На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає молодий київський баяніст Богдан ГРАЩЕНКО

Розкажи про свою родину: хто ти, звідки?

Я народився у Києві у багатодітній родині, де мистецтво займає перше місце у житті багатьох  поколінь. Мій прадід, по маминій лінії самостійно оволодів баяном і на слух грав і співав понад 150 пісень воєнних літ, і завше  був душею компанії. Я ще геть малим пам’ятаю, як він в куражі творив музику на баяні, котрий в ті роки мав ціну маєстату у 2000 рублів Далі приступила до вивчення  інструменту моя бабуся, потім мама і тепер у четвертому поколінні я. Мої сестри і брати теж не лишились без музичної освіти. Моя сестричка Машка теж обрала професію -  музикант, ії інструмент – скрипка. Володіє абсолютним слухом і є лауреатом численних міжнародних конкурсів. Дашка і Данька закінчили муз. школу по класу фортепіано, а найменший  - Давид займається на баянчику. Так само всі ми займались малярством. Батьки наші підприємці, вдячний їм за надану освіту, підтримку і сміливість. Не кожен, особливо тепер, дозволить собі багатодітну сім’ю.

Що означає твоє прізвище?

Основою прізвища Гращенко послужило ім’я Граш. Прізвище Гращенко саме звідси.

Граш – грак – давньоруське, а може навіть язичницьке.

Коли прийшов до музики, що отримав від неї і що отримала музика від тебе?

В музику я потрапив з легкої маминої руки. В 6 літ вона запитала мене : «Богдане, на якому інструменті ти хочеш грати?» Я вже тоді займався спортом, але тато наполіг – і я пішов до музичної школи. Залишалось питання – на що? Мама запропонувала баян і почала награвати «коробєйніков». Це в неї так невимушено виходило, що я подумав – е, та це легко. І займатимусь, і батьки будуть задоволені. Отак я потрапив у музичну сферу. Через два місяці я збагнув, що все не так легко, як спершу здавалось, проте було вже пізно. Мені дуже подобалось, мій педагог так налаштовував – надихав – мене, що час летів швидко і я несвідомо мав певні успіхи.

Від музики я отримав дуже багато – слух, відчуття ритму, музично-теоретичні знання, навчився ставити перед собою мету і її досягати. Важливим є і набуток культури спілкування, бо корли ти живеш у колі ерудованого товариства, сам намагаєшся бути гідним у цій сфері. Музика поки що отримує від мене велику віддачу роботі, твори в авангардному, естрадному і джазовому стилях. Сьогодні я вже не уявляю себе без інструменту.

Вибір майбутньої професії чинив самостійно чи хтось допоміг тобі в цьому?

Фах ми обирали всі разом, хоча вже було зрозуміло. Що мої успіхи – у сфері інструментальної музики. Якось не хотілося усі роки копіткої праці викинути і забути. Мене стимулювали до вступу до вишу батьки і педагоги. Десь протягом трьох місяців я обмізковував, аналізував усі за і проти і врешті наважився – поступив. Зараз не шкодую і дякую усім за надану поміч у виборі.

Які маєш захоплення поза навчанням?

Мої інтереси не вичерпуються винятково музикою. З самого дитинства і дотепер не уявляю свого життя без спорту. У 6 років тато віддав мене на дзюдо-самбо, я тоді загорівся, їздив на змагання, отримував медалі. В 9 років боротьба для мене закінчилась, бо прийшла гімнастика. У нас у муз. Школі була студія цирку – і я там навчився жонглюванню, ходінню канатом. Потім мене почергово захопили футбол, настільний теніс, «Workaut». Вірно мовлять – СПОРТ ЦЕ ЖИТТЯ – і коли любиш його по справжньому покинути не виходить.

Маєш багато друзів?

Коло спілкування доволі широке – з різних сфер життя, проте людей який можу з певністю назвати своїми друзями не так уже й багато. В основному це друзі дитинства, які знають усі мої плюси і мінуси, і все ж знаходяться поряд і люблять так само сильно, як на припочатку знайомства. Їх підтримка – це те, що завше тримає на плаву. За що їм щиро вдячний.

Що порадиш тому, хто хоче потрапити у музичну сферу і збутися в ній?

Щоб потрапити у музичну сферу досить захотіти, але перед тим розмислити, що влаштує тебе ця діяльність, а потім уже прагнути бути кращим і працювати не покладаючи рук. Найважче – реалізуватись, адже конкуренція скрізь велика, а в музиці – й поготів. Треба знайти себе в музиці, творити, знати, та і не тільки знати , а вірити, що ти ідеш вірною дорогою у найоптимальнішому напрямку, мати поруч високих професіоналів, бачити і аналізувати все те, що тебе зачіпає. Треба любити свій інструмент і творити музику, а не какофонію, творити а не просто відтворювати нотний текст.

Дар Божий – уміння творити, бути тим, хто сам несе щось нове і робить це своїми руками, мислями. У музиці тільки істинні таланти-трудяги можуть це робити. І той, хто робить завше досягають визнання у публіки. І їм геть не треба робити голі фото сесії чи дешевий піар.

Що значить Київ для тебе, чи пов’язуєш своє подальше життя з цим містом?

Київ – моє рідне, моє найулюбленіше місто. Як би не склалася моя доля, Київ лишиться моїм назавжди.В майбутньому хочу гастролювати світами, але Київ завжди був є і буде моїм улюбленим містом.

Що побажаєш читачам нашого агентства?

Читачам бажаю знайти себе, розвиватись як фізично так і духовно, мати улюблену справу і бути в ній кращими. Все починається з думки, мислі, ідеї, а далі залишається бути цій ідеї вірним. Дякую за увагу.

Дякую за розмову.

Розмовляв Василь ВЕЛИМЧИЙ.