* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

НСКУ як рушій держкінополітики

21:34 10.05.2009

НСКУ як рушій держкінополітики,
або Навіщо Сагайдачний з усім Військом Запорозьким 
записувався до Київського братства




Весна..
Земля.
Згребли. Спалили і прикопали. І при оранці були присутні. Межі відстежили. Убили сусідів п'ять тисяч.
Додали в садку щеп. Як символу мудрости й терпіння.
Побілили дерева.
Посіяли й посадили все.
А у справах військових, державних, як завжди, все впів-сили: щось проморгали, десь були приспані, а десь обдурені.
Бо нерішучі.
Бо до Покрови прикуті до землі...
Адже більшість поза творчими спілками...
Тобто без соціальної інституалізації, статусів, нагород, відзнак, титулів...
Без роботи.
Хтось і просто загинув...
І нікому поховати, оплакать...
Як завжди.

І тоді, як завжди, в українських душах повільно наливаються, зріють грона гніву. І святяться ножі.
Добре, що просувається тільки чорна, неґативна структуризація.
Це коли вороги зручно зібрані разом. По організаціях та об'єднаннях.
Ну, отак ми, українці, вирішуємо питання, коли щось там довго не реформується.

То чи можливе примирення на війні? На жаль, більша частина українського народу постійно перебуває у стані війни. І не тільки, скажімо, з міліцією - катівнями, утримуваними за його кошт. Фронт проліг і через деякі мирні об'єднання громадян.
Для прикладу: всім відомо, як одна ветеранська "громадська організація" заблокувала визнання Батьківщиною вояків УПА. Погіршила їм, так би мовити, моральну й матеріальну сторони життя. Воює, бачте... І цим пригальмувала рух уперед та принизила авторитет держави.
Інша "громадська організація" заблокувала доступ кіно-молоді та нечленів "профспілки" до творчих заходів, переглядів майстер-класів, зустрічей, фестивалів, ставши на заваді започаткуванню знайомств для майбутньої співпраці, поліпшенню професійних зв'язків (надзвичайний стан - комендантська година та й годі!), а отже, задушила і своє оновлення, й розвиток національного кіна. Теж, бачте, воює. І теж пригальмувала розвиток України. Причому робиться те за державні кошти.
Та всупереч НСКУ позаспілчанська молодь шастає в Канні, Клермон-Феррані й Ансі. Може, карати останню за самодіяльність?
Так реалізується положення статуту Спілки про "активне сприяння розвиткові українського кіномистецтва, його інтеграції в єдиний світовий культурний процес, захист творчо-професійних, авторських та соціальних прав її членів".
На жаль, це діється в непростих сферах, дотичних без-посередньо до формування ціннісно-нормативного базису суспільства (сюди можна віднести і скалічений нагороджувальний процес).
От і виходить, що згадані організації узурпували право визначати, хто герой, а хто бандит чи зрадник, хто мистець, а хто так собі - поблизу прогулюється.
Згадані "осередки демократії" досить подібні - за впливом на вищі органи державної влади України, віковим складом членів, ставленням до реформ та опонентів. Вони відзначаються непоступливістю, войовничою непримиренністю, а також бажанням залишатись монополістами й отримувати дармові державні кошти.

Великий Саботаж. Так уже склалося, що мистці старшого покоління з "громадських організацій" при зміні влади виявляють неабияку активність, одразу навідуються до міністра культури, а то й президента.
Кінематографісти звично тримають руку на горлі державного органу управління їхньою галуззю в очікуванні дармових коштів.
Їх мало обходить внутрішня реформа кіногалузі чи НСКУ, механізми її омолодження чи справедливого розподілу ресурсів. Адже є офіційний винуватець - "держкіно". А вони ж тільки споживачі. І старшим кіномайстрам дуже потрібні гроші. Бо в них є підозра, що молоді й так, без шалених державних коштів, прорвуться до Берліна, Канна. А от хто зробить кіно для вузького кола, пісочниці, де все несправжнє: режисери, фільми, шанувальники?
Молоді ж кінематографісти спостерігають те диво постійно. Хто від часів солженіцинського маніфесту "Жити не в олжі", хто від перебудови й падіння Берлінського муру, хто від проголошення Незалежности, хто від перемоги Ющенка. Усі вони з осторогою дивляться в бік Спілки - цього "осередку" чи "інструмента розвитку громадянського суспільства", за визначенням Сергія Тримбача (Разом нас небагато// КІНО-КОЛО. - №25).
Небезпечного, як виявилось, інструмента.
Може, саме тому, що заздалегідь відомо, кому потраплять ті народні гроші, держава тихо й саботує "кінопроцес"?
Водночас молоді кінематографісти чи то іґнорують Спілку, чи то не можуть туди потрапити.
От і на останніх парламентських слуханнях із питань культури (20 квітня 2005 року) народний депутат і голова Національної спілки письменників України Володимир Яворівський поділився прикрістю: надумали керівники творчих спілок, як уже заведено при зміні влади, здійснити чолобитний похід до нового Президента, а пробитися не можуть. Укотре телефонують у державний секретаріат, а клерк і запитує: "Спілка? А що це таке?". Не без того, звичайно, що у хлопців із держсекретаріату легке запаморочення від перемоги на виборах. Але і Яворівський переповів із трибуни ВР нам тільки своє здивувавання: бачите, який невіглас державний чоловік? Не знає, що таке творча спілка! Та, гадаю, депутат удав, ніби не зрозумів прозорого натяку нового держслужбовця на задавнену проблему, що нині загострилася до краю, - реформування творчих спілок.
А тим часом триває цілком природний Великий Саботаж державою фінансування кіна, кінематографічною молоддю - Спілки, а останньою - реформ: як власне своєї, так і галузевої.
Отже, коло замкнулось? І виходу справді немає? І залишилося тільки чекати? Чого?

Особливості проблеми. Як бачимо, проблема рядиться у благопристойні шати громадської організації - адже на багатьох іще справляє враження магія колективних, громадських "розводок". Бо ж, з одного боку, Спілки ніби й нема: так собі, відживаючі пенсіонери - запитував же чоловік із секретаріату Президента, що воно таке. А нема її, очевидно, коли треба щось робити чи відповідати за стан кіна...
Із другого боку, Спілка постійно лобіює кадрові призначення в державних органах системи кіна, а потім заявляє протести з приводу тих чи тих рішень виконавчої влади...
Отакий парадокс про кінематографічну Спілку.

Дотичність НСКУ до державотворчих процесів. Захищаючи свій інтерес, спілчанські функціонери ще не раз, очевидно, згадають про героїчне минуле.
І справді, Рух за перебудову гуртувався навколо творчих спілок. Точніше, навколо кількох відомих (інституалізованих чи наділених статусом) українців. Підтримувала ж їх більшість національної інтелігенції.
До речі, всі пам'ятають, що кінематограф активно руйнував систему. Натяки, підтексти, смисли, аналогії, слівця. "Полиці", заборони фільмів. У закордонних - магічний вплив на обивателя, жінок і молодь справляли шпалери, одяг, зачіски, буржуазний спосіб життя... Зрештою, робила свою справу й сама якість фільмів.
Водночас - заборонені національні шедеври "Тіні забутих предків", "Криниця для спраглих"...
"Дзеркало" Тарковського проповідує аскетичний протестантський стиль (Бах і Брейгель) та жорсткий моральний кодекс, непродажність - творчу й політичну...
Не останню роль відіграло польське "кіно морального неспокою": "Пейзаж після битви", "Без наркозу", "Людина з мармуру", "Людина із заліза"...
І кожен кінематографіст, гадаю, був гордий за своє небайдуже мистецтво.
Та ось здобуто Незалежність, а творчі спілки не рефор-муються. Не набуває статусу масово творчий - він же державотворчий - люд, так би мовити, ґенератор перемог, ґвардія нації. Навпаки, вимоги для вступу стають іще жорсткішими (це вам не на Запорозьку Січ потрапити і не до Спілки письменників у шістдесяті: коли, бувало, приймали за одну статтю чи оповідання, але ж зате отримали ренесанс!).
Чи важко було передбачити, що настане далі в дев'яностих? Яка вийде держава?
Зрештою, для чого ми її здобули? Щоб знімати антиукраїнські фільми? Щоб варити пиво й дивитися "Поле чудес"? Захоплювати державну власність? Торгувати землею?
Нарешті, 2005 року, вперше в Україні перемагає вже ніби українська влада, а спілки знову-таки не реформуються!
Виходить, кінематограф зруйнував стару тоталітарну систему, а непореформовані спілки, що могли об'єднати розпорошені творчі сили, навпаки, охляли, здеформували молоду українську державу, звели її на ніщо. Та ще й за кошт цієї держави.

Чому політичні партії чи інші об'єднання громадян не можуть замінити українцям творчих спілок? Не секрет, що специфіка України - творчість. До творчости тягнеться душа кожного українця, до квітів і пісень, як мовить Донцов. Який українець - не письменник? Не поет? Не художник? Усі мислячі, ініціативні люди в нас - творчі натури. І мистецтво, очевидно, - майбутня міжнародна спеціалізація України. Відтак спілки - це українські партії. Заблокувавши їх, легко притлумити громадянську ініціативу, реформи, загалом розвиток держави. Тому справді не треба руйнувати спілок, слід радше модернізувати їх. Адже, попри те, що кількість політичних партій добігає в нас півтори сотні, партійна структуризація й понині має карикатурні риси.
Тож творча спілка могла б стати найефективнішою формою об'єднання українців.

Ставлення українців до влади. Результат: керують "придурки" й "цапи". Українці, як і більшість народів, поділяються на тих, хто співпрацює з владою, і тих, хто ні. Таке явище має місце навіть в Ічкерії. Мова про виплекане змалечку ставлення до влади, до каральних органів, виборних посад чи - свого часу - до компартії.
А починається все у школі чи дитсадку, з обрання ланкових чи якогось там санконтролю рук. Вибори сприймаються як смішки і жарти. Процес не передбачає інакшого обрання - за здібностями, схильностями, авторитетом. Він означає виставлення на посміховище тих, хто погодиться. А вже з яких причин людина пристане на пропозицію висуватися - її особисте горе. Словом, чи справді дурний, чи придурюється й хоче покерувати - оточення тим уже мало переймається. У результаті - на посаду обирають якого-небудь "придурка" (в тюремному контексті "придурки" - працівники на "хлібних" посадах). Деякі особливості цього явища влучно підмічені ще Владіміром Висоцьким у пісні про цапа-відбувайла, де звірі, сильні лісу цього, жартуючи, обирають на посаду безвинну худобинку. А потім, за жарти й смішки, за несерйозне ставлення до виборів, звичайно ж, настає розплата, коли цап береться до керування...
Природно, що не всякого українця затягнеш працювати до сільради, не всякий українець опиняється в такого роду спілках і є схильним до громадської, колективної роботи в них... Така вже його натура. А натуру свого народу треба знати й поважати. Особливо законодавцеві - озирнутися, придивитись, пустеля навколо чи чорнозем? Чим народ зайнятий? Що у травні робить? Переносить горбатих із-під сонця в тінь? А тоді вирішувати, з яких держав передирати закони. І спілки, очевидно, пора підлаштовувати під українців. Використовуючи, звісно, й тих, хто "уразумєл" смак громадської роботи. Але це трохи інше питання.
Поки що ж маємо прикру, горезвісну українську "пасивність". Бо той, хто співпрацює з владою, і є держава, і ставлення в нього до співгромадян відповідне.
Пасивна більшість іронічно дивиться на тих, хто співпрацює з режимом, але оскільки часто є залежною від них, то буває позірно з ними люб'язна. Останнє можна потрактувати ще і як вищий прояв огиди. Так формується український Подвійний Стандарт.

Подвійний Стандарт. У той час, як ми, пишаючись нашою Незалежністю, спокійно лягаємо спати, в міліції методично й жорстоко б'ють затриманих. Натягують їм на голову протигаз, перекривають повітря; до кінцівок приєднують дріт і пускають по ньому струм. Після знепритомнення їх поливають водою і продовжують катувати. В'язні, не витримуючи тортур, просять, щоб їх застрелили, і, врешті-решт, зізнаються у злочинах, до яких не мають жодного стосунку. А якщо вибираються звідти живі, нічого не можуть довести.
"Упав".
І з цим ми живемо.
В офіційних ЗМІ чеченців називають бандитськими угрупованнями, а потім честь нації та держави рятують "інституалізовані й наділені статусом" особи. Іноді - Дмитро Павличко (коли пише "Внутрішню справу Росії"), іноді - Іван Драч (вірш на смерть Масхадова).
Це коли рядових зневажаємо, а генералів міліції чи КДБ, хай навіть катів, шануємо.
Така сама подвійна мірка і в ставленні до спілчан, "козаків реєстрових".

Творча чи професійна? Солідаризуючись із невідомим чиновником державного секретаріату, хочу запитати, що ж це таке - творча спілка?
Якщо творча, то про яку творчість ідеться? Якої якости? Чи кількости? І чи не заважає це одне одному? І судді хто? Адже коротенька курсова робота режисера, оператора чи замітка кінознавця - студента кінофакультету - може бути більш творчою за доробок усіх 1238 офіційних кіномистців України, що й підтвердила перемога стрічки Ігора Стрембіцького в Канні. І навпаки, кіноепопеї та опуси заслужених кінокардиналів можуть не містити не те що ознак бодай якоїсь творчости, а навіть щонайменших проявів розуму. Тим більше, нинішня кінематографічна модель це гарантує. Фільми "класиків", визначені й рекламовані як комедії, очевидно, могли б повернути частину державних коштів. Послати їх на якісь сюрреалістичні фестивалі чи що?
А чи багато молодих помітила НСКУ, визнала їхні здібності? Подала їм руку? Спілчанські квитки треба вручати студентам, а не переможцям Каннського фестивалю. Останнім вони вже не потрібні.
Якщо ж спілка - професійне об'єднання, то чому вона не охоплює і не захищає всіх кінематографістів поспіль, і насамперед - тієї ж таки молоді, ще зі студентської лави, без усіляких там буферних молодіжних "асоціацій", а також нетворчих "суміжників" кіноіндустрії, наприклад, працівників кінопрокату, кінофікації тощо?
Чи вона щось інше - державно-громадське?

Взаємодія НСКУ з державним апаратом: її "дивна війна" з центральним органом державного управління кінематографом. Часто можна почути, як деякі чільні представники Спілки та кінопідлітки лають чиновників, державну номенклатуру, зокрема Міністерство культури і туризму та департамент кінематографії. Це модно, а може, й правильно: чиновник і створений для того, щоб його лаяли, ганяли й навіть трохи з нього знущались... А втім, існує одна дрібниця.
Центральний державний орган управління кінематографією в Україні, незалежно від того, як він коли у своїй історії називався, ніколи не був суб'єктним. Він завжди лишався під впливом і фактично існував як маріонетка... Спілки кінематографістів.
Класика - ситуація з "Довженко-Фільмом". Вирішив незалежний центральний орган управління кінематографією... словом, щось там вирішив - мова про самостійність, про те, хто ж управляє і відповідає. Спілка здіймає рейвах, погрожує - і будьте певні: нічого в держоргану з його реорганізаціями та прожектами не вийде. Ось що таке Спілка. Та, що віджила чи вижила... Це таке Мінкультури віджиле - блазні та хлопчики для биття.
Виходить, за компетенцією і повноваженнями Спілка є повнокровною державною організацією, що, по суті, керує кінематографом в Україні, оскільки в наявності повний набір юридично-владних повноважень.

А відповідальність? Ситуація - як і з визнанням упівців. Заправляє організація ветеранів України, а відповідальними є виконавча влада. Президент, держава.
Диктує держорганам НСКУ, а відповідає за стан кінематографа в Україні Міністерство культури і туризму. Зручно? Ще б пак.

Громадянська позиція Спілки. Держава платить Спілці гроші, Спілка підтримує державу в її найкритичніші моменти. Тож нема предмету розмови.
І все-таки, чи хоч один спілчанин не погодився з лінією організації, покинув її на знак протесту?
Чи багато кіномистців вийшли на трибуну Майдану й коли? І що вони говорили, щоб ми це досі пам'ятали?
Чи Вайда сюди мав приїхати?
Постійно напрошується думка про зв'язок між художнім, моральним рівнем польських фільмів і громадянською позицією їх авторів та лідерів країни.

Аспект. Не випадково підйом українського кіна шістдесятих збігся зі сплеском громадянської активности (якщо навіть якоюсь мірою не ініціював її).
Чого варті кіно й кіноситуація без учинків своїх Ванесс Редґрейв та Анджеїв Вайд у громадянському контексті?

Справжній героїзм. У Спілки було героїчне минуле.
Йдеться про специфічні акції та екзекуції в Синій залі за радянських часів. Перегляди, публічні обговорення, засідання.
Пригадую зажуреного й почорнілого Миколайчука після "Вавилона...".
Як молоді вовки, боронили його Балаян, Криштофович, Бєліков...
Хоча в кожного з них була своя Ґолґота.
"Бірюк" Балаяна.
"Перед іспитом" Криштофовича.
"Пробивна людина" Фіалка.

Причини іґнорування Спілки молоддю. Хто хоч трохи поважає свою державу, не може поважати творчі спілки. Сервілізм і прислужництво стали їх прикметними рисами. А відтак - синонімами мистецтва в Україні, зокрема й кіна.

Якщо відповідальність, то громадська. Ось і виходить, що закритий клуб пенсіонерів, цей державно-громадський напівпартійний-напівпідпільний центр управління кінематографією спокійно уграв українське кіно й намагається закріпити результати цієї "святої" справи. А відповідальности для "громадських" організацій в Україні поки що не придумано. Он і "громадська" КПУ процвітає.

Спочатку Спілка, потім горб... кінодепартамент. Оскільки кінодепартамент у сучасній кіномоделі України є неформальним підрозділом Спілки, то спочатку слід реформувати Спілку, а потім державний орган управління кінематографією. А втім, він і сам потім перебудується.

P.S. Ціна. Вони самотужки прориваються в кіно-Європу. Канн, Берлін, Клермон-Ферран, Ансі.
Вони не скористаються зі знижок у кафе Дому кіна, не одержать престижного поховання на Байковому.
Вони свідомо обрали... обмежену можливість потра-пити на заходи й перегляди Спілки, принизливе тупцювання перед дверима.
Вони жертвують спілкуванням із колеґами. А ті, хто до цього спричинився, й надалі жертвують українським кінематографом.


Висновки.

1. Спілка блокує Дім кіна - єдине місце професійних контактів та зв'язку з кінопроцесом, обмежуючи доступ туди не членів організації. Та оскільки здійснює вона це за чималі державні кошти, право спілкуватися й набувати досвід мають усі працівники кіноіндустрії.

2. Спілці та кінодепартаментові Міністерства культури і туризму необхідно провести велику кадрову інвентаризацію, оскільки внаслідок бурхливої обмежувальної діяльности НСКУ в Україні вже налічуються сотні молодих висококласних кінофахівців, не відомих і не потрібних ні теперішній Спілці, ні теперішньому "держкіну". їх потрібно залучати до роботи.

3. Вирішити проблему Спілки - означає почати вирішувати проблему українського кіна.

P.P.S. Чи дарма Сагайдачний з усім Військом Запорозьким записувався до Київського братства?

Довідка: Юрій Сорока - кінознавець, сценарист. Народився 13 жовтня 1958 року в Ковелі. 1981-го закінчив кінофакультет КДІТМ їм. І. Карпенка-Карого за спеціальністю "кінознавство", дипломна робота - "Фільм Олександра Довженка "Земля". 1980 року стає автором сценарію (разом із режисером Віктором Семанівим) короткометражного фільму "Злодій" (за Василем Стефаником), приз за найкращу екранізацію на кінофестивалі "Амірані-80" (Грузія). У 1991-1993 роках викладав у КДІТМ теорію кінодраматургії та сценарну майстерність (майстерня В'ячеслава Криштофовича). Від 1993-го до 1995-го працював у департаменті кінематографії Міністерства культури України, головним спеціалістом відділу формування кінопрограм, начальником відділу інформації, реклами та пропаганди фільмів. Організатор Державної премії ім. О. Довженка, Національного центру Олександра Довженка, куратор УЕМТО "Дебют". 1996-го закінчив Академію державного управління при Президентові України (спеціалізація - право). Стажувався у Великій Британії з питань взаємодії між урядом і мистецтвами, зокрема на всіх рівнях структури кінематографії Сполученого Королівства. У 2000-2001 роках - експерт Всеукраїнського конкурсу кіносценаріїв "Коронація слова".

Юрій СОРОКА