Після Іраку, Алжиру і Єгипту події в Лівії і драматична доля Муамара Каддафі завершує якусь дивну закономірність. Не помітити її неможливо, але очевидно одне - у світовій політиці без правил створюється прецендент, від повторення якого не застрахована жодна держава, яка не вписується в глобалізаційний проект зручної трансформації народів. Немає жодної гарантії, що подібне може обминути Україну. Хоча очевидних підстав для примушення нас до демократії зараз ніби немає. Є умови, в яких наші політики можуть, самі того не бажаючи, «підставити» державу і мирних громадян. Звісно, все може обійтись, якщо недалекоглядні борці за владу не зловживатимуть нерозумними звертаннями за допомогою до світу. А то можуть накликати лихо, якщо не знатимуть як діє сучасна світова машина, яка саме зараз перемелює мусульманські держави, а перед цим працювала на Балканах, Близькому Сході і невідомо ще де. Ця машина перший раз перемолола і нас в 90-ті роки, зробивши нам грабіжницьку приватизацію і гіперінфляцію руками не дуже досвідчених, але жадібних до доларів комуністичних та комсомольських функціонерів. А ми не відали звідки це на нас. На щастя, «м’яких » українців треба довго товкти в глобальній ступі, щоб перетворити в безвольну споживацьку людську масу, нездатну чинити опір визиску світовими фінансовими корпораціями. Не секрет, що світом керує певне число таких корпорацій, інакше не може бути в час глобалізації фінансів та інформаційних ресурсів. Така система може діяти лише за умови відносної уніфікації людства, тобто перетворення населення більшості держав в дуже схожих за світоглядом, інтересами і потребами людей без особливої релігійності і високої моралі. Тому каменем на шляху глобалізаційного проекту завжди будуть народи, які неохоче і повільно втрачають власну релігію і самобутність, традиції. «Демократизація» Іраку, Алжиру, Єгипту, а тепер Лівії вочевидь має на меті зруйнувати їхню традиційну владу, яку терпить народ, своєрідну демократію по-східному і насадження уніфікованого стереотипу громадянського суспільства. Безумовно це докорінно ламає уклад життя і , очевидно, й усталену і в якійсь мірі захищену економіку цих держав, призводить до людських втрат і зниження життєвого рівня. Будь-яка жорстка реформа є надзвичайно затратною і оплачується коштом страждань населення. Все це відбувається як світова допомога поневоленому народові в боротьбі проти тоталітаризму власної влади. Отже формальною причиною силового втручання в життя будь-якої держави є такі головні умови: жорсткий захист національної і релігійної самобутності та небажання народу виконувати так звані головні правила світової уніфікації (стремління до однаковості укладу життя), створення з допомогою світового інформаційного потоку іміджу тоталітарної чи диктаторської держави і наявність якогось дуже важливого для одержання надприбутків природного ресурсу. Остання причина є останньою по значимості. Вочевидь доступ світових корпорацій до нафти не є основною причиною участі у спровокованих соціальних конфліктах Іраку та Лівії. Якщо екстраполювати прецендент Каддафі до реалій України, вимальовується цікава картина. Україна має життєво важливий і неоціненний в планетарному масштабі природний ресурс - величезний запас чорноземів. Запаси мінеральної сировини теж значні і тому підсилюють перший фактор. А також мирне і роботяще населення, яким легко маніпулювати з допомогою інформації. Українська влада поводиться так, що немає жодних проблем в зручний момент організувати її світовий тоталітарний імідж. Які умови можуть привести до повторення преценденту Каддафі в Україні? А хто сказав, що це вже в певному сенсі на нас не опробувано? Хіба руйнування іміджу ненадійно отруєного Ющенка і створення ситуації морального «побиття президента черевиками українців в обличчя», яке не могло відбутись без зовнішнього інформаційного втручання, не має дивної схожості з принизливою екзекуцією та вбивством Каддафі? Це лише фантазія, але нам не завадить бути обережнішими в стосунках зі світом. В чому полягають ці остороги? Було б добре навести порядок в інформаційному просторі держави, але зараз це майже нереально. Друге – не варто поспішати з дозволом продажу землі, принаймні до усунення загрожуючих чинників. Головний загрожуючий чинник – її ж політична система і так звана політична еліта, яка часто діє необачно, провокуючи світ до агресії. Реакція на арешт і засудження Юлії Тимошенко показала як одностайно і прицільно глобалізований світ може демонструвати агресію, починаючи з нагнітання негативного іміджу влади і держави. Вочевидь чинній владі, як би ми її не критикували всередині країни, не варто давати зовнішніх приводів для називання її тоталітарною і диктаторською, заручитись підтримку власних і світових ЗМІ для пояснення власних дій. Відповідно, варто опозиції самій розбиратись із владою і бути обережними повинні у висловлюваннях і закликах до світу карати власну тоталітарну чи названу ще гіршими епітетами владу. В цьому сенсі назва «Комітет боротьби з диктатурою» не є вдалою, бо апріорі дає світові привід диктаторською називати державу, краще щось типу «За українську Україну». Означає те саме, але формально не провокує проти нас увесь світ. Чужі сили нам в жодному разі не поможуть, якщо не матимемо своїх. А обзивання влади тоталітарною диктатурою тут же підхоплює медіа і з дурного розуму ми самі собі сформуємо поганий інформаційний імідж держави, щоб цим іміджем, як довбнею хтось міг бити по цій державі, реально попадаючи в простого громадянина. Є й інша проблема, яка може бути вкрай негативно сприйнята сильним світом. Ми реально починаємо опиратись уніфікації, яка в нашому випадку відбувається через тотальне зросійщення. Проект «Русскій мір» є суто глобалізаційним і в однаковій мірі вигідний домінуючим фінансовим корпораціям світу та Росії. Саме з подачі і участю проросійських сил здіймається галас про порушення прав російськомовної людини, множаться грантоїдні структури, які обзивають нацистами і фашистами звичайних патріотів-українців. За гроші вони розгорнули таку антифашистську діяльність, що для звіту навішають жупел нациста на кожного другого україномовного українця. Росія є одним і з визнаних глобалізаційних центрів –російськомовним, на відміну від англомовного у Європі. Тому якщо українцям надоїсть домінування російськомовного середовища у владі і всіх структурах суспільства і вони захочуть самостійно, без гарантії держави, реалізувати конституційне право на мовну, культурну і мовну самобутність, це дуже не сподобається не тільки Росії – ми можемо накликати на себе вкрай ворожу реакцію світу. Не варто описувати, як все може бути, щоб не наврочити, але сценарій може виявитись схожим до лівійського. Справедливі вимоги українців щодо рівноправності у самобутньому житті і мові можуть подати як екстремізм і «національну революцію» чи міжнаціональний конфлікт з російськомовним населенням, хоч реалізація прав українців аж ніяк не заважає реалізації аналогічних прав меншин і корінних етносів. Якщо цей конфлікт буде супроводжуватись з одного боку звинуваченнями влади в тоталітаризмі, а з іншого наклеювання на більшість населення (українців) ярликів націоналістів, нацистів, фашистів, екстремістів і терористів - підоспіє дружно озвучений світом імідж України як тоталітарної чи диктаторської держави. Після цього у світу вже є комплект типових формальних ознак, щоб можна було втрутитись ( є готова до продажу земля, відчутний спротив уніфікації як небажання входження та розчинення в російському світі, створено тоталітарний імідж влади і спровоковано міжнаціональний конфлікт). Світові буде дуже важко утриматись від спокуси втрутитись. Звісно, роль «примушувача до демократії» по праву візьме на себе визнаний східний глобалізаційний центр - Росія. За іронією долі, проросійське керівництво держави може в цій ситуації випробувати на собі прецендент Каддафі. Як поведуть себе етнічні українці – невідомо, принаймні ті, що досі не стали хохлами, українцями залишаться за будь-яких умов. Звісно, це така собі напів-фантастика, але про всяк випадок українським політикам і українським націоналістам, олігархам і простим громадянам треба за будь-яких умов шанувати державу, рахуватись із словами і самим тихо і твердо розбиратись із власною владою та з осторогою дивитись у сучасний, переважно безбожний світ щоб не провокувати його до гріха.
М. Івано-Франківськ . 24.10.11р. Володимир Ференц
