* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ОЛЕКСАНДЕР БЕЗБОРОДЬКО

07:06 17.04.2011

ОЛЕКСАНДЕР БЕЗБОРОДЬКО

 

Засновниками а будівничими Севастополя, а також першими матросами Чорноморського флоту були переважно українцi - адже це дiялось на пiвднi України. Але то були шеренговi або старшини, як Сидiр Бiлий. Однак i на найвищому урядовому рiвнi також були українці, якi так чи iнакше причетнi до заснування нашого мiста в новiтнi часи.
 Про одного з них згадав Пушкiн у вiршi "Моя родословная", поставивши собi в заслугу, що його дід
Не пел с придворнымм дьячками,
В князья не прыгал из хохлов.
В першому випадку вiн мав на увазi Олексу Розума, спiвака придворного хору в Петербурзi, котрий пiд iменем графа Розумовського став чоловiком царицi Лисавети, а в другому - Олександра Безбородька, який хоч i не був селянським сином, як Олекса Розум, але все ж не був росiйським князем, та став ним. Цi два славетнi українцi викликали погано приховану заздрiсть великого росiйського поета, котрий хоч i був iз стародавнього роду, але не мав нi князiвського, нi графського титулiв.
Безбородьки - то був стародавнiй бойовий український козацький рiд. Найпершу згадку в письмових джерелах знаходимо про Остапа Безбородька - бурмiстра Бориспiльської ратушi в 1614 - 1615 рр. Далi в джерелах значаться кілька реєстрових козакiв Переяславського та iнших українських полків в першiй половинi ХVII ст., далi - вiйськовий товариш Полтавського полку Тимофiй Безбородченко, котрий їздив посланцем вiд гетьмана Самойловича до Москви. На початку ХVІIІ ст. згадується Іван Безбородько. Його єдиний син Яків Іванович, значковий товариш Переяславського полку(1724-1730 р.р.), був власником кількох хуторів. В 1726 р. він брав участь в поході українських козаків з російськими військами проти Ірану. Андрій Якович Безбородько народився в 1711 р, з 1730 р. служив канцеляристом в Генеральній військовій канцелярії. З 1739 року виконував обов’язки генерального писаря, в 1762 р. - генеральний суддя у відставці. Він був власником маєтностей в Чернігівському й Переялавському полках.
Імя його сина Олександра Андрійовича Безбородька з 80-х років XVIII століття було відоме кожній освіченій людині в Україні й Росії і мусить бути відоме сучасним севастопольцям, бо він відіграв помітну роль в історії виникнення Севастополя.
Він народився 25(14) березня 1747 року в колишній гетьманській столиці - стародавньому українському місті Глухові. Розповіді про козацькі подвиги виховували в хлопчикові любов до рідного краю. В 1765 р. він закінчив навчання в Києво-Могилянській академії, в 1765 - 1772 рр. був бунчуковий товариш, а в 1767 -1768 рр. - член Генерального суду. Брав участь у росiйсько- турецькiй вiйнi 1768 - 1773 рр., де командував рiзними українськими полками, якi входили до складу армiї генeрал- губернатор України П. О. Рум’янцева. У битвах 1770 р. під Ларгою i Кагулом молодий полковник продемонстрував вiйськовi здібностi й особисту хоробрiсть. В переговорах, що закiнчились підписанням у 1774 роцi Кючук-Кайнарджийського миру, Олександр Безбородько виявив винятковi дипломатичнi здібностi й домiгся відмови Туреччини вiд її прав на Крим та Кубань, що дало змогу Росiї пiзнiше оголосити про приєднання цих територiй до iмперiї й призвело до заснування в 1783 роцi Севастополя як бази росiйського Чорноморського флоту, що почав створюватись.
 В сучасному Чорноморському флотi Безбородька не згадують, i пам'ять про нього, в Севастополi нiяк не увiчнена, бо ж він був, як слушно підкреслив Пушкін, "из хохлов". Рум’янцев зауважив зaслуги й здiбностi Безбородька i так охарактеризував його Катеринi ІІ : "Рекомендую дiамант... Ваш розум його оцiнить". Катерина призначила його свої особистим секретарем. Вiн складав манiфести царицi та iншi державнi документи,освоїв французьку й нiмецьку мови.
В листопадi 1780 р. був зарахований до Колегiї iноземних справ, а з отриманням звання "Повноважного для всiх негоцiацiй" і пiдвищенням до генерал-майора вiн з 1785 р. фактично очолив Колегiю, У жовтнi 1784 року Безбородько був обраний членом Росiйської академiї, у 1786 роцi отримав титул графа  i був призначений членом Ради Її Імператорської Величностi. З кiнця 80-х років був щоденним доповiдачем Катерини II з усiх найважливiших питань. 1788 р., супроводжуючи Катерину ІІ в її мандрівці до Чорного моря, побував у Севастополі. Брав участь у пiдготовцi й укладеннi мiжнародних угод Росiї останньої чвертi ХVIII ст. В кiнцi 1791 року Безбородько блискуче здійснив ще один зовнiшньополiтичний акт - уклав з Туреччиною так званий Ясський мирний договiр, показавши себе при цьому тонким дипломатом, який чудово розумiвся на мiжнародних стосунках. За цим договором Туреччина вiдмовилась на користь Росiї вiд земель мiж Бугом та Днiпром.
Безбородько, чия заслуга була тут головною, отримав найвищу нагороду Росiї - орден Андрiя Первозванного.
Енциклопедичнiсть знань, енергiя, вмiння оточити себе працьовитими помiчниками робили авторитет Безбородька в росiйській державi незаперечним. На одностайну думку сучасникiв, а також дослiдникiв його державної дiяльностi, Безбородько був однiєю з найяскравiших особистостей в iсторiї Росiї. Вiдомий росiйський iсторик М.М. Карамзiн писав про Безбородька: "Бачу в ньому розум державний". Французький посол в Росiї Сегюр додавав: "Вiн у тiлi гладкому приховував розум найтонший".
Пiсля смертi Катерини II на росiйський престол вступив її син Павло I. Як вiдомо, вiн вiдтрутив вiд упpавлiння державними справами всiх вельмож катерининських часiв. Всiх, крiм Безбородька, якого вiн зумiв гiдно оцiнити, незважаючи на упереджене ставлення до всього, що робила його мати. В квiтнi 1797 року Павло I надав Безбородьковi титул найсвiтлiшого князя Росiйської iмперiї і призначив його на найвищу державну посаду - канцлером.
Безбородько мав великий вплив на Павла I i домiгся вiд нього вiдновлення на Українi Генерального суду й деяких iнших установ Гетьманщини, скасованих Катериною II.
Безбородько зробив значний внесок i в розвиток культури своєї Батькiвщини. Кохаючись в українській iсторiї, вiн склав повний список гетьманiв України, генеральних суддів і пiдскарбiїв, генеральних осавулiв, писарiв, хорунжих, а також полковників дев'яти українських полків, які становили вiйсько гетьмана. Вiн наводить близько трьохсот прiзвищ людей, яи входили до вищих вiйськових та цивiльних органiв управлiнняУкраїни, даючи деяким з них короткі, але влучнi характеристики. Ним зiбрана унiкальна колекцiя картин, бронзи й фарфору, яка, за вiдгуками сучасникiв, свiдчила про витончений смак власника. На жаль, зараз бiльшiсть картин Безбородька перебуває в Росiї в Ермітажі та Російському музеї Петербурга.
Особливу симпатiю й покровительство виявляв Безбородько до своїх краян, влаштовуючи їхнiх дiтей до навчальних закладiв Петербурга. Вiн був гостинним i привiтним господарем, часто влаштовував звані обіди, на яких поруч із знатними столичними гостями були присутнi його домашнi й гостi з України.
В 1820 роцi на наданi ним кошти в старовинному полковому мiстi Нiжинi був заснований лiцей, пiзнiше перетворений на гiмназiю, а ще пiзнiше на iсторико-фiлологiчний iнститут iм. князя О. Безбородька (нинi педiнститут). На цей лiцей також пожертвував великі гроші і вiддав свiй будинок i сад брат Олександра Iлько Безбородько(1756 - 1815) - граф, генерал-поручник, сенатор, дiйсний таємний радник, учасник росiйсько-турецьких війн. Інститут iм. Безбородька закiнчили Гоголь, Гребiнка, Глiбов, Забiпа, Афанасьєв-Чужбинський, Олександр Лазаревський, Мокрицький, Тарновський-старший та iншi видатнi діячi української культури.
Таким був цей князь "из хохлов".
Про рiд Безбородькiв писав український iсторик Олександр Лазаревський, приятель Шевченка i батько севастопільського письменника Бориса Лазаревського.
Олександр Безбородько помер 17 (6) квiтня 1799 року і був похований в Олександро-Невській лаврi в Петербурзi. Вiн був неодружений. Його брат Ілько мав дружину й єдиного сина,  та той був бездiтний. Так славний рiд Безбородькiв згас. Але його добрi справи для України не матимуть забуття.


Валько КРАВЧЕНКО