Прекрасна
Наталя Кащук - наче на папері написана особливим петриківським пензликом для квітів.Про її вроду можна було говорити цитатами: "а твої устонька- тиха молитва", "ой очі,очі- очі дівочі", "тонкостанна,
чорноброва"...Безперечно,ця особлива зовнішність додавали шарму у сприйнятті поезії Наталі Кащук.Здавалося,що її лірична героїня і вона сама мають бути уособленням казкової подоляночки:"устань,устань,подоляночко,умий личенько,наче шкляночку"...
На письменницьких зібраннях запам'ятала її у вишиванці,з привітною посмішкою.Звернула увагу,що часто Наталя сиділа поруч з Володимиром Забаштанським та з Миколою Томенком.
Виступала рідко,
говорила по суті,хвилювалася...Так би й лишилася в моїй пам'яті,як одна з покоління Тамари Коломієць, Лідії Кульбак,
Оксани Сенатович...Покоління поетес,яких не долучали в критичних реєстрах до шістдесятників(чому?), а ми,-кимось,
даруйте,здуру названі сімдесятниками,-були і молодшими,й іншими, і книжок у нас було мало.Так би й залишилися мої враження споглядально-читальницькими(Кащук в періодиці друкувалася регулярно),
якби не одна випадкова зустріч в Павлограді.В 1984 році я привезла з Києва верстку книжки поезій Ганні Світличній, з якою була знайома ще з 1977р., завжди відвідувала її, живучи в Дніпрі,тож скористалася нагодою побачити Ганну Павлівну,начитатись віршів, наговоритися,бо Ганнуся,з п'яти років прикута до ліжка, зберігала в собі якусь незбагненну жарину жаги до життя і любові.А після полудня до нас приєдналася Наталя Кащук,яка багато років листувалася з Ганнусею, навідувала її в Ірпені,а оце вперше загостювала в Світличної.В Павлоград київська поетеса приїхала,щоб написати нарис для якогось журналу.Ми засиділися,
Ганна просила "не йдіть",ми не йшли, тож, коли вийшли в листопадову темінь,зрозуміли,що можемо не втрапити на автобус до Дніпра і на поїзд.до Києва.
Наталя попросила мене не бігти,приклала руку до грудей:"у мене опероване серце".Це було в Амосівській клініці,оперував її учень світила, і я згадала,що у "Вітчизні" читала цикл віршів,присвячених хірургові,який тримав на долоні серце поетки.
На Дніпро ми їхали довго,години дві,і чомусь почали розповідати одна одній про себе.Виявляється,що вади серця в Наталі не вроджені,а набуті після праці бетонницею на будівництві домни в Кривому Розі.
Комсомольська будова,на яку добровільно приїхала талановита поетеса-подо
ляночка зі столиці, аби вивчати і писати про молодих будівельників і металургів.
...Приїхала,бо не було спасу.Один солідний письменник,колишній фронтовик і комуніст, закохався в Наталю.Так,що вся, втрачена на фронтах молодість ,
повернулася в його серце й збаламутила голову.Так, що дружина кинулася в партком і в секретаріат,щоб негайно покарали...Наталю!А як інакше: в тенетах пристрасті заблукав порядний чоловік! Наталя,не бажаючи бути об'єктом пліток і перевиховання,взяла комсомольську путівку в Кривий Ріг.Важка робота,простуди,ревматизм,хворе серце,травмовані хворобою суглоби...
"Ось так любили ми,ось так любили нас"- говорила колись мені інша поетеса. Після нашої спільної дороги з Павлограда на Київ простяглася між нами тоненька шовкова ниточка довіри,яку я боялася напружити,обірвати,зітерти тонку усмішку на Наталинах губах.Не буду переказувати історію її життя.Врешті,
про життя і творчість Наталі Кащук написав цілий роман письменник з Хмельниччини Микола Мачківський.
А я згадаю ще один епізод нашого з Наталею Кащук спілкування.Це була глибока осінь 1987 року.На комунальній кухні я виварювала пелюшки ,на дзвінок у двері вискочила,розгорнувши руками хмарки мильного пару.На порозі постала Наталя Кащук,в красивому сірому пальті,розкішному капелюшку.
Пар їй заважав дихати.В неї вже знову нещадно загострилася серцева хвороба.
-Любо,я йду в Спілку,до вас ненадовго.Я хочу вас привітати.Це потрібна вам річ,згодиться.По собі знаю.
Наталя Кащук принесла мені халат.Таку собі вдягачку-метафору: ти тепер годувальниця,це твоя службова форма одягу.
Та я не сказала про це Наталі: вона ледь переводила дух,здолавши без ліфта дорогу на мій п'ятий поверх.А згодом я зрозуміла,що халат мені не зайвий.
Звичайно ж,ми ще не раз бачилися,спілкувалися.Мимохіть я зауважувала,як глибшають тіні під її очима, як набирають бузкової барви тонкі вуста.
В Спілці саме точилися загумінкові битви,в яких,як і ведеться,ранили найнезахищеніших.Дісталося й Кащук.Один авторитетний дотепник розкритикував її АЖ за три присвяти Олесю Гончару і навіть його дружині!Наталю це боляче вразило.Вона була чесна,
щира,відверта.За друзів готова в огонь і в воду,а якщо когось шанувала,то до останку.Вона вірила в добро і в чин.
Наталя зважилася на майже безнадійну повторну операцію на серці.Важко хворіла.
В липні 1991 року,повернувшись з відпустки з донькою,прочитала в "Літературній Україні" некролог,не вірячи,що ця талановита, вродлива,душевно тонка жінка вже не живе...В таких випадках говорять : залишилася поезія.Щож,будемо сподіватися на поезію і на те,що прийдуть часи,коли поетів великої України читатимуть і вивчатимуть так само уважно,як тепер перечитують тих діаспорян,які несли в світи свої українські вірші і душі.
першоджерело: соцмережа ФЕЙСБУК
.jpeg)
