У цьому році виповнюється 120 років від дня народження коменданта УВО, Голови Проводу ОУН, полковника Євгена Коновальця. У зв’язку з останніми подіями, пов’язаними із намаганнями скасувати укази Президента України про присвоєння звання «Герой України» іншим визначним діячам національно-визвольного руху, зокрема Степанові Бандері і Роману Шухевичу, відзначення ювілею полковника Євгена Коновальця набуває особливої актуальності.


Як відомо, Львівська обласна рада ухвалила рішення «Про проголошення 2011 року Роком полковника Євгена Коновальця». Отже, на малій батьківщині героя ювілейні заходи відбудуться майже на державному рівні. Існує велика ймовірність того, що й Тернопільська та Івано-Франківська обласні ради сприятимуть гідному відзначенню ювілею одного із символів націоналістичного руху. Проте, не важко передбачити, що на більшості території України місцева влада не лише не сприятиме відзначенням, але й чинитиме їм усілякий опір.
За таких обставин лише націоналістичні організації і партії можуть і зобов’язані вшанувати пам'ять Є.Коновальця, увівши його постать у контекст сьогодення.
Що для нації означає це ім’я?
Передусім треба наголосити, що Євген Коновалець з’явився на суспільно-політичних обріях тоді, коли наш народ складав не прості іспити перед історією. Сьогодні без перебільшення можна ствердити, що саме Є.Коновалець був одним із небагатьох національних лідерів, діяльність яких дозволяє сказати: на зорі минулому сторіччя ми заклали основи державності, яку сьогодні відстоюємо й утверджуємо.
Розповідь про Є.Коновальця прийнято починати з доби УНР. Справді, важко уявити молоду країну без легендарного командира Корпусу Січових Стрільців, який всупереч керманичам-пацифістам, що опинилися у тодішньому проводі, зумів створити боєздатну армію, яка тривалий час захищала УНР від зовнішніх ворогів і «п’ятої колони».
Однак свою місію полковник Є. Коновалець виконав після краху УНР. На відміну від більшості тогочасних політиків, які, добровільно пішли на службу окупантам, або ж піддалися апатії й зневірі, він знову зумів підняти стяг національно-визвольної боротьби. Важко уявити, що б сталося, коли б не було Є.Коновальця. Розшматована чотирма агресорами українська земля, народ якої, здавалося, втратив історичну перспективу, мала усі шанси опинитися у глухому цивілізаційному куті. Тут варто наголосити, що Є.Коновалець не просто був одним з тих, хто зберіг віру в національну ідею, а й зумів організувати збройний опір силам, які вважали, що здолати їх вже не можливо. Українська Військова Організація, яку створив і очолив Коновалець показала Європі і світові: українська нація із зброєю в руках продовжує боронити свою гідність.
Очевидно, що найбільшим успіхом Є.Коновальця стала Організація Українських Націоналістів, феномен якої намагається збагнути сучасне покоління націоналістів. Але тепер, у вже далекому 1929 році, його почав творити Є.Коновалець.
Він першим зрозумів, що здобути українську державність не можливо без двох вирішальних чинників: ідеології і сильної організації. Так на арені суспільно-політичного життя з’явився модерний український націоналізм та ОУН як його втілення. Він не просто став на чолі ОУН, а очолив цілий етап Визвольних Змагань, які можна порівняти хіба що із рухом гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. При цьому, ще ніколи в історії України не було такого масового ідейно-політичного руху, який би мав чітку мету та володів необхідними методами для її реалізації.
Вже у 1929 році сталося те, у що мало хто вірив. ОУН примусила Європу вкотре згадати про Україну, та на весь світ заявила про законне право українців жити у своїй державі. Натомість вороги України усвідомили, що на все приходить час розплати. Зрозуміло, це було нелегко зробити і вимагало великих жертв. Але тільки так нація знову могла відучити, що її доля знаходиться в руках самих українців, а мрія про самостійну державу – уже не ілюзія. Без Є.Коновальця цього б ніколи не сталося.
У 1938 році на Євгена Коновальця було здійснено терористичний акт, внаслідок якого лідер ОУН загинув. Уже з висоти часу, оцінюючи трагічну загибель полковника, можна з упевненістю констатувати, що спецоперація НКВД була акцією відчаю, якою більшовицька Росія намагалася зупинити переможну ходу ОУН і українського націоналізму. Після смерті Коновальця ОУН не припинила своєї діяльності. Більше того, вже у 1939 році її зусиллями була відроджена державність Карпатської України, бойові загони якої першими вступили у смертельний бій із німецьким нацизмом.
У цей ювілейний рік, вшановуючи пам'ять Є.Коновальця, важливо збагнути уроки полковника. Головний з них: ніхто і ніщо не може стати на заваді українцям відстоювати державність своєї нації. Життя Євгена Коновальця – яскравий приклад. Без сумніву, що йому було набагато важче вести боротьбу, аніж його нинішнім послідовникам. Але він виконав свій обов’язок з честю. Тепер слово за нами.
Незалежно від того, де і коли будемо у цьому році відзначати 120-ту річницю від дня народження полковника Євгена Коновальця, нехай на чільному місці буде його дороговказ, а саме слова, які він промовив, закриваючи роботу Конгресу Українських Націоналістів, на якому постала ОУН: «... Сьогодні ми поки що окреслили наші завдання і прийняли добровільні зобов’язання. Але це не осяг. Бо ж мусимо собі ще раз виразно усвідомити і величину цього нашого зобов’язання: мобілізуючись і спираючись на широкі народні маси, мусимо, ведучи їх, боротися і добитися відновлення Самостійної Соборної Української Національної Держави на всіх просторах життя українського народу».
З цим – переможемо!