* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ДОЛЯ ГЕНЕРАЛА: ВАДИМ ГРЕЧАНІНОВ

08:53 16.10.2012

ДОЛЯ ГЕНЕРАЛА: ВАДИМ ГРЕЧАНІНОВ

ЗВОРОТНІЙ ВІДЛІК

Громадський рух, який протягом всього часу існування незалежної України підтримує її інтеграційні процеси, вирізняється своїми особистостями, які мають незмінні погляди на європейське та євроатлантичне майбутнє країни, її безпеку та добробут.

Одним з таких громадських діячів є президент Атлантичної Ради України Вадим Гречанінов. Ця людина вражає різноманітністю поглядів, вмінням постійно рухатися веред, характером, а головне - прагненням бути корисним і потрібним для України та її майбутнього.

 

СИЛА СИСТЕМИ

Під час знайомства з Вадимом Олександровичем, колишнім генерал-майором  радянської армії, який на той час  боронив повітряні кордони могутнього СРСР від нападу «імперіалістичного агресора», намагався зрозуміти позицію людини, яка не зважаючи на вік, і просто моральну втому, не копирсається  у спогадах, розчаруваннях, наріканнях на вся і всіх, а продовжує активно працювати для незалежної держави, знаходить сили брати участь в нарадах, міжнародних заходах, конференціях, багато подорожує світом з лекціями, і знайшла мудрість не звинувачувати уряд або час, а продовжує  ділитись досвідом з молоддю, займається публіцистикою, і стала, всупереч всім звинуваченням у «шпигунстві», щирим прихильником Організації Північноатлантичного договору.

  Позиція генерала спантеличує різноманітністю висновків та суперечністю поглядів. Насправді, важко осягнути докорінну зміну світогляду зрілої людини зі сталими принципами. Хтось, можливо дорікне, що людина військова не повинна думати, а має чітко виконувати накази. Наш генерал ніколи не мислив шаблонами. Він не вважає, що тиск на підлеглого є безумовною запорукою виконання розпоряджень. Кожна людина повинна свідомо робити свою справу. Не страх, а повага до людей робить військовий колектив дійовим та непереможним. Хемінгуей сказав - людину можна вбити, але її не можна зламати. Гречанінов вистояв, вижив і не зламався, дякуючи нестереотипному мисленню, оптимізму та внутрішній гнучкості. Всупереч всім негараздам йому вдалося досягнути звання генерала, а життєві випробування тільки загартували витримку, навчили сприймати будь-яку ситуацію без зайвого трагізму та розпачу. В найкризовіших випадках не впадати у відчай, а жити далі. Він повністю зумів переосмислити та змінити ставлення до радянської системи, яка, по суті, зрадила його...

За часів Союзу генерал Вадим Гречанінов піднявся дуже високо - здобув генеральське звання і увійшов до складу номенклатури  ЦК КПРС, здавалося б дістав сонця, адже партійна еліта мала незчисленні  привілеї, однак серед вибраних він був «баластом» і за дзвінком згори його посунули  з керівної посади і направили працювати в академію. Як з'ясувалося згодом - зятю одного з членів ЦК для успішного росту потрібно було звільнити саме його місце. І хоча генералу Гречанінову зберегли військове звання, пільги, пообіцяли кар'єрні перспективи, Вадим Олександрович зрозумів попри досягнення, досвід, репутацію, авторитет - система зневажливо нехтує спеціалістами і не шанує людей.  Він служив державі, а вона його зрадила.

Гречанінов витримав удар. Але з того часу в серці генерала ніби згас вогник відданості і віри в країну якій він служив. Звісно, він залишився офіцером, не маючи блату, тягнув лямку долаючи труднощі військової служби.  Адже від лейтенанта до вищої ланки пройшов всі забуті й «забиті діри» тодішнього Союзу і ніколи нікому не жалівся.

«Так мені нема за що ображатись на долю, - посміхається Вадим Олександрович, - мої рідні, знайомі, друзі не погоджуються: ти ж генерал, в тебе все є, ти досягнув положення, статусу, визнання, що тебе непокоїть? Все ніби так, але, відверто кажучи, я міг би досягнути більшого».

Вадим Гречанінов переконаний, що ні в колишньому Союзі, ні в Україні після здобуття нею незалежності, незважаючи на звання, регалії та нагороди, він так і не зміг на сто відсотків реалізувати себе.

 

ВИПРОБУВАННЯ ЗА ВИПРОБУВАННЯМИ

Він народився в театральній сім'ї. Батько - театральний художник, мати - акторка музичного театру. І хоча батьки не раз брали сина на репетиції до театру, акторську професію хлопець вважав  не чоловічою справою. В нього була інша мрія... Юний Вадим  марив небом. Як і багато хлопців повоєнного часу, він бажав стати льотчиком. Хлопець займався в аероклубі, мав за плечима сорок годин нальоту та два стрибки з парашутом і сподівався, що стане асом.

 Доля почала випробовувати Гречанінова ще з юності. Під час вступних іспитів до льотного училища в Чугуєві, комсомольцю з Вінниці прямо натякнули -  «Один літати не будеш...! Пересядеш на двомісний літак, бо на одномісному  втечеш до Західного Берліну», - натякали командири-наставники.

Хлопець від таких стверджень був шокований! Який Берлін? Він мріяв захищати рідну землю. А   йому не вірили. Хіба ж він шпигун. Вже через рік курсанта Гречанінова «за відставання з льотної практики» було відраховано з військового училища. За висновком - «Не виконав програму польотів».  Насправді ж, як говорили в училищі  - «заїздили». Однак, юнак не здався. Він подав документи до Харківського  училища штурманів, що правда і там йому поталанило не відразу.

Причину таких життєвих поворотів курсант  Гречанінов на той час пояснити не міг. Про родичів, що мешкають у Страсбурзі він дізнався набагато пізніше. За радянських часів знайти зв'язок з ними заборонялось. Попри пильність органів, що «знали все», військове училище Гречанінову все ж таки вдалося закінчити. Офіцерський шлях лейтенант розпочав в рідному училищі - штурманом-інструктором. Але в 1960-му році генсек ЦК КПРС Микита Хрущов заявив, що військову авіацію слід  скоротити, і тоді вже старшого лейтенанта Гречанінова було переведено до військ ППО. В спеціальному навчальному центрі неподалік міста Мурома, він пройшов курси з автоматизованої системи управління авіацією. В подальшому молодий офіцер попав на славнозвісний аеродром  Ханабад, поблизу міста Карші (Узбекістан). Авіаційний полк, в якому він проходив військову службу переучувався літати літаках на Су-9. Служба була нелегкою і досить небезпечною, за два роки в частині розбилось чотири літаки і загинуло два пілоти. Су-9 був відомий тим, що за лічені секунди досягав швидкості звуку.

Після служби в Ханабаді, старшого лейтенанта Гречанінова направили служити начальником пункту наведення в Шарам- Куї. Саме тоді, на початку 60-х років почали розгортатися центри розвідки в прикордонних районах СРСР. На заставі між Кушкою та Термезом, що на кордоні з Афганістаном, було розгорнуто радіотехнічний батальйон. Підрозділ в якому проходив службу Гречанінов використовував не лише радіотехнічну техніку, а й потужні засоби зв'язку. Спеціаліст з автоматизованих систем наведення Вадим Гречанінов з командою зв'язківців вів радіорозвідку  повітряного простору.

 

ЗЛЕТИ І ПАДІННЯ

В 1963-му році капітан Гречанінов вступає до військово-командної інженерної академії Протиповітряної оборони в Калінін (Твер). Після закінчення академії у 1968 році молодого амбітного офіцера було призначено на посаду начальника штабу винищувально-авіаційного полку і направлено в Північну Карелію в Подужемьє,  поблизу міста Кемь на Білому морі, неподалік Соловків.

Відповідальне відношення до служби та чітке виконання службових обов'язків сприяли тому, що через два роки майора Гречанінова призначили на посаду начальника штабу дивізії ППО під Архангельськом. Посада вимагала відповідної освіти, тому у 1973-му перспективний підполковник, вступив до Академії Генерального штабу, що у Москві. Роки навчання додали офіцеру теоретичних знань та навичок, які стали добрим підґрунтям для подальших кар'єрних злетів. Після закінчення академії в 1975 році полковника Гречанінова, враховуючи його досвід служби в віддалених гарнізонах, направили служити начальником штабу корпусу ППО в Барановичі (Білорусія). Вже через два роки його переводять до Мінську на посаду начальника штабу Окремої Армії ППО. Армія відповідала за територіальну безпеку трьох республік - Литви, Латвії,Білорусії та Калінінградську область. В 1978  році у віці 44 років він досягає військового звання - генерал-майора.

В середині 1979 року, перебуваючи у відпустці, генерал  Гречанінов випадково дізнається, що його очікує переведення до Харківської військової академії на посаду начальника кафедри оперативного мистецтва і тактики. Вадиму Олександровичу зателефонував начальник відділу кадрів і неофіційно повідомив, що його особову справу направлено до академії в Харків. У цей же час на відпочинку, генерал також дізнається, що його призначено головою підкомісії ППО для прийому державних іспитів в академію Генерального штабу. У такий спосіб його морально готовили для подальшої освітянської діяльності. «Красиво», по-радянські посували з займаної посади. Та головне те, що генерал Гречанінов знав справжню причину свого переміщення по службі. Як не прикро, але посаду він мав звільнити для свого давнього приятеля теж генерала - Сергія Сапєгіна, якому по життю мало таланити більше - він був родичем одного з членів Політбюро.

В 1980-му у радянській армії ліквідовувалися війська Протиповітряної оборони. Ідеологом розформування військ ППО виступив начальник генерального штабу збройних сил  СРСР, маршал Радянського Союзу Микола Огарков. Невтомний реформатор вирішив, що війська ППО, як окремий рід військ для армій, які виходили на сухопутні кордони є зайвими. Для ефективного виконання протиповітряних завдань було розформовано систему ППО - зенітно-ракетні війська перейшли у підпорядкування сухопутним військам, а військова авіація - військово-повітряним силам.

Гречанінова викликали до начальника головного штабу Військ ППО. Вадим Олександрович, як людина розумна, досвідчена, чітко усвідомлював, що нічого змінити неможливо. Його долю вирішено. Залишилось тільки почути «вирок» командування.  Генерал-полковник Володимир Созінов спробував люб'язно, по-дружньому заспокоїти колегу. «Гречанінов, армії будуть скорочуватись ми пропонуємо тобі нормальну посаду, зі збереженням звання та окладу». Володимир Дмитрович  намагався скрасити ситуацію. Він розумів, що такий удар по кар'єрі генерала, а головне - гідності  людини,  може збити з ніг будь-кого. Тим більше Созінов поважав Гречанінова, і в душі співчував йому, але допомогти не міг. Для генерала Гречанінова, що самотужки рухався вперед, і справді прагнув більших висот, це був, напевне, один з найдраматичніших епізодів біографії. Тієї миті він збагнув, що доля людини, якою б талановитою, здібною вона не була, нічого не вартує для радянської системи. Особливо якщо  ти не родич урядовця.

«Тим паче, що ти родом з Харкова? - «грав у свою гру» далі начальник. - З Вінниці, відповів Гречанінов. Созінов  зиркнув на кадровика і закінчуючи «маскарад»,  пожартував: «Поїдеш до тещі на млинці».  не знав, що на той час теща його підлеглого померла.

Ні, на той час не кар'єру йому зламали! Йому як людині, просто плюнули в душу і «лагідно» побажали подальших успіхів. Не кожен офіцер здатен витримати таке приниження та стрес. Проблема Гречанінова в усі роки була в тому, що він не вмів просити за себе.  Прогинатись він не хотів і за будь-яких обставин не бажав цього робити. З  рештою Вадим Олександрович потрапив до Харкова.

 

ПРОТИ КОГО ВОЮВАВ?

Що ж до зміни поглядів стосовно НАТО, то напевно не життєва ситуація з переводом до військової академії вплинула на свідомість Вадима Гречанінова. Ще під час навчання в Академії Генерального штабу він детально вивчав «супротивницький» блок. Офіцер знав майже всі натовські підрозділи, місця їхньої дислокації, вивчав їхню структуру та завдання, способи взаємодії. Досконало проаналізував друге та четверте оперативно тактичне командування НАТО, які у ті часи по спецкоманді виділяли авіацію, зенітно-ракетні комплекси для проведення бойових операцій.

Наприкінці 70-х років минулого століття між радянським союзом і НАТО  безперервно тривало напружене, інколи здавалось, невиправдане, безглузде бойове протистояння. Радянська армія постійно знаходилась в стані підвищеної бойової готовності. Якщо уявити, що надзвуковий літак-розвідник «Конкорд»  натовської Англії  хоча б «зачепив крилом», або ще гірше, перетнув радянський кордон і при цьому не був збитий радянськими ракетниками, це була б надзвичайна подія, яка обов'язково мала серйозні кадрові наслідки для  багатьох військових керівників.

Пригадуючи період  холодної війни, генерал Гречанінов розповів, що на той час він особисто не бачив підстав для нездорового накопичення збройного арсеналу Радянським Союзом. НАТО в цій ситуації поводилося вкрай обережно. А Радянському Союзу завзяте нарощування оборонної могутності коштувало  мільярдних   витрат. Вже в ті часи у радянського генерала почали з'являтись серйозні сумніви щодо виправданості і доречності військового протистояння.

Під час служби в академії, де працював потужний професорсько-викладацький склад, Гречанінов почав роботу над дисертацією. Тема його наукової праці: «Аналіз Ізраїльсько-Єгипетського конфлікту в 1970-ті роки». На базі свого дослідження генерал доводив необхідність тактичної перебудови радянських військ ППО в прикордонних районах. В той час з'явився зенітно-ракетний комплекс дальньої дії С-200, і ближньої - С-125. Генерал  наголошував, що слід заборонити дії авіації в секторі роботи комплексів ближньої дії. «Ми не можемо допустити ситуації - збивати своїх» - наголошував Вадим Олександрович у своїй роботі. Після успішного захисту дисертації у військах було видано відповідну інструкцію, яка регламентувала взаємодію сил ППО та авіації. Робота над дисертацією дозволила Вадиму Олександровичу не тільки більш глибоко ознайомитись зі структурою НАТО, а й змінити уяву про блок та військово-політичну обстановку взагалі. Військові педагоги академії вирізнялися неповторною логікою та прямотою. Вони відверто констатували, що не припустимо стільки коштів витрачати на озброєння. У своїх колег - молодих докторів наук генерал Гречанінов почав навчатись вільному та нестандартному мисленню.

Не зупиняючись на досягнутому, генерал Гречанінов взявся за написання докторської дисертації. Виникли проблеми із захистом, адже в Українській РСР на той час не існувало наукової ради, захищатись довелося в науково-дослідницькому центрі в місті Калинині. В цей час, в 1984 році  в нього померла дружина. Ірина Петрівна була йому надійною підтримкою.  Народила  генералу двох синів - старший Євген нині живе під Саратовом, а молодший Ігор став бізнесменом і проживає в Білорусі. Як батько, Вадим Олександрович розуміє, що в  нього постійно не вистачало часу та фізичної можливості займатись вихованням синів. Він служив у війську - «мотався» по Союзу.

У 1989 його докторська була майже готова. Темою праці стало вивчення теоретичних основ обґрунтування організаційної структури Військ ППО країни. В липні 1991 року дисертація успішно пройшла попередній захист. Але через  падіння великої імперії, Гречанінов, не захистивши свою наукову працю, так і не отримав наукового ступеню доктора.

 

ГЕНЕРАЛ НОВОЇ ДЕРЖАВИ

З отриманням Україною незалежності, як для держави, так і для нашого героя розпочалися нові часи. В вересні 1991 року Гречанінова викликали до Києва. Генерал-лейтенант Василь Дурдинець, запросив Вадима Олександровича на засідання Комісії з питань оборонного будівництва та безпеки. Очолювали засідання міністр оборони Костянтин Морозов, генерал-лейтенант Євген Марчук. Засідання розпочав генерал Дурдинець: прийнято рішення, оголосив він, створити  Міністерство оборони України. Гречанінов очолив групу з розбудови українського військового відомства.

Бажаючий змінити ситуацію на краще, Вадим Гречанінов створив центр оперативно-стратегічних досліджень, в якому працювали 56 науковців і вже в першій половині 1992-го року центр почав надавати звіти на ім'я Міністра оборони. Та, на жаль, мудрі поради науковців не завжди доходили до адресата. Вадим Гречанінов не бігав коридорами, а працював далі і став автором першої   Воєнної доктрини, яку було затверджено Верховною Радою в 1993 році. Потім його було призначено на посаду помічника Міністра оборони з питань воєнної політики. На цій посаді він працював з трьома міністрами - Морозовим, Радецьким, Шмаровим. А в 94 році його було призначено помічником Президента з військових питань. За час роботи з Президентом, Вадиму Гречанінову вдалося організувати створення Генеральної військової інспекції при Президентові України, що мала займатись контролем за розбудовою Збройних сил України. І знову історія повторилась. Його знову посунули. На це раз без попередження.

Ще у далекому 91-му Вадим Гречанінов знав і вірив, що Україна повинна рухатися в  напрямку Заходу. Наприкінці 1991 року Україну відвідували дві делегації з питань стратегічної ядерної зброї, одна - НАТО, друга з Росії.  Партнери міркували по-різному. Росія авторитарно вимагала віддати ядерну зброю, спираючись на те, що Україні вона не належить і вона не може нею розпоряджатися. НАТО ж заявила, що не дозволить, щоб Україна стала шостою ядерною державою і пообіцяла надати підтримку та допомогу щодо безпеки молодої держави. Вже тоді, на думку генерала, було зрозуміло хто з наших партнерів більше переймається  питаннями  суверенітету України.

На думку Вадима Олександровича, наша держава не може залишатись нейтральною чи бути позаблоковою, адже в Україні перебуває Чорноморський флот. Гречанінов усвідомлює, що передбачити, або робити прогноз, що очікує Україну в майбутньому, через хаос в політиці, дуже складно. Він підтвердив, що за двадцять років незалежності Україна, що мала величезний економічний та  науковий потенціал, сьогодні впевнено очолює рейтинги - з корупції, дитячої смертності, безробіття, наркотиків, пияцтва, злочинності. І у подоланні цих проблем НАТО нам не помічник. Він наголошує, що у розв'язанні наших мирних проблем  саме Українські Збройні Сили, як найбільш організована структура держави, під час загострення  терористичної діяльності, поширення наркотиків, незаконної міграції, мають відповідати за сектор національної безпеки.

Вадим Гречанінов пригадав приклад 1993-го року, коли делегація на чолі з Міністром оборони України Костянтином Морозовим прибула до Вашингтону. Українська сторона планувала домовлятися про допомогу з ядерного роззброєння. Під час ланчу в Пентагоні, Морозов звернувся до тодішнього міністра оборони США Лесса Еспіна з проханням фінансово допомогти в знищенні ядерної зброї. На що американський міністр відповів: «Ми не зможемо пояснити своїм платникам податків, що вони повинні сплачувати за знищення ракет, які були тривалий час направлені проти них». Стало зрозумілим одне: американці не будуть виконувати за нас нашу роботу. Однак Америка попри всі труднощі знайшла близько мільярду доларів для молодої держави.

На переконання Вадима Олександровича, Україна, навіть через позаблоковість, все одно прямує в НАТО, але її шлях обраний через Європейський Союз. Це ускладнює процес, вважає Гречанінов. Адже НАТО це інші вимоги і інше ставлення до безпекових питань.

 

ВЕКТОРИ ВИБОРУ

Сьогодні ж Україна поступово перетворюється на європейську державу. Змінюється порядок життя громадян, робота судової системи, державних органів, міліції тощо. Та Вадима Олександровича, в першу чергу, хвилює безпека держави і її територіальна цілісність. А цього неможливо забезпечити без надійної і боєздатної армії. Армія, на думку експерта, не може залишатись в  жебрацькому стані. Саме через ці причини Вадим Гречанінов став невідступним прихильником і ініціатором процесу вступу України до Альянсу.

Генерала тривожать стосунки Україна-Росія. Він твердо переконаний, що Росія ніколи не дасть нам спокою. «Але Україна - європейська країна, - ще раз наголосив Вадим Олександрович. І ми все одно будемо в НАТО».

Він свідомо розмовляє російською мовою, не цураючись радянського минулого, хоча вільно говорить українською.  На запитання, чи не отримує генерал погроз на свою адресу, він тільки посміхнувся: «Мені 78 років». Проте, все-таки висловив щире занепокоєння за життя та безпеку друзів і колег з Росії, які не почувають себе захищеними вдома.

 

ПІДВОДЯЧИ ПІДСУМКИ...

Напередодні нашої зустрічі Вадим Гречанінов повернувся з Вінниці. 60 років тому група хлопчаків закінчила середню Вінницьку школу №17. І саме йому - українському генералу, прийшла ідея зібрати «загін» далекої юності. Вже один факт, що йому це вдалося, говорить сам за себе! Він і досі не знає, де за кордоном живуть його родичі, проте знайшов і витягнув однокласників, яких розкидало світом життя. Приїхали сиві хлопці  з Німеччини, Ізраїлю, Америки, Росії.  На жаль, більше половини класу немає в живих. Це був перший випуск після війни. Вадим був секретарем комсомольської організації і, здається, назавжди залишився в пам'яті товаришів лідером. Колишні випускники сфотографувались з учнями  сучасної гімназії, і побажали дітям  вірити в дружбу, щирість і добро. Вадим Олександрович, прокручуючи сторінки біографії,  несподівано зізнався: «А знаєш, про мене в житті ніколи не писали». Він ніби вперше відчув себе виконавцем власної долі. Ніби раптом зрозумів, що не зрадив ідеалів чистої, незаплямованої юності. Не занапастив себе пихою та цинізмом.  Залишився нормальною, порядною людиною. Поблажливість КДБ, що запросто міг зіпсувати йому  кар'єру,  він пояснює просто: «Вони зрозуміли, що я був нормальним мужиком. Скромно служив. Нікого не підставляв. Чесно прожив життя. Пройшов всі «діри». Їхав до Туркменії, казали не попадай в Мари чи Корші. Попав в Корші. Після закінчення академії направили на Північ, попереджали не попадай в Обозерськую чи Подужемьє. Попав в Підижем'є. Гідно пройшов шлях від лейтенанта до генеральських зірок».

Генерал і сьогодні багато працює. В нього розкішна бібліотека. Тричі їздив з лекціями до Китаю. З великою повагою на Сході ставилися до гостя з України. Розгледів на його руці годинник з ієрогліфами - подарунок китайських колег. Був в Пекіні, Шанхаї. Ніколи старіти генералу. Активною позицією він і пояснює секрет своєї професійної молодості. Він плідно співпрацює з націоналістами, бере участь в зборах молодих рухівців, і патріоти пробачають йому «московський» акцент. Вони знають позицію Гречанінова - він виступає відверто проти Росії. Генерал не боїться бути відвертим. Він все життя прагнув вчитись і сьогодні йому є про що сказати молодим людям.

...З ним було надзвичайно легко говорити. Ми якось відразу знайшли спільний контакт. Не відчувалось вікової різниці, авторитетного тиску. Голос, абсолютно не командирський, звучав розважливо і жодного разу не підвищився. Вадим Олександрович говорив виважено і зовсім не нав'язливо. Ледь серце не зупинилось коли я зрозумів, що плівка на диктофоні давно скінчилась. Але я й досі чую його доброзичливий, інтелігентний голос. Я не був в Європі, але дякуючи генералу, здається зрозумів, як повинні говорити люди....

Олександр ПАСТУХОВ