Серед плеяди українських істориків двадцятого сторіччя ім'я Володимира Голобуцького посідає одне з чільних місць. Енциклопедичність знань, широта поглядів, багатогранна духовність, надзвичайна чесність а життєстійкістьвизначили велику гуманістичну місію його творчости, виплекали неповторність таланту ученого, же намагався об'єктивно досліджувати минуле свого народу.

Майбутній історик народився  15 липня 1903 року у селі Великий Бір Суразького повіту на Чернігівщині (тепер – Брянщина Московії) у родині священика, учителя та громадського діяча Олексія Голобуцького. Мати походила з дворянського роду. Після школи навчався у Новгород-Сіверському духовному училищі. Однак революційні події а аґресивна війна Московії протии України змусили його улаштуватися переписувачем до військкомату. Восени 1921 року, щоби завершити середню освіту, він поїхав до Глухова, де вступив на дворічні курси для дорослих. «Се був доволі своєрідний навчальний заклад – згадував історик – якщо мати на увазі склад слухачів. Тут можна було зустріти колишніх учнів майже усіх кшталтів дореволюційної середньої школи, юнаків а дівчат од 16 до 20 літ. Багато з них уже перейшли відому школу життя. Усі прагнули учитися а мріяли про ріжні професії».

У 1925 році Володимир Голобуцький виїхав на Кавказ, де був призначений завідувачем хати-читальні та обраний секретарем комсомольського осередку ув аулі Пчеґатлухай. Через рік він вступає на перший курс природничого відділення Кубанського педінституту, а у 1927 році переводиться до Північнокавказького державного університету (Ростов-на-Дону) на соціяльно- економічне, яке перегодом було реорґанізоване ув історико-економічне відділення педагогічного факультету. Як згадував пізніше Володимир Голобуцький «Се був новий а досить вагомий етап у моєму розумовому розвитку, у моєму формуванні як історика. Ув обох вишах я багато побачив а почув». Особливо теплі спомини історик зберіг про викладачів, у яких він учився.

Одночасно з навчанням він викладав на робітфаці.

1930 року отримав  путівку молодого спеціяліста до Ґрозного.

Восени 1934 року Голобуцький вступає до аспірантури при катедрі історії СРСР Лєнінґрадскоґо педагогічного інституту імени Ґєрцена. Науковим керівником у ньго був відомий учений Боріс Ґрєков.

У січни 1937 року Володимир Голобуцький захищає дисертацію ДИПЛЬОМАТИЧНІ ВІДНОСИНИ МОСКОВСЬКОГО УРЯДУ З БОГДАНОМ ХМЕЛЬНИЦЬКИМ ДО ЗЕМСЬКОГО СОБОРУ 19 ЛЮТОГО 1651 РОКУ.

Далі – три роки у Краснодарі. Учений згадував уже наприкінці життя: «У страшному 1937 році, коли я з'явився ув інституті, один з викладачів запитав мене: «Ви, напевно, призначені на місце Грушевського?» Я, здивовано – Якого Грушевського? – бо знав, же Михайло Грушевський за загадкових обставин помер у кисловодську у 1934 році. «Тут до вас працював племінник Михайла, але він зараз у в'язниці» (…) Неудовзі я почав одвідувати, і от одного разу узимку 1938 року двері кімнати, де я працював, прочинилися і увійшов чоловік середнього зросту у шапці а пальті з піднятим ковніром. При ньому був конвоїр. Сі двоє перейшли до сусідньої кімнати. На мене се справило тяжке ураження. «Хто се може бути?» -- запитав я у співробітника архіву. «Се Грушевський – з острахом прошепотів він – Його иноді приводять сюди із в'язниці, він цікавиться запорозькими матеріялами, як і ви». Більше я сього мученика не бачив. Минув якийся час і на вулиці я перестрів свого коллегу, що тримав під пахвою а не як зазвичай у портфелі, кілька книжок. «Звідки у вас книги?» -- питаю. Він махнув рукою: «Сими днями розстріляно племінника Грушевського, і удова розпродує бібліотеку, бо вимушена негайно виїхати з міста»».

1940 року Голобуцький повертається до Лєнінґрада з умовою річного відрядження до краснодара для роботи ув архіві.

Під час другої світової пережив блокаду, 1942 року евакуйований на схід.

Після одужання деякий час працює учителем у селі Аксубаєве Татарської АРСР.  

Улітку 1943 року завідує катедрою історії СРСР у Казанському держуніверситеті.

У лютому 1947 року захищає докторську дисертацію ЧОРНОМОРСЬКЕ КОЗАЦТВО у Лєнінґрадскому держуніверситеті.

Того ж року повертається в Україну – у Чернівецькому університеті завідує катедрою СРСР на історичному факультеті.

Того ж року Голобуцького запрошено до інституту історії АН УРСР але він вагається.

Восени 1949 року Володимир Голобуцький переїжджає до Київа.

Саме тут він пише а видає моноґрафії БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ – ВЕЛИКИЙ СИН УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (1954), ВОЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ З МОСКОВІЄЮ (у співавторстві 1954), ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІД ОРУДОЮ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (1954), МОСКОВІЯ А ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ 1648-1654 (1954), ЧОРНОМОРСЬКЕ КОЗАЦТВО (1956), ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО (1957), ЗАПОРОЗЬКА СІЧ УВ ОСТАННІ ЧАСИ СВОГО ІСНУВАННЯ 1734-175 (1961), ДИПЛЬОМАТИЧНА ІСТОРІЯ ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ 1648- 1654 (1962), ГОМІН ГОМІН ПО ДІБРОВІ: ІСТОРИЧНІ РОЗПОВІДІ ПРО ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ (1963, 1968) та инші.

Помер у Київі 21 січня 1993 року.

Павло Михайлина, Андрій Федорук.

БУКОВИНСЬКИЙ ЖУРНАЛ ч. 1 2005 року.

До друку підготував Василь Велимчий 30 червня 2022 року .