Іще в понеділок мер Москви Юрій Лужков, повернувшись на роботу після тижневої відпустки, бадьоро відрапортував: у відставку він не збирається, графік роботи розписаний на тиждень уперед. Принагідно міський голова приймав поздоровлення: під час відпочинку в Австрії він відзначив 74–річчя.

А вже вчора головною новиною не лише столичного інформаційного простору в Росії стало повідомлення з Китаю. Там із державним візитом перебував російський президент Дмитро Медведєв, який вирішив не чекати повернення до Кремля, щоб підписати указ про звільнення столичного градоначальника. Із незвично жорстким формулюванням: «у зв’язку із втратою довіри президента».

Як заявила прес–секретар Медведєва Наталія Тімакова, у Лужкова було тільки два варіанти: піти у відставку добровільно або «втратити довіру». За словами речниці, Медведєв не планує найближчим часом зустрічатися з екс–мером. Обов’язки міського голови, згідно з указом президента, поки що виконуватиме перший віце–мер Володимир Ресін.

Незмінний москвич

Офіційно нинішній термін повноважень Лужкова, який очолює Москву вже майже двадцять років, вичерпувався влітку 2011–го. Як жартують росіяни, багато чого змінилося в державі за останні роки: президенти, Конституція, гімн, — незмінним залишався тільки «головний москвич». Хоча ставлення городян до людини в кепці з моменту приходу Лужкова до влади також трансформувалося. Спершу реформи й «наведення порядку» у столиці привернули до нього симпатії багатьох городян. Проте згодом йому почали докоряти знищенням архітектурного обличчя старої Москви, корупцією (навіть такий нібито благородний на перший погляд проект, як відбудова храму Христа Спасителя, відбувався за загадкових фінансових обставин), зосередженням усіх фінансових потоків в одних руках тощо. Хоча пенсіонерів тішили щомісячні доплати від міської влади, а сам Лужков неодноразово хвалився, що саме завдяки його зусиллям у Москві — найнижчий рівень безробіття в Росії.

Попри всі закиди й звинувачення, Юрій Михайлович надійно тримався у мерському кріслі й тоді, коли ця посада була виборною ( у 1996, 1999 і 2003 роках свої голоси за нього віддавали, відповідно, 88, 70 і 75 відсотків виборців) і після скасування виборності губернаторів та внесення відповідних змін у статут Москви. 2007 року, коли черговий чотирирічний термін Лужкова добіг кінця, за його призначення проголосували 32 із 35 членів Московської міськдуми.

Ліс розбрату

Хмари над кепкою почали збиратися кілька місяців тому. Раніше Лужков волів не втручатися в суперництво «кремлівських карликів» і своїх однопартійців по правлячій «Єдиній Росії», співголовою якої є, концентруючись переважно на московських проблемах та бризканні слиною в бік «неукраїнського, а ісконно російського» Криму. Проте у скандалі навколо вирубки Хімкінського лісу для будівництва автотраси мер опинився на боці прем’єр–міністра Володимира Путіна, підтримавши відповідне рішення уряду після того, як президент Медведєв, прислухавшись до численних акцій протесту, його призупинив. У «Россійской газєтє» за підписом Лужкова вийшла стаття, в якій автор від ситуації з проблемним лісом переходить до проблем державного управління. Мовляв, народ втрачає довіру до влади й держави, у суспільстві «украй важка моральна атмосфера», все пішло якось не так і не туди...

На це президент, який зараз нібито в цій віднедавна «неправильній» державі головний, не відреагувати не міг. Прямо Дмитро Медведєв порадив усім представникам влади «або брати участь у покращенні суспільних інституцій, або переходити в опозицію». А за кілька днів деякі російські телеканали розродилися цілою серією журналістських розслідувань під заголовком «Справа в кепці», де викривали фінансові махінації при «розбудові» Москви, відкритим текстом натякали на те, що дружина Лужкова й найбагатша жінка Росії Олена Батурина заробила свої 2—4–мільярдні статки не без допомоги чоловіка та звинувачували мера в тому, що поки все місто задихалося від торф’яного смогу, він рятував своїх бджіл.

У бій за вибори. Аби не за Крим

Після всього цього залишалося тільки одне питання: чи досидить Лужков у своєму кріслі бодай до Нового року. Як зауважив в інтерв’ю Бі–Бі–Сі голова комітету Держдуми РФ з міжнародних питань, член «Єдиної Росії» Костянтин Косачов, насправді «проблеми накопичувалися упродовж тривалого часу», і «в публічну площину вийшла тільки після того, як були вичерпані інші механізми її вирішення, зокрема й внутріпартійний діалог».

Учора голова виконкому «Єдиної Росiї» Андрiй Воробйов повiдомив, що вiд Лужкова надiйшла заява про вихiд iз партiї. Щоправда, датована 26 вересня. Очевидно, мер усе ще сподiвався, що його не звiльнять, тому й не надiслав заяву ранiше.

Сам Лужков учора в першій половині дня не коментував свою відставку, пообіцявши незабаром скликати прес–конференцію. Соратники мера з московського уряду запевняли, що, попри «бойовий і бійцівський» настрій, Юрій Михайлович не збирається зараз боротися за свою посаду, але залишається в політиці і добиватиметься відновлення виборності мера Москви.

З огляду на це, можна сподіватися, що принаймні в бік України свою «бійцівську» енергію колишня персона нон грата не спрямує. Бо хоча вільного часу в охочого «забрати Крим» мера тепер буде й більше, зате побільшає й клопотів. Цього, схоже, побоюються і кримські однодумці екс–мера чужої столиці. Голова партії «Русскоє єдінство», віце–спікер Верховної Ради Криму Сергій Цеков уже стурбовано заявив, що «його дуже засмутила» новина про звільнення Лужкова і «дуже хотілося б, щоб та політика, яку проводив Лужков у відношенні Криму й Севастополя, продовжувалася й надалі».