Іван Киселиця був відомим буковинським поетом, лауреатом Літературної премії імени Вадима Коваля, випускником філологічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, викладачем Чернівецького юридичного коледжу Національного університету "Одеська юридична академія" – написав МОЛОДИЙ БУКОВИНЕЦЬ.

Я не найшов го біографії ув інтернеті.

Для Літфоруму він не зробив.

БУКОВИНСЬКИЙ ЖУРНАЛ з його добіркою так до мене і не дійшов.

Бачив його тільки у Чернівцях.

Оден раз на Зеленому ринку --  торгував ювілейними монетами. «Траба жити».

Читав мені вірші телефоном.

Оден раз учинив виступ в університеті. Але там була погана акустика.

Оден раз на збіговиську свого літературного середовища учинив поетичний батл зі мною. Виграла дружба. Світлину подаю до сего невеселого текст звідтам -- вона весела.

Се було у покійній каварні-книгарні Хавича. Файна була. Я там не одну книжку купив, не одну чарку чаю випив з добрими людьми, а ще ж надбав два дубові годинники майстра, якого теж уже нема…

У тій книгарни унікально було – уліті студено а узимку тепло.

Іван дуже ї любив.

А ще він любив своє товариство.

А ще – свою донечку.

З сім'єю не клеїлося.

Хвороба сестри.

Хотів витворити фестиваль – ув акурат 21 лютого сього року.

Остання розмова: «я у теробороні» -- дуже сумним голосом.

Усе.

41 рік.

Поховають у Мілієві зранку 22 червня 2022 року -- у рідному селі Дмитра Загула.

Спочинь, друже, прахом своїм, а цілий ненасит життя – у твоїй нечисленній поезії:

Позабутий коханець

Так буває завжди: коли мало тепла,
Коли важко потиснути ворогу руку.
Ти шукаєш шпарини, вузького дупла,
Щоб сховати від совісті серця отруту.

Відкорковуєш пляшку сухого вина,
Сигаретне кільце надягаєш на палець...
Тобі двадцять лише, та сліпа сивина
Залишила тавро: «Позабутий Коханець».

Ти блукаєш проспектом загублених мрій,
Тобі важко відтяти самотності крила.
Ти сприймаєш жінок, наче зграю повій,
Через ту, що ніколи тебе не любила.

Вона тебе надовго пережиє духом своїм, бо ти український поет – а дух животворить.