Німецький гуманіст Йоґанн Зоммер був, напевно, першим, же у своїй елеґії AD SILVAS, тобто ДО ЛІСІВ, заговорив про учинки а трагічний рішенець ратая Східної Европи а засновника Запорозької Січі - Дмитра Вишневецького.

Йоґанн Зоммер народився 1542 року у місті Пірна-на-Ельбі. Закінчив університетські студії у Франкфурті-на-Одері. Обставини, за ких він опинився у Молдові, невідомі. Із його елегій випливає, же він мав намір стати багатим та зробити військову кар'єру, хоча тілесно був занадто слабким.  У вересні 1562 року у польському місті Любліні Зоммер познайомився із Альбертом Ласкі, польським маґнатом, авантурником европейського покрою.  Ласкі при допомозі ріжнонародних найманих військ (ex variis gentibus) оплачуваних го грішми, а у дійсности грошима з багатого віна дружини, поставить на престол Молдови Якоба Ґеракліда, прогнавши ізвідтам ґосподаря-воєводу Александера Лепушняну. Новоприбулий ґосподар Молдови Якоб Ґераклід Деспот     прийме на службу ще юного, проте здібного Йоґанна Зоммера. На припочатку - близько шести місяців - він виконуватиме чим придворного писаря, а розпочинаючи з квітня 1562 року  до вересня 1563 року стає орґанізатором, керівником а професором новозаснованої Деспотом протестантської школи, же спочатку діяла у місті Ґерлеу, а потому була перенесена  до Котнар. Зоммер був за віросповіданням протестантом, як і його протектор Деспот. Населення Молдови було православним. Йоґанн Зоммер був самовидцем багатьох подій у Молдові, описаних пізніше віршем     у його п'ятнадцяти елеґіях, а також прозою  у ЖИТТЄПИСІ ЯКОБА ДЕСПОТА, КНЯЗЯ МОЛДОВАНІВ.

У своїх п'ятнадцяти елеґіях Йоґанн Зоммер опріч подій, пов'язаних із правлінням Деспота, мовить також про важке життя воїнів, бібліотеку а школу, про осіб з оточення Деспота. У останній елеґії ідеться про смерть Деспота. Під час облоги Сучавської фортеці, же тривала з 6 до 9 падолиста 1563 року, Йоґанн Зоммер переховувався у лісах побіля місцевости Котнар, і сам етам у тяжкі хвилини свого життя склав свою елеґію AD SILVAS. Через деякий час після страти Деспота (9 падолиста 1563 року ) Зоммер утікає до Трансільванії. Осідає  місті Брашові, де з 1565 року стає ректором заснованої гуманістом Йоґанном Ґонтерусом ґімназії. Відомо також, же у 1567 році Йоґанн Зоммер став ректором у місті Бистриця. У 1570 році Зоммер переходить до міста Клуж, яке було тоді релігійним центром так званих унітаріїв, релігійна доктрина яких вситупала проти вірування у приреченість наперед за ученням кальвінізму , так і проти вірування у трійцю. Унітарії альбо соцініяни чи антитриніяни , як їх ще прозивали, мали підтримку самого князя Семиґраддя Йоана Сиґізмунда Заполія. Зоммер був відважним проповідником проти антитринітаріїв меж саксонцями. Помер від чуми 1574 року.

Твори Йоґанна Зоммера - 15 елеґій - српеціялісти числять як визначні поезії, написані гуманістом, а прозовий життєпис Деспота -як працю написану надзвичайно вартісною латиною, же не втратила свій художній інтерес і понині.      

В усіх сих творах події а діяльність ґосподаря трактовані об'єктивно.

Бояри запросили на престол Дмитра Вишневецького, православного, не єретика, спорідненого зі ґосподарями Молдови. Вони ж закатували Деспота. А самого Вишневецького дали на поталу - почепили на гаку у Ґелати у Царгороді.

Верховодів змови проти Деспота, як відомо, під час Хотинського повстання у січни 1563 року зажадала юрма повсталих селян, аби помститися їм за заподіяні кривди. Уласне, Деспот був тим, хто утихомирив розлючений натовп, инакше  бояри-заколотники  потерпіли б.  страх перед покутою провини смертю перед селянами спонукав бояр-заколотників об'єднатися проти Деспота.

Боярам не був до смаку і князь Дмитро Вишневецький, бо сей наближався із військом, у ярдах кого, певнечки, були і молдовани, переважно кріпаки, же поутікали від насильств від вищезгаданих бояр. На територіях Запорозької Січі, звідки походили військові сили князя, кріпацтва не існувало. Подих такої свободи, майбуть, заворушив і селян, же повстали у січни 1563 року під Хотином. Князь Дмитро Вишневецький був тоді Palatinus Podoliensis. Можливо, завдяки порозумінню між запорозькими козаками та масою селян здійснилася перша перемога мало чисельного війська князя Вишневецького біля Верчиканського села (недалеко села, яке колись належало Верищаку) у серпні-вересни 1563 року. Инакше годі пояснити, як жменька запорожців, же прибули як на параду, перемогла багатотисячні континґенти, же були керовані боярами. Селяни, задоволені, майбуть, тим, Як закінчилась битва, пише Зоммер, порозбігалися по селах, сповіщаючи люд про зазнану боярами поразку.  Переконаний у поразці був і сам обраний боярами ґосподар Штефан Томша, же також брав участь у сій битві. Бояри-заколотники, задоволені, майбуть, відходом основної маси селян, побачивши удень невелике число козаків-запорожців, розпочинають знову бій і їм удається буквально знищити противника. Перебіг боротьби коло мостау Верчиканах пластично а з належною об'єктивністю описує Йоґанн Зоммер.

Праці Йоґанна Зоммера з'явилися друком у Віттенберзі у 1587 році. се видання стало рідкісним.  У 1889 році по примірникові було у в університетах міст Ґьотінґен, Бреслау (тепер Вроцлав), у ніціональном музех у Будапешті та у бібліотеці Румунської академії. Віттенберзьке видання передрукував аж через триста літ французький учений Еміль Леґранд 1889 року у Парижі.

Далі ітиме мова про елеґію ДО ЛІСІВ, же присвячена учинкам князя Дмитра Вишневецького. Прочитавши ї, здаєме собі справу, же оспіваний українським народом герой Байда є ніким иншим як князем Дмитром Вишневецьким. Зоммер присвячує сю елеґію лісам, бо у їхніх хащах він знайшов притулок від тих, же піднялися проти Деспота та його прихильників. Зоммер переконаний, же  у кожду мить його можуть спіймати а убити. Перелічуючи жорстокі учинки повсталих, він згадує про убивство 19 серпня 1563 року дружини протестантського епископа Йоґаннеса Лусініуса альбо Лусінського, а потім про задушення у колисці доньки ґосподаря  Деспота, ку мав від ґрекині. Кождого іноземця, хоч би він і не учинив жадного зла, повстанці уважали своїм ворогом. Коли Зоммер писав свою елеґію, «дике шаленьство» ані насильства ще не було припинено. Автор воліє умерти, аніж жити під постійною загрозою, у страху, душевному напруженню а в небезпеці. Тепер він заздрить Деспоту та його прихильникам, котрі, хоча і обложені, усе таки знаходилися, на думку поета, у цілковитій безпеці, бо їх захищали міцні мури Сучавської фортеці. Ся деталь дає можливість установити дату написання поезії, отже перед 9 вереснем 1563 року, день, коли господар Деспот, здається, був страчений «своїми» підданими-заколотниками. Після сього опису іде частина, присвячена Дмитрові Вишневецькому. Розповідається, же князь був привабленим до Молдови боярами, аби нібито зайняти престол, але вони го перехитрили. На відміну від инших джерел, ув елеґії  розповідається, же бояри, ідучи до Дмитра Вишневецького з проханням зайняти престол, бо ж він «законний спадкоємець молдовської династії», донесли му, же престол вільний, мовляв «ґосподар Деспот загинув у цілком заслуженому ним убивстві». Князь Вишневецький, не підозрючи підступства а зради, прибув тільки з трьома сотнями козаків, як у врочистий похід, бо їм направду не загрожувала зараз ніяка війна. Як випливає із инших джерел, у битві коло моста у Верчиканах князь Вишневецький «утратив своїх побратимів, же погинули не гідною лицаря смертю, бо що ж вони могли удіяти без зброї проти озброєних ворогів?» І якось не у логічному порядку розгортання оповіди далі іде вставка поетом дистиха.

Після поразки коло Верчиканського моста князь Вишневецький намагався урятуватися утечею до лісу, але, будучи хорим на подаґру, був спійманий а закутий. Певне, же він був спочатку висланий до Сучави, де просидів певен час у в'язниці ґосподарського палацу, же знаходився не далі як за 500 метрів від новозбудованої його тіткою, сербкою Катериною-Оленою Рареш, церкви Вознесіння, а потім бояри, аби підлеститися, відіслали його до грізного Сулеймана Першого до Стамбула, де князь Байда Вишневецький загинув кинутим на гаки. Причиною такої варварської кари, на думку Зоммера,  було те, жеб запобігти у майбутньому зародкам повстань.

У продовженні бачимо щирі, звернені до лісів, вірші, як знак подяки за те, же вони порятували Зоммера. Зі змісту елеґії випливає, же вона була написана ув останні два-три дні жовтня альбо на початку падолиста 1563 року, уласне, коли ще жив ґосподар Деспот, а князь Дмитро Вишневецький був уже страчений у Царгороді за наказом Сулеймана Пишного, мужа роґатинської Роксоляни, героїні відомих романів Оссипа Назарука та Павла Загребельного.

Зважаючи на обмежену кількість примірників книги твори Зоммера залишились майже невідомими для істориків та літературознавців, же приводило, часом, до невірних висновків. Так відомий  український історик а фольклорист Михайло Максимович, у своїх збірниках українських народних пісень, коли ідеться про  пісню про Байду,обожнює го з князем Вишневецьким, але помилково твердить, же сей був страчений 1574 року.

Микола Чередарик,

ОБРІЇ, Букурешт, 1982.