Він народився 29 вересня 1930 року у гірському селі Илем’я Долинського району на Івано-Франківщині.

Фольклор рідної Бойківщини пеленав го дітоцтво : пісні переймав од мами, од тети та співочих бабусь-сусідок, а безліч легенд а оповідок – од батькового товариства. Вечорами до Михайла Пазяка – батька Михайла Пазяка –ученого – славного ув околиці стельмахаа коваля (володав уласними і кузнею, і стельмашнею) часто сходився чималий гурт з усього  кутка. У рубленій дерев’яній хаті було затишно а гамірно як у вулику. З тих вечірніх оповідок малий хлопець  на ціле своє життя запам’ятав перекази про монголо-татарські набіги а бій під недалекою Липовицею, про княжий двір у Нягрині, про панщину а опришків. Уяву хлопця уражали демонолоґічні оповіді про илем’янський цвинтар, майок (себто мавок), блуд, ріжних лісових духів, померлі душі, дивовижних людей-перевертнів, повідання про Ґеновефу, Марка Проклятого, кий носив одрубані голови, про янгола, же провинився перед Господом – не забрав душечку ув удовиці, же мала дрімні діти, і за тоє мав покуту… Малим хлоп’ям разом з братом ходив з матір’ю на прощу до Гошеваі на усе життя теє паломництво полишилося у пам’яти незвичайним, святим а величним сяєвом.

Ще за польської окупації вивершив початкову школу ув Илем’ї . Рідною а дорогою уже тоді стала місцева читальня ПРОСВІТИ, кА мала у своїх фондах українську клясику – од Тараса Шевченка до Богдана Лепкого а Андрія Чайковського.

Підлітком пережив, як і го ровесники,  лихоліття війни а повоєнного мосековсько-большевицького терору проти мирного населення Галичини та Української Повстанської Армії. Там. У горах, пасучи маржину, не раз потрапляв під бої. Був очевидцем героїчного бою воїнів УПА з окупантами під Аршицею, бою меж Илем’ям а Лугами, загибелі українських юнаків під Илем’ям. Тоді ж не раз натикався на підпільні бункери а криївки, часом переносив звістки від повстанців звідтам до свого села. Михайло Пазяк не міг забути злочини московитів, їхньої ЧЕРВОНОЇ МІТЛИ, особливо побитих хлопців-підгір’ян у вишитих сорочках перед комендатурою у Рожнятові. Пси хлебтали їхню кров а вітер розвівав буйні молоді чупри.

По війні Михайло Пазяк закінчив середню школу у містечку Рожнятові. Уже тоді мВ уласний пісенник, куди занотовував пісні з Илем’я та довколишніх сіл – Луги, Спас, Лоп’янка, Суходіл. За тодішніх обставин тотального стеження а терору таке нотування викликало підозру у місцевої улади і коли б на очі енкаведистам навернулися патріотичні пісні. Сумною була би доля юнака. Той скарб народної поезії Михайло Пазяк беріг усе своє життя.

Після загибелі батька як найдорожчих помічників а опікунів згадував батькового брата – стрия Микиту – і од нього, учасника Першої світової війни, перейняв жовнірські пісні та оповіді про жовнірський побут. Також згадував незлим тихим словом панотця Литвина, перегодом репресованого, учителя Парилу із сусіднього Верхнього Струтина.

Від 1951 до 1956 року Михайло Пазяк здобуває фах філолога у Чернівецьому Університеті. Обїздив з фольклорними експедиціями Буковину, Віннчину, Житомирщину, Київщину. Частина записів увійшла до книжки БУКОВИНА У ПІСНЯХ (1957).       Студентом Михайло пише перші свої наукові розвідки: «Говірка села Илем’я – од давніх часів а донині», «Образ Устима Кармалюка у народній пісенности та у літературі» (у співавторстві із Михайлом Гуцем), «Нарооднопісенна основа роману Панаса Мирного ЛИХІ ЛЮДИ». За сотанню роботу Михайло Пазяк отримав першу винагороду – тритомник українських перекладів творі Миколи Гоголя-Яновського.  

Після закінчення університету Михайло Пазяк три роки учителює на Поділлі – у селі Княжпіль на Кам’янеччині. За зібрані а надіслані фольклорні матеріали з Княжполя отримав подяку од Максима Рильського – директора інституту фольклору а етнографії АН України.

1959- 1962 роки – аспірантура Київського педінституту імени Максіма Ґорькоґо (тепер національний університет імени Михайла Драґоманова). Тут під орудою Івана Пільгука зладив а захистив 1964 року кандидатську дисертацію  про народнопісенне підґрунтя поезії Юрія Федьковича.

З 1962 по 1971 роки працює у видавництві ДНІПРО, редаґував біо-бібліоґрафічний словник УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ (т.2-5) а ЛІТЕРАТУРНИЙ ЩОДЕННИК, укладений Миколою Терещенком, антольоґію УКРАЇНСЬКІ ПОЕТИ-РОМАНТИКИ 20-40 РОКІВ 19 СТОРІЧЧЯ.

З 1971 року працює ув інституті мистецтвознавства, фольклористики а етнолоґії АН УКраїни.

Доробок: НАРОДНОПІСЕННІ МОТИВИ У ЛІРИЦІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА (1961), З ФОЛЬКЛОРИСТИЧНОЇ СПАДЩИНИ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА (1963), ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ А НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ (1974).

Михайло Пазяк видав спадщину Матвія Номиса та академічні видання прислів’їв а приказок.

За ґрунтовну працю про прислів’я а приказки отримує ступінь доктора фільолоґії.

Помер Михайло Пазяк 3 падолиста 1999 року у Київі.

Михайло Чорнопиский

ДЗВІН число 11-12 2000 року.

До друку зладив Василь Велимчий липня 6 дня року Божого 2022 у Чернівцях.