* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

АФГАТАНГЕЛ.РУ

07:02 09.02.2012

АФГАТАНГЕЛ.РУ

 

Із плином часу явища та процеси, що сучасникам здаються аж надто затягнутими, спресовуються в один–два абзаци в підручнику історії. Змінюються й оцінки певних подій. Те, що вважали завершенням, насправді може виявитись лише стартовим майданчиком. Так може статися і з розумінням української незалежності, утвер­дження якої аж ніяк не можна звести до періоду, коли, невдовзі після 1991 року, було розбудовано всі державні інституції. Імовірно, майбутній історик назве найвиразнішим «маркером» завершення етапу становлення незалежної України, створення в ній Єдиної помісної церкви. Нині Церква в Україні підходить до визначного рубежу свого існування й постає перед вибором.

 

УПЦ МП перед політичним вибором

Попередній такий рубіж доводилося долати 20 років тому.

Коли у грудні 1991–го проходив референдум про незалежність України, громадянам можна було обирати тільки між двох варіантів — «за» чи «проти». Звісно, в Церкві не проводили референдум, але, по факту, виявилось, що, окрім двох цілком зрозумілих позицій, православним віруючим було запропоновано й третю — «і не за, і не проти». Це й визначило конфігурацію болісного розділення українських православних: ті, хто сказав «так» незалежній Церкві у незалежній державі, об’єдналися в УПЦ Київського патріархату та УАПЦ. А от УПЦ в єдності з Московським патріархатом увібрала в себе не тільки тих, хто був проти, а й тих людей, що, умовно кажучи, «не визначились».

Більшість серед останніх — такі самі українці, як і ті, хто є парафіянами двох самостійних юрисдикцій. Різні мотиви утримують їх у лоні УПЦ, підпорядкованої Московському патріархатові, — від вдало використаної Москвою теми «канонічності» до поширеної політики врахування «місцевих особливостей». Тобто тих парафіян, які не фанатіють від ідей «Русского мира», ніхто особливо й не силує його підтримувати — принаймні в єпархіях Західної та Центральної України.

Так було донедавна. Але часи, схоже, змінюються. Замість українця з Поділля — митрополита Київського Володимира (Сабодана) — на чолі УПЦ може опинитися росіянин із Липецької області РФ, митрополит Одеський Агафангел (Саввін). І якщо Блаженнійший Володимир був радше «репрезентантом» отих непевних вірян–українців, то високопреосвященний Агафангел буде ставлеником українофобської меншості в цій церкві.

«Немає того поганого, щоб на добре не вийшло»

Олексій Саввін запам’ятався багатьом як єдиний священик у Верховній Раді України І скликання. Тоді він був на боці комуністичної, номенклатурної більшості. Погляди Агафангела давно відомі. Він вважає, що українці лише «дисперсно» проживають на території України. Що Галичина в нас є аналогом Чеченської республіки. Що ті парафіяни УПЦ, які в 2004 році насмілилися голосувати за Віктора Ющенка, достойні відлучення від церкви тощо. Аби ні в кого не було сумнівів щодо позиції митрополита, дві з трьох­ промов владики, розміщених на офіційному сайті Одеської єпархії, є його виступами на «Всемирных русских народных соборах». Як про це сказав Святійший патріарх Філарет, «Агафангел (...) — росіянин, і захищає інтереси російського, а не українського народу».

«Під крилом» одеського митрополита зібралася низка «діячів», які розробили цілий науковий напрям, що його часто жартівливо називають «одесским богословием». Головними темами, на яких зосередились ці «богослови», стало обґрунтування неможливості автокефалії для Української церкви та канонічності сміхотворної анафеми гетьману Івану Мазепі. Окремі з них дописалися навіть до того, що порівняли критику Йосипа Сталіна з хулою на Духа Святого.

Агафангелу слід віддати належне: він твердий і послідовний у своєму світогляді. Враховуючи його автократичну натуру, неважко передбачити, що у випадку обрання на київську митрополичу кафедру це «світобачення» стане загальнообов’язковим для всієї УПЦ. Навряд чи це стане серйозною проблемою для більшості архієреїв церкви — враховуючи специфіку селекції в ній єпископату. Переважно йдеться про людей без виразних поглядів і твердої позиції, готових мімікрувати та підлаштовуватись під будь–якого предстоятеля. Однак для значної частини нижчого духовенства та мирян може настати «момент істини» — їм доведеться зробити той вибір, якого вони уникали уже майже 20 років. І тепер уже не буде можливості сказати «ні за, ні проти».

Таким чином, може статись, як у тій приказці, — «немає того поганого, щоб на добре не вийшло». Хай це прозвучить жорстоко й цинічно, але для української справи вигідний саме митрополит Агафангел як очільник УПЦ МП. Адже якщо наступником митрополита Володимира стане хтось із більш гнучких та поміркованих преосвященних, то це просто законсервує ситуацію, відстрочить момент вищезгаданого вибору.

Варто також зважити на ще одну прикметну рису одеського митрополита: він є одним із небагатьох де–факто «партійних» преосвященних: в Одеській обласній раді входить до фракції Партії регіонів. А у вузькому колі Агафангел хизується можливістю «прямого доступу» (принаймні в телефонному режимі) до Президента Януковича. Отже, ставши першоієрархом, він «намертво» асоціюватиметься з нинішньою владою.

«Доплюсуємо» до цього той факт, що владика навряд чи зрадить своїй улюбленій практиці поєднувати «грішне з праведним» — виголошувати з церковного амвону політичні промови. Сумарно це може створити кумулятивний ефект. Зрештою, до храмів УПЦ МП ходять такі самі виборці, як і до інших. І навряд чи серед пересічних мирян цієї церкви набагато більше фанатів Партії регіонів та Віктора Януковича, аніж це фіксують соціологічні опитування серед українців загалом. Принаймні в декого з них з’явиться додатковий привід подумати, чи хоче він належати до церкви, яку використовують як «клуб підтримки» непопулярних політичних сил та лідерів.

Ризики одеського митрополита

Та навіть поза тим, гіпотетичне предстоятельство одеського митрополита може закласти «міну сповільненої дії» під фундамент УПЦ. Адже митрополита Київського і всієї України обирають пожиттєво, а Президента — лише на п’ять років. Митрополит Володимир завдяки своїй гнучкій позиції зумів пристосуватися до чотирьох лідерів держави. Прямолінійний Агафангел — зовсім не факт, що зможе знайти спільну мову з наступником Януковича. Особливо якщо країну очолить політик, чиї погляди відчутно різнитимуться від поглядів Віктора Федоровича. І ось тут уже може виникнути загроза «фронди» з боку інших єпископів, які тонше відчуватимуть політичну кон’юнктуру.

Утім злі язики кажуть, що ризикована ситуація може виникнути ще за президентства Януковича: владика Агафангел не лише більше любить Росію, аніж Україну, а й останнім часом дедалі частіше «розписується» у своїх симпатіях до російського «нацлідера» Путіна. А як відомо, стосунки між українським діючим і російським майбутнім президентами зовсім не райдужні. Риторичне питання, на чиєму боці буде митрополит у випадку загострення українсько–російських взаємин...

Звісно, не варто недооцінювати й інших ризиків, пов’язаних із приходом до стерна УПЦ такого специфічного владики, як Агафангел. Найбільша з них — що йому вдасться «протиснути» зміни до статуту церкви, котрі знівелюють її автономний статус. Однак це може статися не після, а ще до можливого обрання. А по–друге, чого варта така «автономія», якщо її главою буде патентований українофоб?

Михайло КУЛЬЧИНСЬКИЙ

 

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ

Як ми знаємо зі Святого Письма (Одкровення Св. Іоанна Богослова 3:15–16), Господь не приймає тих, хто тільки «тепло–холодний» за своєю вірою. А саме в цьому стані затрималися багато українців–вірян УПЦ МП та й уся ця церква загалом. Так чи інак, але прихід предстоятеля з настільки чіткими проросійськими, як у Агафангела, поглядами має змусити визначатись — «холодні» вони чи «гарячі», чи люблять вони насамперед свою країну, чи готові стати безмовною «цеглинкою» в цивілізаційному мурі «Русского мира».

УКРАЇНА МОЛОДА