Сьогодні випадково дізнався про передчасну смерть у Москві талановитого українського поета Олександра Ярового. Він народився і помер ув один день -- 24 серпня. Ріжниця -- 48 років.

Жив з батьками у Чернігові. Мав старшого брата, що женився у Москві (на тому весіллі підпилий Сашко дав московитам просратись). Тато -- військовий. Мама -- учителька. У дитинстві хворів, бідака. Батьки його тримали у їжакових рукавицях, а коли вирвався на волю (філфак КДУ імени Шевченка) -- розпився.

Закінчив з червоним дипломом університет, захистив кандидатську, був секретарем Спілки, членом редколегії Макулатурної України.

Був прихильним до Йухла, московського пархату і прочая. Позбувся посади в універі, еміґрував до Москви.

Інсульт.

Смерть.

Мав гіркий і цікавий досвід водночас -- протягом року проживав ув одній кімнаті у гуртожитку на Сєчєнова, 17. ПОЕТ І ПОЕТОК. Так нас іменували.  Як результат -- мій роман МАСЛО НА ХЛІБІ, написаний з натури сленґом Сашка.

Одного разу примусив його зібрати вірші у рукопис. Зібрав. Написав 15 назв на аркуші. Я вибрав одну НЕБО В НЕТРЯХ. Вилучив з рукопису козацький цикл. Але він мене не послухав.

Зробив йому авторський вечір у Києві -- афіша, друзяки, спілка письменників.

Потім перемога у Ґранослові, членство і секретарювання в НСПУ, мандри Україною зі Смолоскипом.

Ми не були однодумцями, у нас ріжні характери, ми ріжні за темпераментом поети, проте Олександер Яровий -- талант. І талант свій він присвятив Україні. Я ще напишу про його книжку поезій. Завтра і напишу. Бо давно збирався.

Він не просто талант -- він частина мого життя. Він навчив мене багато чому, він відкрив мені цілий пласт життя, яке мені чуже, але знання творить художню реальність.

Коли у нього вийшла його остання книжка, він запросив мене до Спілки.

Прийшов.

Головував покійний сьогодні Осадчук.

Багато хто відвертав морди в стіну. Особливо ті, кого я привів до спілки сам.

Подякували.

Сашко підійшов, вибачився -- Осадчук слова тобі не дасть.

Не біда.

Осадчук вже не дасть слова нікому. І не відбере.

Жаль мені за Сашком.

Якби не пост Михайла Наєнка у фейсі -- так би і мислив  Сашка живим і неприкаяним.

Най земля тобі буде пухом. Ти не просрав свій талант -- зреалізував його на усю повноту української душі. Тож вона тепер може спокійно постати перед Господом.

Вічная пам’ять.

А в поезії ти живий.