* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ЧИ Є ШАНС У НОВІТНЬОГО КОЛЕКТИВНОГО МАЗЕПИ?

00:37 29.05.2011

ЧИ Є ШАНС У НОВІТНЬОГО КОЛЕКТИВНОГО МАЗЕПИ?

Після львівських подій на поверхню спливли давно тліючі і  дуже гострі процеси. Є ряд ознак, які  свідчать про те, що вибудовується політична багатоходівка як з боку сил зовнішнього впливу, так і силами  в Україні, які захищають  своє право володіння  економікою та ресурсами. Може підчас цієї колотнечі в України з’явиться шанс позбутись  принизливого міжнародного патронату  і  нав’язливої  «братньої опіки»  Москви?  Прямої  дороги  до повної свободи  Україна історично не мала ніколи - ні в часи Хмельницького, ні в часи Мазепи. Зараз є та сама проблема, але час набагато складніший внаслідок глобалізації та неморальної світової інформаційної війни за життєвий ресурс. Можливо  ми входимо в  період визрівання ультра-сучасного українського мазепинства бо якась невловима схожість  сучасності  із  тим складним  історичним періодом є. При цьому на роль Мазепи  Україна  не  ще не покликала  нікого, може це колективний Мазепа. Тому й сталась перша львівська превентивна  провокація-зачистка здатних до спротиву українських сил ,  провокація нервового зриву  образою гідності галичан. Якщо  у львів’ян здадуть  нерви  22 червня,   від цього знову програє вся Україна, навіть ті  громадяни, які  не люблять своєї держави.  Подібні інформаційні проекти, які розколюють суспільство, зазвичай відбуваються через адептів зовнішнього впливу бо вигідні тільки зовнішнім силам.  Не наші ігри в червоний прапор і  особливу російську мову  мають конкретний економічний вимір – це слабкість держави і гроші з кишені  всіх  українських громадян - учасників провокацій з обох сторін. Червоний прапор в руки  і  солодка згадка про дешеву радянську ковбасу  тим, хто чекав покращання життя вже сьогодні!

Економічний аспект

Господарями  української економіки є  мільярдери, які здобули  перший мільйон  з  допомогою  спритності і переважно радянських особистих контактів, світових радників і партнерів. Вони є носіями радянської  проросійськості лише задля мімікрії в пострадянському спільному ринку.  Набравшись сили і мільйонів, вони все одно бояться експропріації з боку  своїх світових вчителів і «партнерів». Поки ще є час, вони гарячково громадять мільйони, не зважаючи на проблеми населення. Це згубний  шлях, бо тепер сила не в доларах, а в культурній самодостатності і  помірному націоналізмі  об’єднаного суспільства. Інакше перекуплять політиків, доведуть до банкрутства, окупують ринок ті,  за ким є сильніша національна держава і велика фінансоо-інформаційна потуга. Без прикриття націоналізмом  місцевий капітал  мусить бути  дуже сильним в собі  або  здатись без бою і стати  компрадорським  філіалом  якогось світового бренду. Значна частина товстосумів  в Україні зробила ставку на  специфічний російський , радянсько-антиукраїнський націоналізм і  скоро  зрозуміє власну фатальну помилку. На жаль, лінивий  мільйонер-комсомолець, звиклий «тупо» заробляти і «тупо-гламурно» проїдати зароблене  цим не переймається, маючи запас в офшорах. Вони раді  зробити  свій капітал перегноєм для  чужоземного бізнесу  і  запродати гуманітарні основи нації, аби лиш залишалось  на чорну ікру до сала. Безумовно мусить бути  і та частина багатої верхівки, яка  розуміє, що вони надто великовагові, щоб мімікрувати  під «своїх російських» і рано чи пізно  російський чи за аналогією будь-який інший світовий бізнес їх поглине , а доля таких  крутих невдах доволі драматична. Тому  вони  таємно схильні  підтримувати український націоналізм, розуміючи, що серед  націоналістів теж  є будуть багаті люди  і  тому не будуть намагатись їх «розкуркулювати», зате допоможуть перетворити державу на дієвий засіб захисту національного власника і виробника. Відкрито підтримувати український націоналізм  перспективна частина українського великого бізнесу ніяк не може, адже в умовах  надмірного впливу Росії  їх чекають  великі неприємності з боку  російських партнерів, які  цілком логічно розраховують перетворити партнерство на власне стовідсоткове домінування, маючи за плечима сильну державу. На цих процесах будується конфлікт і в партії влади, тому дуже важко спрогнозувати її поведінку. Сама по собі боротьба  безумовно  відібється на спинах простого народу, але для наших дітей, їхньої європейської  перспективи, нам вигідно підтримувати  лише  тих, хто  за державу, здатну  реально гарантувати економічну та інформаційну безпеку  людям.  В обіцянки кращого життя вірити не треба – в добрій державі  кожен громадянин  заробляє добробут  сам, не чекаючи милостині від держави.   

Політичний аспект

Безумовно, політика  значною мірою  формується  схрещенням економічних інтересів, зовнішнім інформаційним пресингом  населення і здатністю цього населення мати міру все це терпіти. Терпіти стає все важче, особливо надто окуповане адептами чужого впливу так зване українське телебачення. Там явно не знають міри  в знущанні з українського  права на  самобутність і з такого конституційного стовпа держави як державна мова. Нахабство їх погубить, адже вони фактично агітують проти себе. Те, що президентом став представник політичної сили великого і ментально неукраїнського капіталу пропри  великого негативу має  і великий плюс – відбувається  випробування партії влади, яка завжди керувала, залишаючись в тіні і відбувається  прискорене випробування- дозрівання  громадянського суспільства. Двадцять років просвітництва і політичної агітації не могли дати того ефекту, як ці пару років практичного вияснення хто є хто і що таке держава.  Президент Янукович  і будь- який  президент, який  не так любить Україну як галичани чи зовсім її не любить - все одно мусить бути гарантом Конституції і дбати про єдність суспільства, а також все  інше, згадуване в тексті присяги. Тобто за посадою він мусить бути  націоналістом, ставлячи інтереси нації, суспільства вище партійних, дружньо-російських і так званих міжнародних. В такий спосіб із лідера  формально проросійської політичної сили, яка  привела його до влади на гаслах другої державної мови, президент перетворюється на  дистанціойованого голову держави  і  опонента своєї ж партії з позиції гаранта Конституції. Поява  одіозних міністрів, ажіотаж навколо «руского міра»  і  остання  львівська «підстава» президента  «своєю» ж більшістю в парламенті законом про червоний прапор – це ознаки  панічного комплексування  правлячої партії, вірніше тієї половини, яка служить  деструктивній  категорій олігархічного капіталу. В цей  комічно-істеричний проект боротьби з українським націоналізмом за російську мову  вкладені такі кошти, що  це вже нервує зарубіжних грантодавців.  Тотальна травля «бандерлогів» і «мовнюків» в мережі Інтернет  і  численних ЗМІ, театральне передражнювання українців з екрана телевізора і зомбування чужим інформпродуктом – задоволення доволі коштовне. А якщо рахувати гонорари продажним журналістам країн з  ідеальним становищем свободи слова, така  гіпертрофована інформаційна війна виявиться зовсім нерентабельною. Українці починають розуміти кому все це вигідно - і вся дорога технологія не діє. Всі знають хто такий Табачник  і  хто такий Колєсніченко, хто купив усі центральні телеканали і зробив з них  «зомбі ленд». Партія влади під тягарем влади і  під китайським прокляттям «часу реформ» мусить діяти всупереч передвиборчим обіцянкам  і  шукати способу зберегтись хоч в тансфомованому вигляді і головне- зберегти  статус свого патрона –олігархічного капіталу, який  при владі  автоматично втрачає довіру  адептів чужих держав і чужого капіталу. Дружба дружбою, але вже зараз ніхто не хоче віддавати своє Росії. На першому місці –збереження капіталу  не просто як мільярдів, а як  олігархічної сили  у владі. Заради цього  годяться  всі засоби  самозахисту, а справжній самозахист  великого капіталу – це  і є  державний економічний націоналізм, який  присутній у держав -сильних світових конкурентів. У всьому світі домінує великий капітал, який навіть в глобалізованому вигляді не втрачає націоналістичного сентименту-він має його як ідентифікаційний код і сильний інформаційний бренд.  Проблема України в тому, що наша олігархія  ще не знає ціну гуманітарним вартостям, вона денаціоналізована, незріла і тому замість одиниці конкуренції  нерідко стає одиницею самоколонізації  заради  короткочасного і тимчасового надприбутку.  Який бізнес- така й політика. Слабкі і мімікруючі політики роблять ставку на  совково-російський націоналізм і  вирішують проблему єдності суспільства запровадженням «руского міра для хохлів», а інші заради економічного захисту готові  таємно фінансувати  політичні  сили українського націоналізму. Малий і середній бізнес є надто залежним від  волі великого капіталу, тому фінансувати націонал-патріотичні сили може  дуже мало і  крадькома. А зараз без грошей  і доступу до ЗМІ  ефективна політика неможлива. Нормальне фінансове становище «Свободи» є добрим знаком в політиці – її таємно підтримує і великий бізнес, що свідчить про наявність державницьки мислячого капіталу, який пов’язує свою безпеку з економічною безпекою держави. Для України  життєво важливо, щоб зростала частка такого великого бізнесу, який не ділив би державу і владу з іноземними старшими партнерами. На жаль , таких ще мало. Це  демонструє парламент, прийнявши закону про червоний прапор, який ділить націю і протирічить місії президента. Всілякі розмови про перемогу в другій світовій війні –це лиш затравка інформаційного скандалу чи атаки, мета  якої безумовно економічна. Цинічність сучасного світу не має меж і  заради прибутку  знаходяться фахівці, здатні руйнувати єдність нації,  глумитись над святими речами  чи пам’яттю національних героїв, зневажати державну мову, спотворювати  основи  освіти і виховання молодого покоління громадян. Політики, які розуміють сучасну цінність сильної держави, безумовно зроблять уроки і з львівського скандалу. Це перші гіркі наслідки помилкової гуманітарної  та інформаційної політики діючої влади.  Вочевидь ця влада надмірно оцінила можливості грошей і бізнесу. Таке дуже важко виправляти, тому що деструктив  відразу стає чужою інформаційною зброєю, яку  відразу підхоплює інформаційний простір світу і перетворює на нашу інформаційну і економічну поразку. Якщо  спробували «нагнути» «галицьких націоналістів»,  то це гірко  відіб’ється  всій Україні включно з  тими, хто цьому радий.  Та частина партії влади, яка нарешті помітила небезпеку гуманітарної капітуляції  передовсім для бізнесу своїх олігархів вже стала заложниками власних дій. А що опозиція? Вона  скаже своє слово, якщо  влада  по-справжньому «дістане» українців. Це має бути національний політичний  рух , націоналістична сила,  яка діятиме за європейськими правилами. У свою чергу націоналісти, прийшовши до влади, наповнивши впливові партії, встановлять такі правила для бізнесу, які  унеможливлять  дії на шкоду економічній безпеці  держави і громадян.  Така держава вигідна  всім – простим громадянам і  мільйонерам з обмеженими амбіціями, які  шануватимуть державу як свою фортецю. Треба змінювати політичну систему, щоб будь-який капітал і простий громадянин, бачив у державі захист і підтримку. Тільки не варто повертатись до ідеї парламентської республіки, які у свій час пропонувала Тимошенко. Саме львівські події наочно підтвердили, що парламент, не персоніфікована влада, найменш захищений від сторонніх впливів. Тому  персоніфікована влада і політичний націоналізм європейського рівня мають  велику перспективу. Відповідно це викликає активність адептів слабіючого компрадорського, некультурного і споживацького капіталу, який  виник у примітивній гонитві за дармовим першим  мільйоном. Чи є  в Україні  націоналістична  політична партія, здатна стати каталізатором  позитивних змін політичної системи, спроможна усунути компрадорську частину олігархічного капіталу від влади і встановити чіткі державні правила ведення бізнесу і політики на користь економічній та інформаційній безпеці суспільства?  Наразі є націоналісти у складі багатьох партій і є націоналістична партія «Свобода», яка  теж стала жертвою провокації, одержала  сповна  потужну порцію критики і перший великий досвід. Українці –великі максималісти-політикани, їх не цікавить яким чином з маленької партійки будується  велика партсила. Вони хочуть  підтримувати тільки партію, яка об’єднана, сильна   і щодня демонструє переможну активність. Насправді  не має значення чи буде одна «Свобода», чи виникнуть ще інші  -  ці партії  чи організації  мають сенс не стільки як влада, а як своєрідний  каталізатор  переможної політичної активності українців. Українці навчені  бути обережними  всією драматичною і важкою історією. Тому потрібен допінг, свідчення того, що українська справа перемагає всерйоз, а далі всі українці стають націоналістами, згадують українську мову і  навіть вчорашні  русифікатори  швиденько одінуть вишиванки, щоб знову ненароком опинитись на плаву. Національне життя  на батьківщині має сенс, а не штучна російськість України. Україна повинна бути Україною, а не чиїмось «міром», тоді вона буде доброю для всіх  громадян з власними традиціями і долями. В цьому, а не в дрібному ремонті держави і полягає сенс реформ, які  може зрозуміти,  сприйняти і терпіти народ. Наші нерви більш, ніж три роки  цього не терпітимуть –ліміт вийшов.  

Що робити?

Коли мене про це питають деякі колеги, я жартома  раджу  брати «лапату» і  йти садити картоплю, як Азаров садить капусту. Треба жити нормальним життям, бо зараз держава не дуже спроможна про когось подбати, а  політизуватись ще зарано. Українська ситуація ще не визріла, може визріє під кінець осені, після збору врожаю. Менше емоційності, менше дивитись теле-шоу і проклятий телевізор, більше впевненості в тому, що Україна  вже подолала двадцятилітку застою і  надії, що постколоніальний нарив прорвало результатами останніх народних виборів. Зміни неминучі, але жити в час неминучих перемін ще гірше, принаймні китайці вважають  це прокляттям долі. Сподіваємось, що це триватиме не дуже довго. Пропаде совок і  побільшає  нормальних , чесних громадян. Треба шукати інформацію різну, аналізувати. Не варто думати , що особиста поведінка чи дія кожного з нас не має значення. Не міняймо справжній інтерес нашого життя на  політичне шоу і участь в політичній масовці! Якщо  зачепить за живе, дійде до розуму  і змусить піти з теплої хати, тоді політика справжня і держава буде  українська. В Україні має ключове значення, щоб  все було самим собою, українці -українцями, громадяни - чесними і єдиними перед  Конституцією. Не треба давати хабарів і  підтримувати  політиків-фарисеїв! Тоді  влада і держава , все наше життя зміниться на краще.

М. Івано-Франківськ. 26.05.11р.                         Володимир Ференц