Табачник знову щось написав. Таки не дотримав  обіцянки, даної своєму босу Азарову і президентові Януковичу не займатись на посаді міністра політичною художньою творчістю. Очевидно саме зараз комусь дуже потрібен Табачник, хоч він уже все вже сказав і нікому не цікавий. Можете пересвідчитись – в його статті «Духовная капитуляция националистов» у тижневику «2000» жодної  нової тези, крім засудження  федералізму, не оприлюднено. Знову його хтось використовує  як  своєрідного подразника, такого собі дідька з табакерки, щоб  відвести українські очі від  серйозних проблем, уготованих  громадянам  владними реформаторами. Остання писанина Табачника  по-ленінськи  нудна  і  звично побудована  на особистій неприязні до галичан. Він собі наївно думає, ніби все неприємне, кинуте в город  українців Галичини  не рознервує заодно й українців-східняків. Вочевидь завжди обережний міністр геть утратив звичне загострене відчуття обережності. Нормальні українці є всюди і  вони все зрозуміють, бо стаття  вочевидь  написана без особливих симпатій до українців, які в душі завжди є націоналістами. Ця писанина призначена не стільки для дратування націоналістів як для  підняття бойового духу  одурманеного  ідеями «руского міра» електорату, що колись звично і без «допінгу» голосував за регіоналів. Тепер вже так голосувати не буде, бо після значного підвищення цін на газ і подорожчання життя, обіцяного підвищенням пенсійного віку і  моторошних  податкових новацій  настрій електорату підупав. Щоб забити памороки прозріваючому електоратові,  Табачник  відновив своє любе заняття – боротьбу   проти українських буржуазних, чи тепер «печерних»,  галицьких націоналістів. Хоча кожен історик знає, що націоналізм найперше і найсильніше працював саме на Великій Україні і є явищем загальноукраїнським. Отже своїми дражливими писаннями Табачник  робить неоціненну послугу саме цьому нелюбимому націоналізмові,  перетворюючи  в  знервованих націоналістів  чимало  заклопотаних українських громадян, не обов’язково етнічних українців. Критика тих політиків, які не виправдали місію націоналіста, справжньому націоналізмові не шкодить. Навпаки, усуває з шляху різних любителів робити кар’єру на націоналізмові, як Табачник робить на боротьбі з ним. Такі люди завжди є і бувають нерідко успішними та при грошах. Націоналізм  однозначно виграє, якщо Табачник допоможе позбутись таких людей в політиці , бо їм на зміну стануть молоді націоналісти, які діятимуть без зайвих розмов. Якщо Табачник згоден виконувати роль санітара націоналістичного лісу, то справжні вовки українського націоналізму будуть йому вельми вдячні. Націоналістом людину робить не політика і не бажання бути в опозиції до влади. Націоналістом  людина стає з  доведеного до краю бажання відновити справедливість  вільного життя людини на своїй землі, не більше. Залишіть українців в спокої, і  всі забудуть хто такий Табачник!  Українській інтелектуальній еліті Табачник потрібен лише ради сміху, в потішний пантеон так званих «печерних» ворогів української нації  у вигляді чергової воскової персони, щоб до неї додати влучно виписану нотацію. Українській школі Табачник точно не потрібен, але  це владнається після наступних виборівчи швидше, бо влада Табачника не позбудеться доти, поки не зрозуміє як він гарно працює на руйнування її іміджу та іміджу президента. Владі  таки  потрібен Табачник як рідний кашпіровський, що навіює  любе совіцьке умиротворення дивно розбагатілій комуністично-комсомольській номенклатурі. Вони хочуть, щоб їх називали олігархами, не знаючи, що в кожній порядній державі світу олігархи свою державу бережуть нарівні з націоналістами. Наші не знали ні європейського світобачення держави і  їм невідоме українське умиротворення на вершині влади. Такими  їх виховала мама- ударниця комуністичної праці і Сталін на шпалерній стіні. На них і на Табачника ображатися не варто, бо він співає для них колискову, щоб їм не було так лячно і здавалось, ніби в Україні націоналізму немає. А він є ґ. бо сам Табачник нерозважливо власними словесами пробуджує його в душах спокійних гречкосіїв, дражнячи українське національне самолюбство. Чим більше Табачник лає націоналістів, тим  більше стає знервованих українців, сиріч націоналістів. Зовні це ніяк не помітно, але   при певних обставинах це проявиться, тому  краще українця націоналістом надаремно не дражнити. Проявиться не так, як думає Табачник, провокуючи  українців на нервове, стихійне спалення нервів і безсилу депресію від політики. Емоційно, для форми, зреагують тільки політики, але ж більшість  українців зайвий раз скаже собі, що  настала пора  ставити на місце любителів говорити образливі  для вільної людини речі.  Табачник  занадто бравує, як на держслужбовця  і цим виказує як він панічно боїться цього українського націоналізму  в головах простих українців.  Напевно  гонорар спокушає, а  клієнтура грошовита і добре платить за Україну без націоналізму. От і пише Табачник як Ленін вересневі тези, стилем молодого курсанта ВПШ. На це гроші знайдуться, а народній «Просвіті» копійку від народної влади не дадуть, бо вона націоналістична, сиріч українська. Вони не можуть повірити в те, що націоналіст працює не за гроші, пише статті не за гонорари і  діє не для слави. Націоналізм є нервом  життя народу, який  відчув свободу тому хоче до себе поваги. Хіба це анахронізм? Кожна нація хоче свободи і пошанування власної мови, історії, культури. Пронафталіненим борцям з українським буржуазним націоналізмом варто  відкрити очі і побачити, що  надворі  двадцять перше століття, в якому націоналізм  стає головною світоглядною основою  здатності держав  інформаційно і економічно конкурувати. Про це ніхто вголос не говорить, але поведінка  багатьох  європейських держав і навіть Росії свідчить саме про це. Найбільший ваш авторитет Путін публічно назвав себе націоналістом! То про яку духовну капітуляцію націоналізму мова? А може  Табачникові  подобається  націоналізм  російський Путінський, польський, французький і навіть  націоналізм любих серцю папуасів, лиш би не  український націоналізм?  То чому сам нас має турбувати те, що Табачник не любить український націоналізм? Націоналізм  розвивається  сам по собі  і  в нього своя політика поза політичною тусовкою , яку звеселяє  політичний витівник Табачник. Як тільки прийде влада націоналістів, він перший почне  співати дифірамби  мудрим провідникам національної держави, якщо  до того не  надоїсть  писати  і  любов до антикваріату та розкішного життя візьме верх. Ви спитаєте чому  такий заголовок? Так любовно назвав Табачника один з його форумних  шанувальників із  здоровим почуттям гумору  і мене це трохи розсмішило.

М. Івано-Франківськ. 23.09.10р.                                     Володимир Ференц