Микола Іванович Гулак походив із козацько-старшинського, згодом дворянського роду Гулаків.

Народився 25 травня 1821 року у Варшаві ^[1]. Його батько — Іван Іванович Гулак — до виходу у відставку 14 років прослужив у Варшаві. Там проживала і його родина, зокрема й дружина Івана Гулака та мати Миколи — Надія Андріївна Суровцева. Вийшовши у відставку в чині майора, Іван Гулак залишок свого життя провів на хуторі Гулаківці на Полтавщині, працюючи копіїстом підкомінного (межевого) суду.

1843 року закінчив юридичний факультет Дерптського (Тартуського) університету. 1844 року здобув учений ступінь кандидата права.

У 1845—1847 роках — чиновник канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора.

У грудні 1845 — січні 1846 року разом із Миколою Костомаровим і Василем Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське братство.

18 березня 1847 року заарештований і ув'язнений в Шліссельбурзькій фортеці, де перебував до 1850 р. Під час слідства тримався особливо мужньо, відмовившись давати свідчення і назвати будь-кого з учасників братства.

У 1850—1855 роках перебував під наглядом поліції в Пермі.

Від 1859 року працював викладачем математики, природничих наук та історії у навчальних закладах Одеси, Керчі, Кутаїсі, Тбілісі.

Йому належать праці з історії, математики, філософії, юриспруденції, переклади з грузинської («Витязь у барсовій шкурі» Шота Руставелі) й азербайджанської літератури.

[ред.] Пам'ять

1961 року іменем Гулака названо вулицю в Києві.

Роман Іваничук присвятив життю та діяльності Гулака історичний роман «Четвертий вимір» (1984).

[ред.] Примітки

1. ↑ Пінчук Ю. А. Гулак Микола Іванович // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К.: Наукова думка, 2005. — С. 248.

[ред.] Література

• Марахов Г. І. Гулак Микола Іванович // Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1976. — С. 176.
• Сергієнко Г. Я. Гулак Микола Іванович // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 3. — Київ, 1979. — С. 209.
• Сарбей В. Гулак Микола Іванович // Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997. — С. 123.
• Гулак Микола Іванович // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 189.
• Пінчук Ю. А. Гулак Микола Іванович // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К.: Наукова думка, 2005. — С. 248.
• Стороженко П. Кирилло-Мефодиевские заговорщики (Николай Иванович Гулак) // Киевская старина. — 1906. — № 2.
• Марахов Г. И. С верой в будущее. Революционный демократ Н. И. Гулак. — К., 1989.
• Кратко Мирослав. Уроки Миколи Гулака // Наука і культура. Україна: Щорічник. — Випуск 23. — К., 1989. — С. 94—109.
• Кратко Мирослав, Антонюк Оксана. Микола Гулак як математик: Монографія. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волинського державного університету імені Лесі Українки, 2004. — 200 с.

[ред.] Інтернет-ресурси

• Антонюк Оксана. Про наукову спадщину М. І. Гулака
• Витяг зі справи М. І. Гулака
• Микола Гулак — учений педагог, юрист, історик

Народився в сім’ї поміщика (родом із Золотоніського пов. на Полтавщині, тепер Черкаська обл.). Рід Гулаків бере початок від Генерального обозного Війська Запорозького часів урядування гетьмана Петра Дорошенка. Початкову освіту, певно, одержав удома. У 1835 р. його віддали в один із приватних пансіонів, де дітей готували до вступу в університет. У 1938 р. Микола Гулак вступає на юридичний факультет Дерптського (тепер Тартуського) університету, який закінчує у 1844 р. Цього ж року він подає до Вченої ради університету дисертацію «Спроба опису чужого права за французьким, пруським, австрійським і російським законодавством» і здобуває науковий ступінь кандидата прав.

У 1845 р. Микола Гулак переїхав до Києва, де працював перекладачем уКиївській археографічній комісії та чиновником при канцелярії київського, подільського і волинського гене­ рал-губернатора (1845—1847). Увій­ шов до гуртка київської молоді, членами якого булиВ. Білозерський, П. Ку­ ліш,

Т. Шевченко та інші діячі українського національно-визвольного руху. На рубежі 1845—1846 рр. разом із М. Костомаровим і В. Білозерським заснував політичну антикріпосницьку і анти царистську організацію — таємнеКирило-Мефодіївське товариство («Украйно-слов’янське товариство»), був одним із авторів його програмних документів, зокрема статуту, причетним до складання «Книги буття українського народу». Як кирило-мефодіївець, противник самодержавно-кріпосницького ладу, борець за національну незалеж­ ність українського та інших слов’янських народів, республіканець — М. Гулак був ув’язне­ ний уШліссельбурзькій фортеці (1847—1850), а згодом засланий до м. Перм (нині місто в РФ) під су­ ворий нагляд поліції (1850—1859).

Після закінчення строку заслан­ ня займався педагогічною й науковою роботою вОдесі, Керчі, Ставрополі (нині місто в РФ), Кутаїсі й Тифлісі (нині м. Тбілісі; обидва в Грузії). Автор багатьох праць з історії, філософії, математики, філології, юриспруденції та інших наук. Зокрема, він написав дев’ять навчальних програм для Рішельєвського ліцею (згодом Новоросійського університету) в Одесі з аналітичної геометрії, вищої алгебри, диференційного та інтегрального числення, теорії ймовірності тощо. Пере­ кладав грузинську, іранську, англійську художню класику.

ПОСИЛАННЯ: Енциклопедія історії України. — Т. 2, К.: Наукова думка, 2004. — С. 248; Видатні постаті України. К., 2007. — С. 414—415; Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки. — Т. 2. — К.: Рада, 2006. — С. 61—66; Стороженко П. Кирилло-Мефодиевские заговорщики (Николай Иванович Гулак). «Киевская ста­ рина», 1906, № 2; Зайончковский П. А.Кирилло-Мефодиевское общество. (1846—1847). — М., 1959; Сергієнко Г. Я.Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. — К., 1983; Марахов Г. И. С верой в будущее. Революционный демократ Н. И. Гулак. — К., 1989; Кирило-Мефодіївське товари­ ство. — Т. 1. — К., 1990; Энциклопедия жизни и творчества Н. И. Костомаро­ ва (1817—1885). — К. — Донецк, 2001.