взяти на себе відповідальність за державу так само як поляки за Польщу, французи за Францію, різноетнічні росіяни за Росію? Може наша титулована еліта вже не вірить, що українці колись перестануть зросійщуватись заради понтів чи доброго життя в Цій Країні? Схоже на те, адже в тексті Хартії є твердження, що українець може  бути українцем , лише "прагнучи оволодіти" українською мовою? Це при тому, що знати і публічно застосовувати виключно українську мову зобов'язує кожного громадянина Конституція і Закон про громадянство. Мені неприємно порушувати  загальне правило мовчки сприймати подібні папери, писані  в давньому стилі, відомому ще від Центральної Ради, але ж хтось мусить сказати правду! Хартія не тільки не дає правильного орієнтиру громадянському суспільству, вона пускає це суспільство за течією світу, присипляє ліберальним гіпнозом,  замість вчити бути ідентичним і  українським, мати автентичну демократію і господарство самозабезпечення, щоб в такий спосіб захистити себе від висмоктування живильних сил  спрутом надбагатої частини світу. Безумовно Хартія містить аж забагато правильних і корисних для українця тез, але  ж немає наголосу  на ролі і відповідальності автохтонів, без чого все це виглядає зверненням до ідеальногї вільної людини, а не живого і депресивного народу. Це наводить на невеселі думки про те, справжню Хартію українського громадянина писати нікому не вигідно, вона не може бути проголошеною в гарному, дорогому домі. Цей текст настільки болючий і потрібний, що її можуть написати тільки люди, які зрозуміли, як влаштований цей світ і не обтяжені високим  положенням чи званнями. Тільки ці люди можуть порушити закляте табу на правду для народу. Та й  чи зуміє український народ цим орієнтиром скористатися чи  знов опустить  руки, відчуваючи,  що майже все не тільки у нас, але й у світі робиться навпаки? Україна зараз в такому стані , що прийняти правильні орієнтири - це піти проти сильної течії світу і ціле покоління мусить змарнуівати на цю боротьбу власне життя. Чи варто платити  нову жертву, коли всі попередні зводила нанівець наша утопічна віра в допомогу і розуміння світу, ніби то  цивілізованого і кращого? Є ще один варіант - просто жити по-людськи за будь-яких умов, бути українцем заради людського життя  навіть тоді, коли ти  не народився  ним, але є громадянином України. Але така позиція дається від народження як совість, віра у Творця і для таких людей настанови зайві. Хартія  вільної людини теоретично може стати  орієнтиром для  тих українців, хто втратив віру і приспав совість. Людина грішить і потім кається, тому з Хартією в нас все могло б поправитись, якби нам дали спокій Росія і надбагата братва світу. Не дадуть! Тому така  Хартія не поможе. Маючи  в кишені наш інформаційний простір, чужі  люди неодмінно по-своєму  "допоможуть" нам реалізувати цю Хартію української вільної людини, мяко не наголошуючи на слові "української" . Будує ж хтось державу для українців, без їхньої особливої участі! Невже цього не відчувають толерантні, не пам'ятаючі зла,  затаєно люблячі українську мову, добрі і  відкриті для світу українці, щовечора каменем сидячи  біля телевізорів? Якщо більшість може в цьому жити і дивиться таке телебачення без смертельної огиди,  трему сумління, то високі слова  про те, як бути вільною українською людиною зайві.

 

М. Івано-Франківськ. 12.12.12р.                      Володимир Ференц