У Чернівцях завжди існував ореол «культовости» архітектора резиденції буковинських митрополитів та вірменської церкви, навіть коли про нього мало мовилося, але пам'ятник йому у парку усе ж не руйнували. Погруддя Йозефа Ґлавки залишався навіть у тоталітарні часи на тому місці, де був споруджений – за головним корпусом університету – ніби як символ чогось инакшого: забутого розмірено-професійного, не галасливого, не аґресивно нав'язувального нвіть якгось у доброму розумінні буржуазно стабільного.
Описи Чернівців, мандрівні путівники, календарі з кінця ХІХ – початку ХХ ст. багато уваги зосереджують перовсім на унікальности та особливостях архітектурного комплексу: «Найгарнішою будовою між тим у Чернівцях є план православного митрополита. Для нас цікавий тим, же його будував чех Йозеф Ґлавка, спадковий чеський меценас а президент Чеської академії. Палац збудований у стилі візантійсько-мауританському і розкинувся на горі Домініка дуже мальовничо».
Про історію спорудження, кількість витрачених коштів писав парох із села Дзвиняч отець Олександер Циганюк. Він також не оминув і особу архітектора, бо «доробився своєю працею маєтку і оддав його увесь без остатку на користь чеського ароду. Нехай він служить нам усім приміром, як треба служити своєму народови і що треба покладати головну вагуна просвіту серед народу. Головно хай буде приміром для нашої української студентської молоди, же не треба ніколи тратити надії, а треба працювати так, як то робив він. Він був тілом слабий, але душею а вірою здоров і та його провадила до таких добрих діл, чого дай Боже і кожному з нас».
Народився Йозеф Ґлавка 15 січня 1831 року у місті Пршжештіце, що десь віддалене на 200 кілометрів од Праги – у родині державного чиновника. Його діточі ігри та і ранні зацікавлення, креслення а малювання, переходять до серйозного захоплення, що веде, при належній підтримці, а він її мав од своїх батьків, до професійного навчання. Закінчив реальну школу, научався до 1851 року у політехнічному університеті у Празі. Се місто тоді було лише провінцією Австро-Угорської імперії, отож, щоби отримати відповідну освіту, потрібно було до столиці і Ґлавка одважується на сей крок, усвідомлюючи, же доведеться працювати, самостійно утримувати себе.
Відень давав широкі можливости для талановитих особистостей, там уміли розпізнавати талант і завдячуючи ріжним системам підтримки – стипендіям а нагородам – що уже тоді були добре розроблені і ефективно працювали: спудей чи початківець-професіонал могли легко вибитися у люди, але при умові напруженої відповідальної праці. Під час навчання у Віденській академії мистецтв (1851-1854), опріч вивчення нових стилів а напрямків ув архітектурі, професійні секрети великого будівництва переймає Ґлавка у відомого архітекта Франтішка Шебка – він починає працювати простим робІтником, у той час як го цімбори «пили пиво а розважалися – він носив пісок, воду а цеголки». Не диво, же Ґлавка відзначається як один із найуспішніших спудеїв , 1854 року отримує премію за свою наукову працю.
Знайомість а співпраця з Гайнріхом Ферстелем приносять Йозефу Ґлавці сміливість а упевненість у необхідности брати участь у ріжних конкурсах архітектурних проектів: за їх кресленнями добудовано АВСТРІЙСЬКИЙ БАНК та ґотичний храм. За свій варіянт проекту зведення Народного театру (дІвадла) у Празі Ґлавка отримує заохочувальну стипендію на подорож а вивчення монументального будівництва та архітектурних стильових особливостей держав, які, еволюціонуючи, свторювали а берегли прогягом сторіч подиву гідні зразки мистецької творчости: Італія, Греція, Франція, Великобританія, Німеччина. Молодий празький архітект сповна використав сю можливість – і не задля тимчасового підзаробітку чи легких розваг ув Европі, а серйозно убираючи у себе знання а ураження, розвиваючи вишуканий професійний а пожитечний смак.
Після дворічного навчання повертається знову до Відня, де працює у ріжних канцеляріях яко майстер-муляра поінколи уже як і архітектор.
Перша велика будівля – костел Діви Марії при монастирі лазаристів (1860-1862), перегодом – епохальне спорудження Віденського оперного театру (1861-1869). На відкритті оперою ДОН ЖУАН Моцарта був присутній цісар, який вручив Ґлавці символічний ключ від будівлі. Архітекту було також присвоєно титул будівельного радника цісаря та даровано персональну ложу, якою користали приятелі Йозефа.
Наприкінці 1860 року псля декількох успішних проектів міністерство культу а освіти замовляє Ґлавці проект зведення резиденції православних митрополитів на Буковині і Ґлавка із творчим піднесенням вивчає уплив пізньовізанійської храмової архітектури на архітерутру Буковини: відвідує старовинні церкви а монастирі, проїжджає Путну, Сирет, Драґомирну і у 1866 році ув ОСТЕНРЕЙХІШЕ РЕВЮ оприлюдню оглядову статтю про сі пам'ятки, виокремлюючи значення Візантії ув особливому обрамленні, кольориті культового будівництва реґіону.
Спорудження резиденції розпочалося з урочистого посвячення та закладання каменя 13 квітня 1864 року. Створений будівельний виконавчий комітет, до якого увійшли єпископ Евген Гакман (голова), Йозеф Ґлавка а барон Ото Петріно (заступники), же покликаний був опікуватися технічною а мистецькою стороною спорудження. Паралельно діяла також почесна наглядова рада, до якої увійшли поважні а відомі особи краю. До їхньої опіки стосувалася підтримка доброї репутації проекту.
«Фахівці стверджують, же до найменших деталей вивірена єдність стилю і як відповідно до сього припасовані інтер'єр а оздоби. Не диво, же будова коштувала чимало мільйонів, протее австрійська влада свідомо зробила такий багатий дарунок місту а церкві» -- писалося у 1926 році.
Оскільки за задумом архітектора будова потребувала особливих матеріялів, їх спочатку довозили з-поза меж Буковини, перегодом усе ж відкрили каменоломні у Василеві, Товтрах, Чунькові, Самушині та инших селах. Пізніше – цінні поклади алебастру, мармуру, коралевого каменю.
Майстрів спочатку запросили з Австрії, а потім уже пкаллися на місцевих умільців – вони заснували ТОВАРИСТВО РОБІТНИКІВ КОЛО БУДОВИ РЕЗИДЕНЦІЇ.
Фрески у синодальній залі, же передавали сцени з імперської та церковної історії виконав маляр з Відня Кароль Свобода. Фрески у єпископській каплиці – Кароль Йобст а профессор Кляйн.
Особливости етноґрафії, яскравий фольклор, багатство а розмаїтість надр, і зрештою – люди, які надаються до навчання – стали запорукою архітектруного успіху.
Одна з алебастрових ваз, надіслана на виставку до Парижа 1867 року отримала там другу премію.
Разом з резиденціє – параллельно – будуються Вірменська церква у Чернівцях а пологовий будинок у Празі. Розглядаючи їх усвідомлюєш, же усі отсі проекти реалізувалися одночасно – схожі стилем, оздобленням, будівельними матеріялами. Се дає можливість дослідникам творчости Йозефа Ґлавки періодизувати її. Мовлять науковці і про природний життєвий практицизм архітектора.
Герой нашої оповіди десять років поспіль перебуває ув інтелектуальному а фізичному напруженні і стає, за висловом, біоґрафа Павела Райса «тотальним перфекціоністом», «фанатичним отроком праці і просто виконує кредо Едісона: спати чотири години – необхідність, п'ять годин – розкіш, а більше – марна трата часу». Результатом неповних дев'яти літ є 142 будівлі , же виріжняються авторським стилем, оздобами, комфортом. Такий ритм життя, постійні переїзди (Відень-Прага-Чернівці) а також скрупульозна до себе вимогливість позначилися на здоров'ї Ґлавки і він урешті змушений переїхати до уласного , успадкованого од матері, маєтку у Чехії -- замку Лужани, до спокійної сімейної атмосфери, оточення щирих приятелів, де Ґлавка сповна поринув у музику а листування. Відомий чеський композитор Антонін Дворжак належав до ближнього кола друзів Ґлавки, часто гостював у Лужанах, инколи писав твори на замовлення дружини Ґлавки.
Завдячуючи наполегливому догляду, лагідній приязні з багатьма мистцями, Йозеф Главка перемагає хворобу, яка на короткий час приґвоздила го до інвалідного візка, і повертається до інтенсивної праці.
Протягом 80-90 років дев'ятнадцятого сторіччя він реставрує а відновлює дві найвідоміші пам'ятки Чехії – Карлштайн та храм Святої Варвари у Кутній Горі, продовжує проектування у Празі, бере участь у ріжних рнаглядових радах у галузі мистецтва, археолоґічних а етноґрафічних комісіях у Празі, стає президентом Чеської академії мистецтв, почесним громадянином Відня а Праги, почсеним доктором філософії Яґелонського університету у Кракові.
Помер Йозеф Ґлавка у віці 77 років 11 березня 1908 року.
Оксана Івасюк.
БУКОВИНСЬКИЙ ЖУРНАЛ, ч. 3-4, 2000 року.
До друку підготував Василь Велимчий 30 червня 2022 року.
