Іще моє одне таке, можна сказати, розчарування, і ще в одній людині, і, можна сказати, це теж для мене боляче. З Хмельницького переїхав у Крим керівник Хмельницької організації «Руху» Валерій Басиров. Він журналіст, письменник, приїхав вже членом спілки письменників.
Його українська громада сприйняла, він практично став активним членом кримської української громади і багато зробив. Він організував своє видавництво «Доля», приватне видавництво. Придбав будиночок недалеко від нашого, від Кечкеметської, де ми часто там у нього зустрічалися.
Він організував це видавництво, у своєму приміщенні обладнав його. Він сам татарин, але татарин не кримський, а казанський татарин. Його мати із Хмельниччини родом, і вона, мабуть, була етнічною полькою, але як всі поляки в Україні знали українську мову, вона, можна сказати, виховувала його як українського патріота.
Таким ми його і вважали. Він зробив дуже багато видань і українських, і кримсько-татарських. І от коли навіть його… певний час він очолював, коли не ладилося з видавництвом державним «Таври», то він кілька років був директором цього видавництва.
І от видаючи Симиренка, ми тісно співпрацювали з ним, практично другий том Симиренка ми зробили у його видавництві. І я приходив щодня до Басирова на вулицю Виноградна, 22, як на роботу. Із спеціалістами ми працювали зранку до вечора і практично за короткий період підготували до друку другий том «Кримського промислового плодівництва».
Тому я з величезною вдячністю ставлюся до Басирова за цю колосальну роботу. Але у Басирова почали проявлятися такі промосковські ноти. Він, як людина пробивна, бував у Москві, налагодив зв’язки з москвичами.
Він багато чого писав і поезії, непогані поезії, підготував кілька збірок російськомовних. І оце його загравання із Москвою, а це через те, що там більше тиражі, тут не видавала його держава. Він якось дуже переоцінив можливості Московії.
Вдалося йому видати кілька збірок, але це, можна сказати, його трошки віддалило від українських проблем, від кримсько-татарських. Він взагалі вважав кримських татар, що вони трохи обмежені, безперечно, без державності вони були майже 50 чи 60 років. Тому і, можливо, в деяких питаннях вони були слабкішими порівняно з московитськими письменниками та навіть українськими. Але і для кримських татар він зробив теж дуже багато. Його видання, мені здається, все, що видано кримсько-татарською мовою, і поезія, і література – це результат діяльності і видавництва «Доля». Ну а 2014 року Басиров якось не долучився до тих протестних акцій у зв'язку з окупацією Криму.
Він організував якусь альтернативну спілку письменників. Тому, можна сказати, він просто почав працювати з окупаційною владою. І це для мене величезне розчарування через те, же у кому, а у Басирові я був упевнений, що це залізна людина із залізною ідеологією, а от так вийшло, що окупація… у критичний момент він зламалався.