У грудні раптово залишив нас у розквіті своїх життєвих та творчих сил Володимир Ілемський. Композитор і співак, жартівник і трохи провокатор. Той, для кого Україна та пісня були нерозривно поєднані. А ще - батько. Друг. Колега. Він був із тих людей, хто лише своєю присутністю створює атмосферу. Заспівав пісню чи сказав діалетктне слівце - і ніби ти вже десь там, за багато кілометрів, у його рідних горах, там, де небо ближче, а давні ритуали та звичаї - не награні, а природні, як дихання.

Народився у селі Ілемня на Івано-Франківщині. Завжди у розмовах згадував про той дивовижний край. Полюбив і Бровари. Органічно вписався у це місто. Якщо Володимир Ілемський згадується у Броварах - то біля броварського пам'ятника Шевченку. Кобзаря любив і шанував. Писав музику на його слова. Відкривав Шевченка щоразу інакше, незвично. Згадується Володимир Ілемський і на засіданнях броварського літературно-мистецького об'єднання "Криниця". На слова криничан також писав пісні. Вимушено перервав відвідини "Криниці" лише у часи перебування в Америці (США), де працював: туди поїхав разом зі своїми дітьми, але потім повернувся до України. Пісні Ілемского лунали й лунатимуть на тому континенті теж. Працював ще й у Центральній районній бібліотеці (вже нині офіційно ліквідованому закладі), керував ансамблем бібліотекарів. Щотижня - репетиції. Міг бути суворим, але відразу ж ту суворість розбавляв жартом.

Прощалися з маестро на Байковому кладовищі у Києві. Поряд були близькі за духом люди. На кремацію спускали під потужну "Заворожи мені, волхве" на слова Шевченка.

Остаточно поєднається з рідним краєм та водночас розчиниться у безмежному Всесвіті тоді, коли рідні виконають останню волю: розвіяти попіл над горами. Володимир Ілемський до кінця був містиком і романтиком. Таким залишиться у пам'яті назавжди.