Український театр втратив геніяльного актора.

 Віталій ЛІНЕЦЬКИЙ не шкодував своєї психіки, він абсолютно перевтілювався у своїх героїв, не гребуючи при тому імпровізом, який, утім, не руйнував ані каркасу ролі, а ні, тим більше, каркасу вистави.

 Він був щасливим актором, бо знайшов свого режисера -- Дмитра БОГОМАЗОВА. Саме у його виставах він розкрився сповна.

Особливо це стосується "Немноґо віна або 70 оборотов" за прозою Піранделло. Він там грає кількох персонажів -- але яких! -- і як. Тріо Лінецький- Гетьманський-Цивінський у цій виставі -- це вершина українського театру. Літфорум висував цю річ на Шевченківську премію. О як вона була потрібна усім чотирьом. Але жлоби не дали.

 Він постійно не мав грошей, він постійно відчував себе недооціненим, недолюбленим, недопущеним до великих можливостей.

 Смерть забирає в той час, коли не чекаєш.

 Хай земля йому буде пухом.

 Я був щасливим бачити Віталія на кону, спілкуватись з ним у побуті.

 Тепер він житиме у моїх споминах і рецензіях, написаних при житті актора.

 Переконаний, у раю Небесної України його душа не загубиться, а світитиме ясно і вартісно.

Роман КУХАРУК