Олександер КРИВЕНКО спочатку був для мене мітичною фігурою - могутнім головним редактором потужної української ґазети POST-ПОСТУП.

У 1991 році написав листа до Львова, з яким відпровадив кілька рецензій на книжки, які ніхто не хотів друкувати. На диво отримав відповідь від Володимира Павліва із запрошенням  приїхати до Львова. Зустріч була змістовною а результативною. Ґазета щедро друкувала рецензії на книжки, малярство, кіно, інтерв'ю з мистцями тощо.

Перегодом у Києві було відкрито корпункт ґазети - на базі радіо СВОБОДА. Було троє зав.відділами - політики Іван РИБАЛКО, економіки - Максим М'ЯКЕНЬКИЙ, і культури - азмь грішний.

Після з'яви Кривенка у кабміні готували мене до роботи в апараті (з тим, що коли Пинзеник піде - свої люди мають залишитися). Щось там не вийшло, але процедуру пам'ятаю.

Пам'ятаю Кривенка - завжди в русі. Пам'ятаю його голос і його погляд.

Він не знає поразки, як мовить про то Павлів - бо зерно його істини проросло в мені і таких як я.

1994 рік - моя перша ґазета під ключ КИЇВСЬКИЙ ТЕЛЕГРАФ.

1995 - друга СЕЛЯНСЬКА СПІЛКА.

2000 - третя ВЛАДА І ПОЛІТИКА.

2002 - уже своя СЛОВО І ДІЛО.

2013 - так само своя НАЦІЯ.

Плюс інформаційне агентство НАЦІЯ і УКРАЇНСЬКИЙ КЛУБ.

Все це є завдяки досвіду POST-ПОСТУПУ і прикладу Олександра КРИВЕНКА.

Тому стверджую - ПОРАЗКА ТІЛЬКИ У ФОРІЙ УЯВІ ВАРШАВСЬКОГО ОРДЕНОНОСЦЯ, процес українського становлення і руху вперед триває.

Книжка споминів про Кривенка ПРИВІТ, САШКО, видана ПІРАМІДОЮ у 2007 році дуже цікава.

Спогадувачі - добрі і злі, професійні і сентиментальні зійшлися в одному КРИВЕНКО БУВ У ЇХНІМ ЖИТТЮ ЯК ЗЕРНО ІСТИНИ, без якої тяжко бути собою.

Огляну бодай позірно тоті тексти споминачів:

Мама Домна: «Мріяв стати льотчиком. Любив грати у футбол. Ця травма не дозволить здійснити його дитячу мрію. Аби уникнути армії, Саша пішов у профтехучилище.» Дали хабаря у військкоматі, і до армії хлопець не пішов. Тоді над усіма тяжіла загроза Афгану.

Тітка НАДІЯ: не любив квасолі у борщі. Хотів бути кінорежисером. Сценарій за романом Загребельного РОКСОЛАНА.

Кость Бондаренко написав дуже емоційний спіч, не позбавлений сенсу: «Кривенко вказав третій шлях - шлях інтелектуальної опозиції до антиінтелектуального режиму», «звернення до тих, хто залишився жити», «поодинці ми вимремо як динозаври, залишивши цю землю раґулям (на заході) і жлобам (на сході)».

Орест ДРУЛЬ. Кілька кумедних випадків. І серйоз: «Він умів не тільки співпереживати, він знаменито співроздумував».

Марта КОВАЛЬ: «Кривенко ніколи не любив патетики і завше висміював її».

Остап КРИВДИК слушно цитує Кривенка: «Друзі, не будьте, як українські радянські письменники - хоча б раз перечитуйте вами написане», «Найгіршим є не те, що гинуть проекти. У майбутньому їх можна зробити з тими самими людьми.  Найгірша втрата - це втрата людей. Їх нічим не можна замінити».

Рустам КУРБАНОВ мовить про хронічну нестачу грошей, неуміння бігти на довгу дистанцію та кадрову «помилку» з Ігорем Починком. Починок зробив ЕКСПРЕС, який живе і процвітає. Українська ґазета, яку читає вся західна Україна по селах і райцентрах. Що в цьому поганого? І чи не є це продовженням справи Кривенка?

Мирослав МАРИНОВИЧ: « «Наші» лідери були непомильні, тоді як у бідах країни винні були лише вороги. Натомість реальність кричала про інше, й оте не святе, але на той час дуже сові сливе Сашкове покоління не могло той крик не почути і його не озвучити», «до нього я втікав також і від нудьги мого власного покоління, яке відразу якось змирилося з цим світом і внутрішньо згасло», «цікавий феномен, що дніпропетровська еліта дуже зацікавлена  використанням професіоналізму галицьких журналістів. Проте ревно слідкує за тим, щоб галицький «джин» залишався у пляшці , «я з трепетом і щастям розпочав нову сторінку своєї життєвої книги», «я нарешті знайшов сферу, в якій домагання правди й християнської любови є легітимними», «мої друзі не відчули серцем тієї істини. Що треба ненавидіти гріх, але любити грішника», «фарисей не прагне до праведности. Він лише її імітує», «Василь Симоненко: «Але як твій промах лиш ворог бачить - друзів у тебе нема»», «Кривенко: «Мене турбує набагато праґматичніше питання: чому російськомовна «похабєнь» вільно збирає гроші з нашого ринку?», «Пропонуючи спільно духовно пережити  й інтелектуально осмислити  одну з вічних тем - антиномію свободи й моралі. Адже досвід людської цивілізації полягає в тому, що цю проблему не можна раз і назавжди вирішити - її можна лише щоразу по-новому осмислювати», «і журналістам, і богословам людина вислизає з рук», «за відомим правилом послідовности поколінь не я маю  промовляти над його гробом, а він - над моїм», «святою є місія, а не виконавці», «Душа Сашка, перебуваючи там, уже інша, ніж була тут, на землі. Вона вже знає міру своєї вини і сенс свого болю», «те, чого не могла зрозуміти й простити дружина, може й повинна зробити вдова», «етос поразки», «ніхто не буває великим щодня. щохвилини».

Віктор НЕБОРАК: «людина сама в собі носить свою долю як певну кількість можливостей».

Роман ОНИШКЕВИЧ: «Кожне народження - це перший крок до смерти», «Великими ми. Зазвичай, буваємо на війні. Інакше починаємо скурвлюватися, рахувати гроші по чужих кишеняхі безпомічно лаятися, споглядаючи на чергову порцію шантрапи, яка вперто намагається нами покерувати», «Олександр програвав битви, але війни -- ні», «Юрій Візбор: «Коли пілот іде на завдання як на подвиг, значить, він не готовий до завдання», «завдання він виконував тільки ті, що сам ставив перед собою».

Богдан ПАНКЕВИЧ: «був людиною чистих помислів і дуже толерантних дій», «був дуже принциповим і далекоглядним у справах національних, етичних і політичних».

Олег ПОКАЛЬЧУК: «Кривенко вірив і вмів переконувати инших», «свобода  була для нього  невід'ємною частиною самоповаги. А самоповага - рушієм  творчости», «масштабність мислення  була його силою і слабкістю водночас. Так поводиться безмежно самотня людина , яка усвідомлює факт своєї духовної самотности і відсутність перспектив побачити хоч коли-небудь ознаки цивілізації», «починали розмовляти серцями, а не словами».

Наталка РИМСЬКА: «бачилося, наскільки він «проживає» говорене», «щоразу відкривалося кумедність поважного, відносність непорушного і - вічність плинного», «ми не могли говорити. Говорили поглядами», «Сашко робив це для нас (а нераз і за нас)».

Микола СВАРНИК: «В Україні за один раз нічого не робиться . навіть за стіл нас треба просити тричі».

Його поховали у Львові на Личакові.

Мене завше дивує оце ховання не в Києві. Київ відтак постає молохом-людиножером, що перетравлює особистості і викидає кістки далеко поза себе.

Наші попередники чинили инакше: вони ховали своїх героїв на київських пагорбах.

Але не в тім річ.

Кривенко - не поразка, бо не став ні варшавським сміттям, ні підніжком москви. А ким? Зерном для майбутніх проростань. Українська НАЦІЯ - живий організм, казав покійний Рибалко. А Шевченко мислив українську націю як єдність мертвих, живих і ненарожденних. У цій єдності, сила, у цій єдності - вічне, у цій єдності Бог.

Роман КУХАРУК.