* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ФЕДІР КРИЧЕВСЬКИЙ

12:34 15.09.2010

ФЕДІР КРИЧЕВСЬКИЙ

Кричевський Федір

Син українського народу, кровно з ним пов'язаний, Федір Кричевський до самої своєї смерті поділяв з ним трагізм усього його буття.

Формуючись на грані двох століть, Федір Кричевський входить у мистецтво України саме в той час, коли воно виходило з російського провінційного загумінку на широку європейську та світову арену в особі таких представників як Олександр Мурашко, Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Олександр Архипенко, Олексій Богомазов та інші.
      В безлічі мистецьких течій та напрямів, на початку нового XX століття, він знаходить свій самостійний шлях, самобутній та національний, яким іде ціле своє життя. Його творчість настільки індивідуальна, а творче обличчя - національне яскраве, що його неможливо сплутати з будь-яким іншим мистцем. Насамперед, це його характерний монументальний стиль у малярстві, опертий на пластичних якостях та чіткості форми, виразності ліній, багатстві колірного звучання малярської форми; це стиль, що в деякій мірі являє собою синтез малярства, скульптури та графіки.

У своїх творчих шуканнях він, приглядаючись до всього нового на світовому мистецькому ринкові, творчо переробляє у свою власну мистецьку систему. Так, приміром, від Ренесансу Федір Кричевський узяв співучість та гнучкість видовженої лінії, її ритмічність і спрощеність композиційної форми. Від кубізму - міцну конструктивність і лаконічність побудови форми й композиції. Від імпресіонізму й фовізму - свобідність і легкість сміливого мазка, чистоту й прозорість кольору, організованість колірної композиції та узагальнення колірних контрастів - яскраву декоративність малярства.
      За майже півстоліття своєї невтомної творчої, а потім і педагогічної праці Кричевський виховав цілу плеяду українських талановитих мистців, досить згадати Людмилу Морозову, Михайла Дмитренка, Володимира Бондаренка та інших...

Народився Федір Григорович Кричевський 10 (22) травня 1879 року в м. Лебедині на Слобожанщині - в тодішній Харківській губернії.

Дитинство його проходило в селі Ворожба недалеко Лебедина, де його батько працював земським фельдшером. У родині було аж вісім дітей: найстарший - Василь, майбутній видатний український мистець, маляр і новатор в українській графіці й архітектурі. Скромні достатки земського фельдшера виявились замалими для утримання такої родини. І в майбутньому Федорові, як перед тим і його братові Василеві, доведеться прокладати власними силами шлях у житті та мистецтві.

Відмінно закінчивши навесні 1895 року чотирирічну школу у Ворожбі, юнак Федір Кричевський бажав вчитись далі малярству. Його батьки, хоч і тішилися з синового таланту, але не хотіли й думати про те, щоб він вибрав собі мистецьку кар'єру. Вони вважали, що мистцями можуть бути лише заможні люди...

Допоміг випадок. Гостюючи влітку 1895 року у маєтку дідича Шапошникова в одному з сіл біля Ворожби, в Межиріччі, Федір показав йому свої рисунки. Шапошников одразу оцінив видатні здібності юнака і попросив свого приятеля мистця Савицького особисто переглянути роботи Федора. Савицький оцінив талант обдарованого юнака, і навесні 1896 року допоміг йому вступити до Малярського відділу Московської школи малярства, скульптури й архітектури.

Поміж викладачами Школи переважали модні тоді "передвіжніки" ("пересувники"), ідеологом яких був Володимир Стасов. Суспільно-політичні тенденції та ідейний реалізм цього напряму були органічно чужі Кричевському.

У своїй дипломовій роботі "Ной із синами на винограднику" він дотепно висміяв ці тенденції. Потрактував біблійну тему в реалістично-жанровому плані, типовому для "пересувників" і загострив його аж до гротеску, зробивши зі своєї теми звичайну веселу сцену із селянського побуту.

За цю дипломову роботу і також за літні етюди Рада школи ухвалила 7 травня 1901 року надати Федорові Кричевському звання "Некласного художника".

Під час навчання в Школі малярства, скульптури й архітектури Федір Кричевський близько сприятелювався з молодим непересічним малярем Іваном Мясоєдовим, який став опікуватися своїм другом.

По закінченні школи вони обидва спільно подорожували і працювали. У домі батьків Мясоєдова Кричевський познайомився з Панасом Мирним і Володимиром Короленком.
      По закінченні московської мистецької школи Кричевський з Мясоєдовим, побувши недовго в Полтаві, Ворожбі й Лебедині, подалися в літню подорож по Україні. Вони відвідали ті міста й села, де колись побував Шевченко, а також Сорочинці, Яготин, Михайлівку, Харків, Миргород, Переяслав, Київ, Чернігів...

9 серпня 1902 року мала бути коронація нового короля Англії, Едварда XVII. Мала їхати пишна делегація від російського царського дому, і Федора Кричевського назвали при царському дворі як маляра настільки вправного, що йому можна доручити виконання рисунків королівської церемонії. Федір Кричевський, а з ним Мясоєдов, поїхали до Лондона і використали цю нагоду не тільки на зарисовування церемонії коронації, але й на відвідання лондонських музеїв. На Федора Кричевського справили велике враження англійські портретисти, особливо Вістлер. Вплив його помітно виявляється в ранніх портретах Федора Кричевського, зокрема в "Портреті матері" (1904).

Навесні 1903 року Кричевський вступив до Петербурзької академії мистецтв, до малярської майстерні Іллі Рєпіна. Але через хворобу не зміг закінчити в ній навчання.
      Найкраще почувався Федір Кричевський у рідних місцях, на Україні. Він вернувся туди і поселився у старих Мясоєдових. Федір часто їздив до мальовничого села Шишаків на Полтавщині. Там він багато малював з натури і пов'язав з ним все своє дальше життя.
      У Шишаках Федір Кричевський знайомиться з пані Лідією Старицькою, і у нього починається зв'язок з нею, який тривав, з перервами, близько восьми років. У двох портретах Лідії Старицької, датованих 1906 роком, вже виявляються основні індвідуальні риси творчості Кричевського - його нахил до монументального узагальнення.

У 1907 році Федір Кричевський наново вступає до Академії в Петербурзі, на цей раз - до майстерні баталіста Франца Рубо. Він також відвідував скульптурну майстерню Володимира Беклемішева та студіював техніку офорту у Василя Мате.

Федір Григорович Кричевський закінчив Академію мистецтв 1910 року, виставивши на конкурс дві картини: "Поховання" та "Наречена". Рада академії присвоїла йому звання "Художник" з правом викладати у середніх та вищих навчальних закладах і надала закордонне відрядження на рік.

Перша з цих конкурсних картин становила собою традиційну академічну композицію поховання та оплакування Христа. Зате друга - "Наречена" - яскраво виявила індивідуальні особливості творчості Федора Кричевського і ніби стала своєрідною програмою всього його майбутнього творчого шляху...

Як і його попередня дипломна робота в Московській школі - "Ной із синами", - вона була спрямована проти реалістично-жанрових настанов Стасова та всієї школи "передвіжніков".
      1911 року Федір Кричевський виїхав у закордонну подорож, як стипендіат академії, на цілий рік. Він побував у музеях Берліна, Відня, Парижа, Генуї, Рима, Флоренції, Турина та Венеції. Багато малює під час подорожі, особливо в Римі та Венеції. Його захоплюють майстри Відродження величчю та красою форми. З його тогочасних італійських робіт відомі "Ринок у Римі", "Старий міст у Флоренції" ("Понте Веккіо") та "Беатріче" - портрет італійської дівчини.

Також багато подорожує по Україні. Вишукує та збирає, як і його брат Василь, старовинні і сучасні йому рідкісні зразки українського народного мистецтва, купує килими, плахти, вишивки. В Зінькові на Полтавщині знаходить у церкві вишиваний воздух з XIV століття; цю дорогоцінну знахідку, як і багато інших, Кричевський передає до Полтавського краєзнавчого та етнографічного музею. У творчості він прагне до декоративної звучності кольору, обмежує свою колірну гаму, підсилюючи виразність силуету, підкресленого контуром. Цим він досягає надзвичайної виразності в переданні непосидючого характеру хлопчика. Контрастом до цього є портрет Лідії Старицької у звучній грі кольорів і декоративності. В рафінованій витонченості цього портрета з його золотим "візантійським" тлом помітно ще вплив мюнхенської "сецесії". Пастельний портрет Варвари Кричевської (першої дружини його брата Василя) об'єднує в собі переважаюче м'яке світіння кольорів, пронизаних світлом та повітрям, ніжну гармонію тонів та прагнення до декоративності й монументальності в трактуванні малярської форми.
      Навесні 1914 року Федора Кричевського Академія призначає на викладача й директора Київського художнього училища. Межи викладачами переважали реалісти та "передвіжніки", як Микола Пимоненко, Іван Селезньов, Харитон Платонов та їм подібні.
      Була там невеличка група передових українських малярів, наприклад Михайло Козик, Анна Крюгер-Прахова, Олександр Мурашко. Проте застарілі, вже реакційні на той час напрямки в мистецтві переважали під егідою Володимира Ніколаєва (директор КХШ з 1901 р.).

Бурхливі революційні події принесли багато змін. 5 грудня 1917 року у вільній Українській Народній Республіці було відкрито перший вищий учбовий заклад - Українську академію мистецтв. І першим її ректором було обрано Федора Кричевського. Всю свою енергію і весь свій організаційний хист він віддає справі налагодження праці Академії, яка спочатку містилася в приміщенні при Центральній Раді. Коли большевики в січні 1918 року по кількаденних боях захопили Київ, вони за кілька тижнів свого панування розстріляли понад п'ять тисяч цвіту української інтелігенції. Професори й студенти Української академії змушені були переховуватись, а сама Академія була зачинена.
      Федір Кричевський пробув ректором Академії один рік; по ньому став ректором Георгій Нарбут, якому довелося керувати нею в її найскрутніші часи.

В 1919 році приміщення Академії було забито більшовиками, а все майно її викинено на горище. Але праця Академії не припинилась. Студенти ходили до своїх професорів додому і працювали там. Тоді в липні сталася страшна подія.

Олександра Мурашка, одного з професорів Академії, якісь типи в чекістських шкірянках арештували і потім пристрелили! В кінці 1919 року частина професорів Академії роз'їхалася по селах, де легше можна було прожити. Виїхав і Федір Кричевський - до свого дому, що він збудував собі в селі Шишаках.

Завдяки невтомній енергії ректора Нарбута, хоч і хворого, пощастило врятувати майно Академії. Українське кооперативне об'єднання Наддніпрянщини - "Дніпро-союз" - допомогло Нарбутові купити для Академії приміщення, де він сам жив, і сусідні. Вони були в дуже старому будинку, на Георгіївському завулку, 11, який ще бачив у своїх стінах колись Шевченка.

Федір Кричевський приїздив досить регулярно з Шишаків на заняття, коли на те була змога.
      Ще в часи Української Держави, за гетьмана, у Києві було створено Українську академію наук. Федір Кричевський у цей час задумав створити для нової Академії наук портретну галерею українських діячів науки та мистецтва. Тепер важко з'ясувати, що саме встиг він зробити в ті тяжкі й небезпечні часи, збереглося лише два портрети.
      Перший з них - це портрет академіка Володимира Вернадського, з 1920 року, - портрет, яким ректор Української державної академії мистецтв висловлював свою шану першому президентові Української державної академії наук. Впевненість і непохитну віру ми бачимо і в другому портреті - мистецтвознавця, професора Григорія Павлуцького з 1922 року.

У 1926-1928 роках Федір Григорович Кричевський створює для Малого залу Всеукраїнської Академії наук погрудні портрети Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Лесі Українки, Івана Франка, Миколи Лисенка та інші.

З реорганізацією Академії в Художній інститут розпочалась нова сторінка в житті й творчості Федора Кричевського.

Київський художній інститут очолював призначений московською владою ректор-партієць Іван Врона. Федір Кричевський став керівником однієї з майстерень станкового живопису на малярському факультеті інституту і кілька років був його деканом. Цей факультет мав відділи станкового й монументального живопису, і в кожному відділі були майстерні різних професорів. За ректорства Врони інститут на довгий час став ареною політичних експериментів, інтриг і кар'єризму. Проводячи в навчанні інституту лінію комуністичної партії щодо виховання майбутніх мистців, Врона натрапляє на спротив з боку Федора Кричевського та ще кількох професорів, його однодумців, які дбали про справжнє мистецьке виховання української мистецької молоді. Розпочинається боротьба поміж партійним ректором та підвладними йому професорами інституту - безпартійними. Іде наступ на найкращі мистецькі сили інституту, а в першу чергу - на найблискучішого з усіх професорів станкового малярства, Федора Кричевського. Створюється атмосфера страшної задухи, цькування, наклепів, провокацій та навіть терору. Система шпигунства та доносів стає повсякденним явищем. Тож, зрештою, професори один по одному залишають Київський художній інститут і переходять в інші місця. Це - Козик, Малевич, Гельман, Татлін. Василь Кричевський пішов працювати в українську кінематографію, а Федір переїхав працювати до Харкова.

Двадцяті роки - це роки національного культурного відродження, українського Ренесансу. Для Федора Кричевського це період великих творчих шукань та експериментів. Він вивчає фреску, іконопис і станкову темперу України. З його перших робіт темперою відомий "Портрет Романа [сина] з пташкою" та портрет дівчини з книгою. Цим роботам (1923 - 1924 рр.) властива фрескова спрощеність форми, майстерна стилізація рисунку та лінійна виразність силуету, підкресленого лінією.
      Ці шукання знайшли своє виявлення у великому полотні "Пастушка" (1922), в "Портреті Романа з луком" (1925), в "Портреті Н.П. Кричевської" (дружини мистця). Увесь цей період знахідок завершує монументальний, філософічний триптих "Життя" (1927).
      У ньому відкинено все буденне, повсякчасне, глибоко передано узагальнений образ людського життя. Його сила така, що "герої триптиха" здаються звільненими від усього буденного; вони - понадчасові, піднесені й очищені від усяких земних турбот, а їхні почуття - непорушні та вічні.

Кінець 20-х років знаменується широким тиском Москви на українське село.
      Федір Кричевський болюче переживає цю трагедію, страждає разом зі своїм народом, водночас вірить у незламну міць народного духу. В своїх великих епічних полотнах цього часу - "Свати" (1928) та "Мати" (1929) намагається показати тимчасовість і минучість явищ і ствердити непроминальну вічність народу.

Інсценізація в 1929-1930 рр. Москвою процесу "СВУ" ("Спілки Визволення України") започатковує кампанію масового винищення десятків тисяч української інтелігенції. В цей грізний час погляд Федора Кричевського звертається до великих постатей українського народу з недавнього минулого - творців духовного відродження: до Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, до членів Кирило-Мефодіївського братства.

Старанно вивчає він документи про діяльність Кирило-Мефодіївського братства та його членів, читає автобіографію Костомарова.

У 1928-1929 роках Федір Кричевський робить шкіци композиції до Кирило-Мефодіївського братства. Тут ми бачимо братчиків, що зібрались на сходини. В центрі - полум'яно промовляє Шевченко. Їх - дванадцять. Кричевський прирівнює їх до дванадцяти євангельських апостолів Християнства, які востаннє зібрались на "Тайну вечерю".
      Щоб намалювати в ті часи таку картину, не могло бути й мови, а виявлення такого шкіца коштувало б Кричевському життя.

До того самого часу належить чудовий шкіц Миколи Гоголя. У шлафроці, з піднесеною догори рукою, тримаючи в одній руці зошит, він читає уголос свого листа до патлатого нігіліста Віссаріона Бєлінського.

Боротьба українського народу за своє визволення, свою незалежність знаходила в різні часи своє відображення в українському мистецтві. Вже в шкіці для "Братчиків" ми бачимо, що народно-визвольна ідея хвилювала і Федора Кричевського. Перед лицем нової "татарської ночі", що нависла над українським народом, він відверто звертається до теми народного повстання, до Гайдамаччини. Його увагу притягає постать легендарного ватажка опришків - Олекси Довбуша (1700 - 1745), борця проти польської окупації.
      "Довбуш" - це найбільший і наймонументальніший твір мистця. Ще в 1926 році Федір Кричевський проїздив через Західну Україну. На зупинках потяга він зарисовував найбільш характерні гуцульські типи. Тепер ці зарисовки стали йому в пригоді.
      Картина "Довбуш" - велике епічне полотно, рідкісна галерея народних сильних типів. В ній - близько тридцяти персонажів, з яких лише декілька намальовано на повний зріст. В центрі - кремезна постать старого опришка. Звівши високо вгору руку, що затискає топірець, він чинить розправу над ворогом. Складна композиційна побудова, ритми руху, кольору та ліній передають внутрішню динамічність сцени, загострюють драматичну напруженість дії. Ця картина перебувала в Харківській картинній галереї, але в час другої світової війни, при відступі совєтів з Харкова, її знищили.

У 1933 році, вперше по смерті Миколи Лисенка, дозволено було поставити його оперу "Тарас Бульба". Федорові Кричевському доручили робити оформлення постановки цієї опери. Це ще одна нагода показати, як і в "Довбуші", сильні епічні характери борців за волю рідного краю, їхній безмежний героїзм та самопосвяту. Шкіци Кричевського до театральних костюмів для "Тараса Бульби" - це своєрідна завершена галерея національних постатей волелюбного українського козацтва. Уникаючи всякого етнографізму та перевантаження декорацій зайвими побутовими аксесуарами, він вибирає зі скарбів народного мистецтва лише те, що потрібне йому, аби передати місце й зміст дії. Оперуючи кольором, як широко узагальненою плямою, мистець показує загальну панораму Запорізької Січі - відтворює історичну правду. Його краєвид із граничною чіткістю сильветних мас та ліній активно включається в сценічну дію опери, надаючи їй ще більшої драматичної загостреності тих чи інших моментів вистави. Це майстерне оформлення, в якому Федір Кричевський використав і досвід свого брата Василя, ще більше загострило національно-історичний, епічний характер опери.

Після заборони "Тараса Бульби" і урядові, й партійні кола почали натискати на Федора Кричевського, вимагаючи від нього творів, співзвучних режимові. Кричевський дав їм твір, який формально відповідав цим вимогам, - але одночасно залишився вірним собі. Він застосував на великому полотні "Переможці Врангеля" (1934-1835) езопівську мову. В його свідомості всі поневолювачі - однакові.

Беручи сюжетом для своєї картини епізод розгрому російської монархічної армії білогвардійців на півдні України, під Каховкою в жовтні 1920 року, Федір Кричевський відносить цю перемогу не на кошт червоної армії та більшовицького режиму, а розглядає її як героїчний подвиг українського народу в боротьбі з черговим окупантом. Одним ворогом стало менше!

В 1934 році було створено єдиний на Україні Український художній інститут у Києві. Ректором новоствореного інституту став партієць Бенькович, а проректором було призначено Федора Кричевського. Переїхавши назад до Києва в 1935 році, він оселився в своєму старому помешканні, на Георгіївському завулку, 11.

Цей будинок не ремонтували з часів революції. Помешкання, що було на другому поверсі, під дахом, складалося з кухні та однієї великої кімнати. Стеля, що протікала від дощів, обвалювалась і посередині хати була підперта стовпом. Добиратись до цього помешкання треба було чорним ходом, по стрімких і поламаних дерев'яних сходах; взимку, в час ожеледі, це бувало навіть небезпечно.

Федір Кричевський завжди проводив літні місяці у себе в Шишаках. Там він виношував задуми своїх картин, збирав для них матеріал, робив підготовчі шкіци композиції, поки, нарешті, втілював їх у великі картини.

Наприкінці 1936 року почалася нова хвиля терору проти української інтелігенції, доноси та арешти не минули й Художнього інституту, Вже в кінці листопада ув'язнено Михайла Бойчука, після того - ще декого з допоміжного персоналу... В 1937 році з повною силою розвинулася горезвісна "єжовщина", коли ніхто не міг бути певним про завтрашній день. Посипалися доноси й на Федора Кричевського - про його діяльність у часи української самостійності. Секретар партійного комітету Художнього інституту Кодієв сфабрикував "дєло" проти Федора Кричевського. Як пізніше з'ясувалося, з архівів НКВД познаходили старі світлини про Українську академію мистецтв. На одній з них було, як Федір Кричевський вітається за руку з гетьманом Павлом Скоропадським в час відвідин останнім академії. На ній Кодієв підписав, від імені Кричевського: "Спасибі Вам, ясновельможний пане гетьмане, що Ви звільнили нас від большевиків!" - слова, якими нібито Кричевський привітав Скоропадського...

Несподівано для самого себе автор цих рядків (тоді - ще студент останніх курсів Художнього інституту) теж опинився під загрозою арешту і пішов порадитись до Федора Кричевського що робити?

Опісля "сімейної наради" я негайно виїхав до Ленінградської академії мистецтв і там про нависаючу небезпеку розповів Бродському, який головував у Державній комісії по захисту дипломних робіт. І незабаром саме він врятував Ф.Кричевського від арешту.
      В червні 1939 року за мистецьку й педагогічну діяльність Найвища атестаційна комісія затвердила, на подання дирекції Художнього інституту, вчений ступінь доктора мистецтвознавчих наук Федорові Кричевському і його братові Василеві. Вони були першими в Україні, хто одержав цей вчений ступінь. А через рік, у травні 1940 року, обом братам уряд совєтської України надав звання "Заслужений діяч мистецтв УРСР". У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговує той знаменний факт, що протягом усієї творчої діяльності Федора Кричевського ми не подибуємо у нього творів із совєтською тематикою, коли не рахувати розглянутих вже раніше "Переможців Врангеля".
      Також не малював Федір Кричевський портретів "вождів" - не тільки Лєніна, а навіть самого "батька народів" Сталіна. Мистець мені зізнався: "Бачиш, батеньку мій, малювати всяких там временщиків-фаворитів, пройдисвітів і мерзотників мені мій сан не дозволяє". Вже з ужитого так несподівано слова, як "сан", бачимо, як глибоко був Федір Кричевський наповнений почуттям відповідальності за свій народ, перед батьківщиною та прийдешніми поколіннями. Це був Кричевський, чесний, вольовий, непідкупний, мужній, як і герої його епічних полотен. Кричевський, яким ми бачимо його на автопортреті в білому кожусі (1926 - 1932).

Народна основа портрета висловлена чітко та ясно. Монументальна, могутня постать, з руками, упертими в боки, - вольова й рішуча, займає все полотно. Уся його потужна фігура являє згусток пружної, по вінця переповнюючої життєвої енергії: він ніби кожного моменту готовий до бою. В цьому є щось від ренесансових портретів.

Німецько-совєтська війна застала Федора Кричевського в Західній Україні. Він побував на батьківщині Довбуша, в Коломиї, Станіславові, Яворові, Криворіччі, Косові, в Кутах, Жаб'єму. Створив там багато зарисовок і шкіців до задуманої ним картини "Гуцульське весілля".

Війна перервала цю подорож, і Федір Кричевський вернувся до Києва. Понад сорок днів він уникав примусового вивозу на Схід - до Уралу чи котроїсь із центрально-азійських республік. Роки німецької окупації перебув, хворий на печінку, в голодному й холодному, зруйнованому большевиками Києві, а літні місяці, як завжди, у себе в Шишаках. Восени 1943 року він залишив столицю разом з іншими втікачами. Доля закинула його до Кенігсбергу, де він влаштувався креслярем на якомусь заводі.
      Але червона армія, прорвавши фронт, раптом оточила Кенігсберг, і Федір Кричевський, разом з іншими втікачами, потрапив у лабети "Смершу".
      Нам невідомо, як він перейшов ту катівню, які знущання й тортури витримав. Знаємо лише, що, пробувши рік у "Смерші", він пішки перейшов через Польщу і, хворий, добрався до Києва, де його ув'язнили. Зрештою випустили, але зовсім хворим. Його не пускають до власного помешкання, позбавляють наукового звання й титулу заслуженого діяча мистецтв. Деякий час він переховується на Куренівці у свого учня, Володимира Бондаренка, який тільки що повернувся з фронту. Кричевський любив Бондаренка, часто малював з нього. Ми бачимо його в "Переможцях Врангеля" центральна постать українця, що скручує цигарку. Також Федорові Кричевському таємно допомагали і мої колишні друзі - Володимир Заболотний (що був у той час президентом Академії архітектури УРСР) та Сидір Грабовський. Проте червона "охранка" виселила Федора Кричевського за межі міста, в підміське селище Ірпінь, і тримала його там під пильним доглядом, не дозволяючи працювати.
      Микита Хрущов обіцяв Кричевському помилування, якщо він намалює портрети його та "батька народів". Але Федір Григорович не відповів нічого на цю пропозицію. Вірний собі, незламний духом, він прожив, по виході на волю, не більше року, і, бідуючи, помер голодною смертю в липні 1947 року.

Совєтський режим знищив його фізично, та творчість мистця увійшла в золотий фонд української культури...

Джерело: Iсторико- просвiтницьке правозахисне благодiйне товариство "Меморiал" iм. Василя Стуса