У Переяславі відкрили меморіальну дошку Станіславу Вишенському. Він був видатним поетом-авангардистом.

24 серпня на фасаді гімназії №3 у Переяславі відкрили меморіальну дошку поету, члену Спілки письменників України, уродженцю нашого міста Станіславу Вишенському (1944-2018). У цьому закладі він навчався із грудня 1953-го до 1961 року. Ініціаторами створення дошки є голова ГО “Шевченківське товариство “Тарасовий заповіт” Юрій Авраменко та поет, член Спілки письменників України, почесний громадянин Переяслава Олег Коломієць. Виготовили її коштом родини письменника – дружини Галини та сина Максима Вишенських. Оскільки сім’я не змогла бути присутньою на заході, урочисто відкрили її заступниця міського голови Переяслава Оксана Степаненко та Олег Коломієць. Про це повідомляє Інформатор.

Олег Коломієць був особисто знайомий із Вишенським, розповів трішки про це: “Ми познайомилися у 60-х роках у нашій бібліотеці, де стояли полички із поезією. Я ще був школярем, учнем восьмого класу, він сказав, що студент педагогічного інституту Горького. З того часу ми почали бачитися. Якщо коротко, то я мав трьох великих літературних вчителів. Перший – це мій старший брат Володимир, другий – це Станіслав Вишенський, був ще Віталій Федорович Святовець. Вишенський ставився до мене добродушно, йому було цікаво, як я розвиваюся літературно, щось підказував. І по життю до кінця ми трималися разом. Єдине, що в останні шість років він, можна сказати, був невиїзним, тому ми тільки зідзвонювалися”.

Професорка, членкиня товариства “Просвіта” Ганна Токмань розповіла дещо про творчість видатного поета: “Станіслав Вишенський підіймав українську поезію на рівень Нобелівської премії, на світовий рівень саме ХХ століття. Його постать в Україні така ж, як Сальвадора Далі в Іспанії або Пабло Пікассо у Франції. Він теж сюрреаліст, він теж представляв авангард. Він знаменує елітарну високу поезію, дуже складу та неповторно індивідуальну. Вишенський належить до постшістдесятників, до тих, хто прийшли після арештів, після знищення цілого покоління. Вони знайшли собі іншу зброю, не відкрите слово Симоненка або Стуса, а складну метафору, яку зрозуміють вибрані, але яка залишиться жити у віках”.

Юрій Авраменко додав, що Станіслав Вишенський – один із видатних літераторів усієї України, тому до його творчості варто придивитися. “Він не простий поет: якщо його прочитати з ходу, то сприймається достатньо важко. Кожен його рядок – ніби окрема теза, твердження. Тому читати його доречно так: прочитав рядочок, обдумав, що автор мав на увазі. Його твори насичені, складені громіздко. Його поважали літератори, проте був начебто напівофіційний, спочатку друкувався самвидавом, визнання прийшло вже після 1991 року, з часом здобуття Незалежності. Відкриттям цієї дошки ми зробили ще один крок до вшанування діячів культури, які вийшли із Переяслава”, – сказав Авраменко.

ТРІШКИ З БІОГРАФІЇ СТАНІСЛАВА ВИШЕНСЬКОГО

Народився 24 серпня 1944 року в Переяславі у родині вчителів. Освіту здобував спочатку у Переяславській середній школі №3, а потім у Київському педагогічному інституті. З 1980-го до 1984 року працював редактором “Українського ботанічного журналу”, з 1984-го до 1991-го – у видавництві “Веселка”, з 1992-го до 1993-го – літредактор журналу “Вавилон”, з 1994-го до 1995-го – головний редактор Київської філії видавницва “Фоліо”, з 1995-го до 2004-го – відповідальний секретар журналу “Дошкільне виховання”, з 2005-го до 2007-го – головний редактор журналу “Книжковий клуб плюс”.

Станіслав Вишенський – автор багатьох збірок, зокрема, “Симфори”, “Світотвір”, “Альта”, “Колекція снігів”, “Синус покутя”, “Перевтомлені скафандром”. У його віршах синтезовані прадавні символи, лексика та світогляд з радикальним авангардизом.

Помер 3 квітня 2018 року в селі Скибин на Київщині. Наприкінці 2022 року, відповідно до рішення міської ради Переяслава, вулицю Чехова перейменували на вулицю Станіслава Вишенського.

“РЕСТАВРАТОР”, СТАНІСЛАВ ВИШЕНСЬКИЙ

Жовто-жовто цвіте люцерна:
адже справжнє – завжди бур’ян;
жовте-жовте підніжжя церкви
або злущене золото бань.

Знати б – тайна вечеря о котрій
і о котрій завершиться світ.
Що весна восени непотріб –
я дізнався, дійшовши літ.

Є прообраз кори – риштування –
павутина з уявлених рис:
про митців мушу знати – хто вони,
хто в дорозі якій народивсь.

Доля всіх – обростати учнями,
пережити найкращого з них:
підсвідомість така ж приручена,
як з Чумацького Воза візник…

…Страхітливі пеньки, а мусиш
відтворити дерево й тінь
і, не маючи власної музи,
маєш звести верхи золоті.

Люди стежать. Із пальцем в роті
пильно стежить сумління Землі:
знову поночі йду з роботи –
може, з мінних полів.