На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає актор Владислав КОНСТАНТИНОВ.

1. Розкажи про свою родину –  дідусів– бабусів , батьків, брата. 

Родина в мене велика, і різногалузева. Тато – спортсмен,плавець. Він  пішов по лінії свого батька(мого дідуся), який також професійно займався плаванням. Потім в студентські роки тато і мама займалися волейболом де, до-речі, і познайомилися. Старший мій брат обрав шлях тата і також захопився плаванням. А мене відвели в театральну школу.

1. Що є для тебе Запоріжжя?

Перш за все – це та земля де я народився і де виріс. І я дуже радий, що я народився саме у Запоріжжі. Також це те місце ,де на мене завжди чекають рідні, куди я можу у будь-яку годину приїхати. Запоріжжя - це такий собі «трамплін», який мені допоміг приїхати в Київ, і посупити в театральний університет. Адже запорожцям притаманний сильний ,войовничий дух, сила і відвага,але вони також і гарні артисти. Згадати тільки як запорожці писали лист султану. Я пишаюся і завжди буду пишатися тим ,що я народився і виріс саме у Запоріжжі.

1. Хто став поштовхом до мистецтва і як складалась дорога на Київ?

Театральним мистецтвом я почав займатися в сім років. Я був тоді у другому класі. Нам вчителька завдала вивчити  колискову. Сам я її вивчити не міг, тому я попросив маму допомогти мені. Мама із задоволенням почала зі мною її вчити,підказуючи мені де як краще сказати речення . Коли я її розказав перед всім класом, вчителька була дуже здивована,і поставила мені найвищу оцінку. Після цього ми з мамою вивчили ще декілька віршів, з якими я потім виступав на шкільних концертах. Після цього мама вирішила мене відвести в театральну школу. Коли ми прийшли до нашого районного центру дитячої та юнацької творчості, ми дізналися, що там немає театрального гуртка. Нас відправили до жіночки яка була організатором концертів в цьому  центрі(як ми потім дізналися-вона раніше керувала театральним гуртком ,але залишила цю справу через недобір ). Коли я прочитав їй гуморески, вона була здивована і не знала що сказати. Потім ми пішли до директриси цього центру. Я  і їй прочитав після чого , вона сказала, що хоче мене бачити в їхньому концерті, який був наступного дня. На здивування перед концертом мама хвилювалася більше за мене. Вона сама у дитинстві читала вірші на концертах, тому знала як це страшно, але я чомусь зовсім не хвилювався. Коли я вийшов на цю величезну сцену, і на мене навели світло, я не бачив всього залу (мабуть це і допомогло тоді не злякатися глядачів),я став поруч з мікрофоном і розказав гумореску. Що було після того ,як я закінчив я не пам’ятаю, тому що швидко втік зі сцени, але мама мені сказла ,що мені кричали “браво» і мені було дуже приємно,адже це означало що людям сподобалось, як я виступав. Після концерту до мене підходило багато людей і дякували за гарний виступ. Після цієї «перевірки» на концерті  я разом з Ніколаєнко Іриною Василівною(вище згадувана організатор концертів в цьому центрі) почав займатися цією справою професійно.

1. Київ приголомшив?

Так,він ,я б навіть сказав,дуже приголомшив. Коли я їхав в Київ я знав ,що буде поступати багато людей,але я не думав ,що настільки. На другому етапі було 120 чоловік на одне місце. А скільки на першому - навіть не хочу знати. Це досить дороге місто ,і фінансово витримують тут не всі. У цьому місті залишаються лише кращі, які змогли «вижити» . Якщо ти «виживаєш» в цих умовах, то на тебе чекає непогана винагорода. Тут добрий заробіток, і можна зробити собі непогану кар‘єру.

1. Як би ти сформулював своє творче кредо?

Колись я почув, що життя треба витрачати на таку справу, яка переживає нас. Саме цим я і намагаюсь займатися.

1. Професія актора вичерпує психологічно. Як вибудовуєш психозахист?

Дуже просто: у такі години я намагаюся усамітнитися, і подумати про щось хороше, наприклад про майбутні роботи.

1. Професія актора вимагає подобатись публіці однаково – і жінкам, і чоловікам. Не боїшся цього?

Ні , не боюсь .На те я і актор ,щоб вміти подобатись і жінкам і чоловікам одночасно. Я навчився змінюватися, дивлячись на те, в якому середовищі я знаходжусь.

1. Які враження від виступу в Коростені на фестивалі Просто так на Покрову?

Гарний фестиваль, але на мою думку там є багато мінусів з організаційної сторони. Мені дуже не вистачало у концерті різнобарвних номерів. Майже весь концерт були пісні. Дуже не вистачало танців, або ще якихось цікавих номерів.

1. В тебе багато друзів? Хто вони?

Друзів багато. Так сталося, що життя мене постійно зводить з новими  творчими  людьми. І так потрохи їх стає все більше і більше. Хтось гарно співає, хтось танцює, хтось малює, але всіх нас об’єднує одна мета- щось творити.

1.  Повноліття – що воно тобі принесло?

З однієї сторони воно дало впевненості, а з іншої- невпевненості, адже повноліття означає, що я тепер офіційно «доросла» людина, і за все що я роблю,я самостійно несу відповідальність. Це  дуже вагомий для мене перехід від колишнього «дитячого» життя, до серйозного дорослого.

1.  Кілька слів про свою дитячу мрію.

Чесно кажучи я і не пам’ятаю своїх  дитячих  мрій. У дитинстві в мене просто не було часу мріяти. Все, чого я хотів, я намагався реалізувати. Колись я дуже хотів навчитися акробатичним трюкам, і мені дуже хотілося піти на акробатику, але мама боялася, що я собі всі кістки там попереламую. Тоді  мама записала мене на танці, де як ій здалося, було безпечніше. Але бажання навчитися робити сальто  в мені не згасало, і через деякий час ,завдяки танцям я їх таки навчився робити.

1.  Що побажаєш нашим читачам?

Я хочу побажати їм побільше радісних хвилин, від яких хочеться жити і робити добро. Побільше сонячних променів, які підіймають настрій, щоб ваша муза ніколи вас не полишала, щоб вона завжди вас окрилювала і  завжди допомагала у складну годину, а ще краще, щоб у вас  таких поганих годин зовсім не було.

Розмовляв Максим КРАК.