9 днів від смерті Олега Задоянчука, журналіста і товариша, загиблого під Луганськом від удару російського "смерчу".
Багато з нас знали його, але схоже - неглибоко. Він був справжнім інтелігентом, людиною тонкої душевної організації. Зовні відкритий для всіх, водночас не поспішав ділитися особистим навіть з близькими.
Любив дітей, але не мав ані їх, ані дружини - професія замінила йому сім'ю. Гостро відчував себе відповідальним за тих, хто поруч.
В армії на початку 90-х п...ережив психологічну травму, безпідставно звинувативши себе, що не вберіг товариша по службі від самогубства. Був вимогливим, навіть надмірно, ставлячи високу планку передусім для самого себе. Намагався жити в гармонії з собою. М'який у спілкуванні з колегами і друзями, тим часом, був принципово твердим, коли від нього вимагали прогнутися. Не роздумуючи приєднався до блопосту на шляху "темників".
Любив мандрувати - з поїздок обов'язково привозив разом з туристичними враженнями професійні знахідки.
Намагався самовдосконалюватися, але за свідченнями багатьох його колег, лідерські курси НЛП не пішли йому на користь. Це породило чергову депресію.
Як сам визнавав, в житті був фаталістом. На фронт йшов з настроєм: вб'ють - значить, доля така, а залишиться живим - значить, вдача щаслива.
Чотири останні роки зі своїм досвідом безрезультатно розміщував резюме в інтернеті в пошуках роботи...
Пошуки істини привели його до церкви, де він знайшов собі духовника...
Я переконаний, Олег поставився б з іронією до наших спроб зробити з нього героя.
Ми пам'ятаємо про тебе, Олеже.