26 червня 2011 року в урочищі Саліна у Добромилі, що в Старосамбірському районі, поминали тисячі загиблих, замордованих комуністичним режимом. Вшанування у Саліні стало однією з центральних подій відзначення на Львівщині 70-ї річниці масових розстрілів мирного населення Галичини, здійснених енкаведистами в червні 1941 року. У заходах взяло участь близько п’яти тисяч осіб.

Урочистості розпочалися літургією в Добромильському храмі, відтак багатолюдна процесія вирушила вулицями міста. Перша зупинка – біля мурів колишньої в’язниці НКВД. Тут відбулася панахида. Далі рушили на місце соляної шахти в Саліні, куди впродовж 1939-1941 років скидали тіла замордованих у довколишніх енкаведистських тюрмах. Поруч – могила, куди перепоховали після відступу радянської влади частину загиблих, решту тіл добути вже не змогли – сіль зробила свою справу.

Біля високої могили відбулася екуменічна панахида. Останнім пунктом цього паломництва стала так звана «нижня могила» – тут встановлено пам’ятник тисячам (за різними даними, від 3 до 3,5 тис.) невинно замордованих. Панахиду очолили владика Ярослав Приріз (УГКЦ) та владика Матфей (УПЦ КП).

У поминальних заходах взяли участь голова Львівської обласної ради Олег Панькевич, заступник міського голови Львова Василь Косів, представники облдержадміністрації, керівництво Старосамбірського району, в.о. генерального консула РП у Львові Анджей Дрозд, почесний консул Канади у Львові Оксана Винницька, почесний консул Австрії у Львові Ярослав Наконечний, народний депутат Ярослав Кендзьор, делегація із Перемишля (Польща), делегація з Харківської, Івано-Франківської областей та з багатьох районів Львівщини.

- Коли ми йшли цією стежкою, якою везли 70 років тому замордованих людей, я відчував, що усі ми мали однакові думки, – зазначив Олег Панькевич. – Пам’ятник, який тут височіє, був би просто матеріальним об’єктом, якби не наші відчуття, якби не наша спільна молитва і наші переживання. На цьому місці ми згадуємо минуле, але думаємо і про сьогодення, і про те, що буде завтра. Пам’ятники з часом нищаться, та чи зникне пам’ять залежить від нас. І від цього залежить наше майбутнє і майбутнє наступних поколінь українців.

Поминальні заходи завершилися презентацією книжки члена Всеукраїнського об’єднання «Письменники Бойківщини» Марії Прокопець «Біль Саліни».

Довідка.

Саліна – назва урочища і соляної шахти поблизу Добромиля. У червневі дні 1941 року ця шахта була вщерть заповнена людськими тілами. Сюди звозили і страчували в’язнів із тюрем у сусідніх містах. Спершу людей розстрілювали, а коли катам забракло набоїв – людей били дерев’яними молотами і напівживих скидали в шахту, на стометрову глибину. За різними даними, тут загинуло від 3,5 до 5 тис. осіб. Про той жах нагадує пам’ятник – людина, що піднімається з глибини соляної шахти і простягає руки до неба.

Микола СЕНЕЙКО.

На знімках: пам’ятник жертвам комуністичного терору в Салігі.

 Фото автора.