(я вірю, пам`ятник їй буде)

Про Лесю Українку сьогодні воліють чомусь мало говорити. Мабуть, ніяк не можуть пробачити їй бунтар ний дух і надзвичайно патріотичне вболівання за рідну мову і чисті переживання за Україну і українців. Воно й справді так. Одного разу я собі якось подумав: є в нашому древньому місті, на його задвірках, такий собі занедбаний пам`ятник Великому Кобзарю, а ось славній нашій землячці Лесі Українці, якій 25 лютого цього року виповнилося б 140 років – немає. Чому?.. Відповідь, безумовно, є і вона надзвичайно проста… Але про це не буду. Ліпше скажу, що я завжди був переконаний в тому, що Леся Українка бувала в моєму рідному Коростені, бо відомо, що наприкінці 80-х років вона жила в Києві, а залізницю в нас збудували в 1902 році. Скільки тут їхати… Тож, впевнений, вона блукала берегами річки Уші, бачила деревлянську кам`яну фортецю, купальню жорстокої і облудної княгині Ольги (це саме вона у свій час спалила Іско-ростень, і за це їй, мабуть, і поставили пам`ятник), ходила нашими чудовими лісами. Можливо, і в Кутаїсі (там вона написала свою «Лісову пісню») добиралася вже нашою залізницею…

А ще Леся Українка, мабуть, як ніхто, вплинула і на мою творчість. Не раз, буваючи в музеї Великої землячки, переконувався в цьому. І хоча цей твір («Лісова пісня») був давно омріяний і написаний далеко від Батьківщини, він став ніби підсумком всього життя і всієї творчості письменниці. Леся писала тоді: «Україно! Красо моя, туго моя нерозрадна, де ти? А хочеш – пісню складу в твою честь, ясну, голосну та барвисту. І назву... Лісовою... піснею милих наших поліських гаїв. Я так скучаю за ними...»

Леся Українка – надзвичайно талановита особистість, яка мала навдивовижу бунтівний дух, бо ще змалку, тікаючи з дому, вигадувала неповторні типажі казкових героїв. Вони потім оселялися і в досить серйозних творах поетеси. Але на відміну від, скажімо, водевильно-звеселяючих у Котляревського, чи фольклорно-дивовижних у Гоголя, і фантомно-згорьованих у Шевченка, її персонажі створювали образ ідеального краю, такого собі омріяного земного раю, справжньої України-мрії. До того ж феномен таланту Лесі Українки полягає ще й у тому, що вона одночасно досить плідно працювала в різних літературних жанрах.

І головне – про це мало хто згадує – вона справді дуже фізично страждала. Це була її особиста 30-річна війна з важкими недугами. Уявіть собі, ту ж поїздку до Кутаїсі… маючи важку форму цистіту, туберкульоз кісток, постійну температуру в 38 градусів. Як могло при цьому ще й писатися, скажіть?!. Мало того, ця мужня жінка постійно думала про рідний край, його людей, вимагала, щоб українці були українцями, любили рідну мову, надихала їх на те, щоб вони боролися за краще життя, не зраджуючи свою святу мету. Отож свій досвітній вогонь Леся пронесла гідно через усе своє життя. Його тепло й донині зігріває і буде зігрівати довіку справжніх українців. І пам`ятник поетесі-землячці, жінці з нелегкою і високою долею – Лесі Українці, – я вірю, колись з`явиться в моєму місті, що за кілька сотень кілометрів від її  рідного Звягеля.

Віктор ВАСИЛЬЧУК.