Ну ось, Тимуре, і прийшла мені пора писати тобі некролог. Гірка пора. Дочасна а несподівана. Але що поробиш -- побрався другом -- ліз у козуб неминучости.

Ти народився  4 січня 1963 року у Київі на Подолі у родині  Жанни (зі старовинного київського жидівського дому Ґордон -- твої родичі по мамі -- і горезвісний Дмітрій Ґордон, і актор театру Лесі Українки Давід Бабаєв) та Івана (з українського роду, частина ких полягли у Бабиному Яру під час нацистсько-німецької окупації у Другу світову) Литовченків. Одна дитина у батьків, по школі  -- закінчив Київський політехнічний, за фахом спеціаліст з електрозварювання, працював у козирному інституті електрозварювання  Патона, але у душі був мрійником а письмаком. Писав фентезі. По московському,  бо і у сім'ї московська превалювала.

Здибав ти свою Лєночку, московитку зроду, полюбив. "І як ти її закадрив ?" -- питав я тебе, а ти мовив -- казки їй повідував, так і під коцика забрався. Ревнива була -- страх. Мало мене до тебе не ремнувала. Любила, знацця.

Мали-сте з нею донечку Люсю. Та й по усьому. Ще мав бути син, але без тебе вирішили, же він буде зайвий -- і учинили так. Гіркота у тобі од сього тліла у душі, лиш подекуди вибухала.

Мали-сте виклик до Ізраїлю од родичів на постійне місце проживання, але при якійся сімейній горєчці ти пірвав той виклик  -- та й навік полишився у рідному тобі місті.

Важким ударом була хвороба тата, же у січни 2000 відійшов  у засвіти. Ти мав з ним тривалу розмову перед го відходом. Його мож було порятувати -- у німцях. Але німці після Бабиного Яру не стали йому людьми, не міг Іван переступити через себе, і навіть ти не міг нич з сим учинити.

Важким ударом для тебе і твого жидівства була відмова Університету Соломона у Київі приймити твою малу на учіння, бо, мовлялечки, мама у неї московитка. Чи не се і учинило з тебе українського письмака а журналіста.

Ми познайомилися з тобою у 1995 році. Ти тоді писав фентезі, опікувався колегою по цеху Олегом Авраменком а торгував унітазами.

Чи не Олег нас познайомив. Та запевне, же він, бо я давав його прозу ув антологію ТЕКСТИ.

Потім була СЕЛЯНСЬКА СПІЛКА -- спочатку кореспондент, потім відповідальний секретар.

Паралельно -- голова севретаріату центру СВОБОДА СЛОВА.

Коли мені  запропонували прес-службу міненергетики у Сергія Тулуба, я сміливо оддав тобі сей кавалок хліба -- і не пошкодував. Разом ми багато зробили: видавали метелики, робили смішну ґазетину КИЇВСЬКИЙ ТЕЛЕГРАФ, рухали літературний процес у спілці письменників а поза нею.

Ти дуже хотів писати і видавати книжки -- і ти досягнув свого.

Членство у Спілці письменників, премія ЗОЛОТИЙ БАБАЙ, Коронація Слова, премія Олеся Гончара (холодильник від НОРДу Валентина Ландика), робота у журналі ПОЛІТИКА А КУЛЬТУРА, редаґування УФО, гуртування письмацької сіроми у жанрі фантастики.

Останнє місце роботи -- журнал Віктора Хмільовського Роботодавець.

А потім творча робота на видавництво ФОЛІО.

Удячний тобі а твоїй родині за прихисток у вашій троєщинській кватері спочатку юного Віктора Шлінчака, а потому і мене з родиною у найтяжчий період мого перебуття у негостинному Київі.

Ми мало спілкувалися, я не читав твої книжки -- бо се не моє -- та й  не писав про них. Ти мене розумів і не ображався.

Хоча є у тебе дві повісті -- про Куренівську трагедію а про київського безхатька, же доглядав за могилою Лесі Українки. Перша друкована і уславлена, друга чекає свого видавця а має гарну назву ВОГНІ ВЕЛИКОГО СЕЛА.

Ти якось неочікувано зателефонував мені з маршрутки, же мчала тебе з якогось там суду ув Обухові і мовив: "Романе, дякую тобі за те,  же ти є". Не тямлю причини такого емоційного вихлюпу, але мені було приємно.

Остання наша розмова -- про твою збірку для дітей для видавництва ВЕСЕЛКА. Бракувало ілюстрацій. І дедлайни видавничі тяжіли над тобою.

Дедлайни видавничі не дали змоги прийти до тебе у гості.

Тепер прийду у гості до вічного дому -- на його поріг.

Ти уже там, за порогом. Ти уже знаєш усе.

Дякую тобі, Тимуре, за те,  же ти є у моєму житті. Господь мовить з нами подіями а людьми. А такими людьми, як ти, Господь освітлює найтемнішу сутемрю буття.

Сьогодні зранку, 29 жовтня 2021 року, на 59 році життя, тебе не стало. Лєночка відійшла учора.

Як у казці, яку ти їй, мабуть оповідав, -- і померли вони ув один день.

Ге ж. 

Ти уже відмучився, віднуртував, відтрудоголив.

Тебе поховають, чи спалять і поховають.

Не тебе. Тіло.

Душа твоя неминуче полине в Олірну, аби у світлі і музиці ненаситно упивати несамовиту радість єдности з Господом

Твої книжки, у які ти уклав талант, працю і душу -- щось казатимуть твоїм читачам.

Люся, можливо, продовжить твій рід Литовченків, і може, навіть, подарує онука, схожого на твого сина, якого ти так хотів мати.

Хтозна.

Утру сльози, запалю свічку у хлібі, налию чарку горіхівки і пом'яну тебе.

Іди з Богом, бережи нас з тогобіч своїми світлими очима.

Нам тебе ДЮЖЕ бракуватиме.

Усе.