* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Технологія українського «облому»

04:35 15.06.2012

Технологія українського «облому»

 

 

Недавно натрапив на статтю Володимира Єшкілєва «Облом Ясноокого Підпаска, або Історична роль Віктора Ющенка», заголовок якої мене зачепив. Ми вже звикли до  наївної моди вітчизняних журналістів придумувати  ефектні заголовки, переважно  антагоністичні  реальним текстам українського життя. Дещо шокує, коли це роблять галицькі містові філософи та ще й при розводі доволі дражливої теми. Неодмінно дочитуєш таку статтю до кінця, поволі долаючи бар'єри  складнопису. Затим не терпиться і собі вставити «пару копійок». Це не просто, адже писати на тему історії Віктора Ющенка  є дуже  невдячною справою. Про цю болючу частку української історії зазвичай пишуть дуже політкоректно, як про банальну зраду Майдану слабким президентом-українцем. Володимир Єшкілєв спробував створити такий собі мікс пасторальної історії про українську мрію з цитатником практикуючого філософа. Після того, як автором було розкладено українську мрію-міф на атоми і  названо причину її нереальності, в мене закрався сумнів. Не віриться, що  українська мрія про лідера держави- хлопця з села була похована в кар'єрі Віктора Ющенка та ще й   внаслідок «зіткнення ліберально-прагматичної і міфічно-месіанська доктрини». По перше, український лібералізм  якийсь  несправжній, схожий на ніпель. Свобода всього незабороненого для мільйонерів і  майже жодних можливостей для незаможних українців. Для українців діє  звичайна система визиску  диким,  до непристойності ліберальним капіталом, який не дуже зважає на мову,  звичаї та бажання вижити української громади. З філософської точки зору наш «псевдолібералізм» є імпортованою формою ідеологічної індульгенції місцевого параконкістадорського капіталу  в  симбіозі з    флібустьєрським капіталом глобального світу. Звісно, це жарт з певною часткою жарту. Ще більше сумніву викликає  можливість  природної появи такого собі  унікального явища, як месіанський міф Віктора Ющенка.  Безумовно, українці  завжди хотіли мати президента-українця, тверезо розуміючи  як  жорстко цьому противитиметься  все те антиукраїнське і  споживацьке, яке нагромадилось у верхах влади  і  тупо жирує, відверто домінуючи  фактично в усіх ланках суспільства. Українці були свідомі того, що будь-кого в ролі Ющенка не любитиме Путін і його Росія. Лиш нечисленні «недалекі», дитинячі  люди мали ілюзії про «манну небесну» від Майдану  і  вірили в те, що президент одним махом  зробить Україну українською і заможною. Очікувалось, що президент  лише започаткує поворот до справжньої національної держави, а справу довершить наступник. Справжні українці  сподівались  на те, що  наші політики не виправдовуватимуться, а зроблять все, щоб разом з президентом цей рух до європейської держави почати і зробити незворотними.

З чиєїсь волі так не сталось і  значна маса українців опинилася під владою якогось міфу, який  мимо волі  зробив свою чорну справу. Через те українці  дотепер мають злість на себе і на Ющенка, не можуть дивитися один одному в очі і  ненавидять  ніби й своїх політиків, але  не таких, як би хотіла українська душа. Чекали президента-господаря держави, натомість їм хтось вперто «впарював» міф про «українського месію», щоб потім в ньому ритуально розіп'яти  український державницький дух. Цей міф створили не українці, міфотворчість яких убили  комуністи. Ціле покоління міфотворців було просто знищене і  нам це вже не передалось у спадок як частина ментальності, а лиш як література. Після жахливої гіперінфляції Кравчука, цинічної приватизації  авторства його різнопосадових наступників і зради багатьох національних лідерів заради долара, багато що в українській ментальності змінилося. Українська надія не вмре ніколи, але український міф уже недоречний. Постійні проблеми виживання і  відкриття  для себе справжніх намірів чужого світу явно не сприяли   народній мрії-міфу про  неминучий прихід  до влади справжнього Українця-Месії, яким мусить бути тільки хлопець-підпасок  з села. Цей явно неактуальний міф виник в середовищі  політтехнологів несподівано для нас бо наші сподівання були куди прагматичніші. Так, комусь конче потрібно було  назвати кандидата з українців «месією», щоб потім за диявольським задумом зробити красивий «облом». Це  так довго мусувалось їхніми ЗМІ і найнятою армією політтехнологів, що учасниками цього ганебного дійства мимоволі стали і самі  українці. Дехто і досі  не вийшов із цієї зомбі-ролі. Не виключено, що хтось вкинув міф про «месію» в майданну стихію зумисне, маючи в цьому власний інтерес - не дати українцям пробудитись і відчути себе господарями держави. Справді, якщо хтось  мав намір  поглумитися з  віковічної мрії українців  мати правителя від людей, той  не  втримався б від спокуси влаштувати «антураж сходження месії» і потім - красиво-трагічний «облом». Все  можна було передбачити ще тоді, коли  політтехнологи складали для кандидата явно нереальні  для здійснення, штучні месіансько-ідеалістичні месиджі,  ліплячи з нього  месіанського героя, який радше мав щось проголосити і  впасти на злеті, адже реалізувати таке було неможливо. Випадково вцілівши, Віктор Ющенко, в полоні недуги,  вже не міг говорити інше. Вражав  приречено-надривний тон його завжди однакових мітингових месиджів і  трагічний дефіцит простої розмови з народом, звідки він вийшов з місією Українця. Щось  фатально заважало йому  чесно сказати  українцям в чому тут річ. Крім осміяної фрази  «любі друзі» та емоційної обіцянки розповісти згодом чи то про  скандал в секретаріаті, чи про шось гірше, ми так і не почули. Тепер, коли  ногами багатьох українців витоптано і запльовано навіть місце, де стояв Віктор Ющенко, неодмінно як зрадник Майдану і найслабший  винуватець наших поразок, нас продовжують переконувати в тому, що цей міф створили ми  і обламали себе теж ми як народ, нездатний мати власну державу. Справжні ж режисери  цього паскудства  вже можуть, не криючись, сміятися нам в обличчя з трибун і телеекранів, зневажаючи нашу мову і віру предків. За сценарієм було дуже важливо, щоб представник від українців був  потоптаний  щиро самими українцями. Чудовий план для тих, які бажають безроздільно панувати в Україні, казково-швидко багатіти, зневажаючи  аборигенів з їхньою мовою, вірою і наївним бажанням мати справедливу українську владу. Після його здійснення  розраховують на те, що народ довго перебуватиме в депресії, не маючи сили, як паралітик, відчутно завадити  всім чужим махінаторам робити на нашій землі що завгодно, включно з насаджуванням чужих українській душі законів і  правил життя без радості. Все це мало статись після облому «месії» і  поселення його в дотепно вибраному місці - Безрадичах.

Ми знаємо кому не сподобалося навіть обережне і несміле народництво - українство  президента з народу. Тепер цю силу політики називають таким собі неперсоніфікованим окупантом , якому став поперек горла українець з його мовою, почуттям совісті, жаги справедливого і  доброго ладу на рідній землі. Хтось ладен показувати пальцем на Росію, але цей окупант - особа світу і  не тяжіє  до звичної національності. Ним керує  століттями  зрощене прагнення дармової наживи і дикого панування для полегшення перетравлювання  багатств чужої праці. Саме цій силі було вигідно створити міф «українця-месії» і потім знищити інформаційно, розіп'яти  прокльонами простих українських селян. Нам пощастить, якщо оговтаємось до 2020 року, а до цього часу нас може чекати  випробування інше,  навздогін. Обов'язково так буде, якщо  легковажно сприйматимемо  все, що з нами сталось, як Облом Ясноокого Підпаска, сиріч Зрадника   Помаранчевого Майдану. Комусь дуже хочеться, щоб міф про українського «месію» завершився так, як завершився і ніхто не смів ближчим часом повертатися до цієї дражливої  української теми. Тому нам дуже важливо відійти від політичних штампів  і , не вдаючись  до оцінки особи Ющенка, задуматись над тим, що це було  насправді.  Це була «епоха Ющенка», "феномен Ющенка» чи  «експеримент над українцями з участю Ющенка»? А може ми вже є  вимушеними учасниками експерименту з  участю Януковича, щоб неминуче  завершити перерваний експеримент з участю Юлії Тимошенко?  І все це для  «облому» української  мрії про власну державу і життя не гірше від людей.

 Цілком можливо, що нам ближчим часом готують новий український «облом». Суджу по тому, що ритуальні танці по особі Ющенка продовжуються, отже ще не підшукали іншого українця на  аналогічну роль. В цьому моменті криється відповідь на сакраментальне питання, чому немає єдиного національного лідера. Хто відважиться поки це діє? Навчені уроком, обережні українські  діячі не поспішають висуватися із власного середовища, пам'ятаючи про авторів «облому Ющенка». А без лідера не буде ні єдиної опозиції, ні  міцної української влади. Ми можемо наблизити його появу лише одним способом - припинити топтання  імені Ющенка  не із співчуття чи людського жалю, а з вищою метою -  остаточно завершити цей урок для нації. Не дати собою маніпулювати! Тему українського міфу з неминучим «обломом» експлуатують  на кожних виборах, щоб зробити нас покірнішими долі.  Зараз нас кидають в депресію страху за мову, щоб ми забули про те - ми самі закон для своєї мови, якщо будемо відповідальними і справжніми українцями. Нам треба бути готовими до всього, поки що ми в стані  народу, якого безуспішно пробують ламати з допомогою старої як світ  технології    дискредитації  кожної спроби висунути власного лідера держави.  Це ж не на Ющенкові окошилось. Технологи українського «облому» завжди з нами і маніпулюють політиками з перших днів проголошення незалежності. Звісно, це не тільки «рука Москви». На нашому полі грає не тільки Росія, а ледь не весь авантюрний світ лихварського капіталу. Тому без відповіді на питання чого хоче від нас цей  приязно-зловісний світ і як реагувати ,  національні «обломи» не припиняться.

Чому це все трапляється з нами? - запитує  хтось  з невідомих  українців. Це трапляється не тільки  з нами, але не полишає нас лише тому, що ми занадто віримо в добрі наміри світу, в його неіснуючий гуманізм. Ментально ті самі люди, які  в радянські часи називали  українських націоналістів ворогами українського народу, тепер  роблять те саме,  заодно намагаючись призначати винуватцями українських  невдач когось з поміж українців. В цьому секрет їхньої технології  облому. Ця технологія має силу доти, поки ми слухаємо їхніх фарисеїв-міфотворців і  піддаємось зомбуванню телебаченням, не дуже  віримо собі,  не любимо і мало підтримуємо свого ближнього-українця.  Не варто цього боятися, достатньо за будь-яких умов творити українське життя в собі і власній родині.

 

М. Івано-Франківськ. 12.06.12р.                                   Володимир Ференц