На припочатку серпня відійшла у вічність справжня українка, патріотка, громадська діячка, життєлюбка, оптимістка,турботлива донька, кохана дружина, любляча мама та бабуся Оксана Миколаївна Деркач. Пишу ці банальні фрази, які насправді не можуть відтворити ту потужну енергетику, яку випромінювала ця жінка,те світло, в якому, як в ореолі, сіяла її невтомна і щира душа.
Оксана Деркач( Демченко) народилася і виросла в сільській учительській родині, де змалечку чула і плекала рідне слово та пісню,тому й вчитися поступила на філологічний факультет НУ ім.Т.Шевченка. Три роки по закінченні працювала в музеї книги Києво- Печерського історичного заповідника, а як тільки почали створювати Державний( тепер Національний) музей літератури, відразу подалася туди і залишилася на все життя. Вона стала справжнім професіоналом своєї справи:
презентації та авторські вечори, виставки та експозиції, літературні конкурси та зустрічі - все це вміло і продумано, а часто ще й власними руками оформлялося, організовувалося і проводилися талановитою, працьовитою, ініціативною та енергійною Оксаною. Вона була душею як колективу працівників Національного музею літератури України, в якому працювала майже тридцять років спочатку науковим працівником, а потім
заввідділом, так і колективу народного фольклорного ансамблю "Рідний край", натхненником якого і ведучою солісткою з унікальним низьким жіночим голосом Оксана була більше десяти років.Саме завдяки сімейному тандему Оксани та Юрія Деркачів ансамбль вийшов на всеукраїнський рівень, виступав на різних фестивалях,конкурсах, звідки привозив нагороди,відзнаки та дипломи. Оксана та Юрій Деркачі організували в своєму
рідному селі Іванівці(Янишівці) поспіль два ювілейні фестивалі народної пісні пам'яті Порфирія Демуцького, а сама Оксана, крім того, що співала з ансамблем, вдало модерувала дійства,ще й майстерно читала гумор зі сцени.
Мені рідко доводилося зустрічати таких близьких по духу, таких однодумців, якими були Оксана та Юрій. Свою першу шкільну любов вони зуміли пронести крізь усе життя, через безліч випробувань,і зберегти в серцях це чисте і світле почуття. Разом стояли на Майдані 2004 року. Разом були і на Майдані 2013-2014 р. Ця гарна,зі смаком одягнена жінка готувала повні баняки капустняків та борщів, удвох з чоловіком привозили ,годували захисників Майдану, давали притулок у своїй київській квартирі, рятували та лікували поранених. Оксана Деркач довгий час була прес-секретарем районного відділу ВО Свобода, редактором районної газети " Свобода Ставищенщини". Надзвичайно ерудована,обдарована, високоосвічена, вона виконувала роботу журналіста, коректора, редактора,кореспондента.Член Соловецького братства, у складі делегацій відвідувала Соловки,Холодний Яр. Жодна важлива політична подія не проходила повз її увагу.
Свою доньку та трьох онуків Оксана разом з чоловіком виховали в кращих традиціях українства, козацького духу. Скільки ще добрих справ могла зробити ця героїчна жінка, яка навіть під кулями беркутні не залишила свого чоловіка, не сховалася, а підтримувала вогонь у багатті, аби хоча б димом заслонити від ворога! Оксана Деркач поповнила ряди Небесного Легіону захисників України і звідти, з неба буде дивитися на нас, тих, що залишилися, на наші справи і потуги, на свою Україну. Нехай її чистий, з глибини серця, голос звучить в небесних хорах.