- Я падаю, - промовляє 52-річний Олександр Бондаренко і з його грудей виривається хрип. Спочатку з рук летить згорток-немовля, потім актор падає. 29 січня грає на сцені Київського театру ім. Лесі Українки у виставі "1001 пристрасть, або Дрібниці життя" за мотивами оповідань Антона Чехова. Глядачі завмирають: думають, так треба за сценарієм.

- Викличте "швидку"! - на сцену вибігають кілька колег Бондаренка, серед яких його дружина актриса Надія Кондратовська.

Просять глядачів вийти із зали. Актори намагаються робити непритомному непрямий масаж серця і штучне дихання.

- Він гіпертонік, 52 роки, судини не готові до такого захворювання. 1-2 хвилини - і все. Ми приїхали - він уже був мертвий, - зітхає лікар "швидкої". - Точна причина смерті поки що не відома.

Олександр Бондаренко - заслужений артист України. Народився 11 вересня 1960 року. Грав у театрі, знімався у серіалах.

- Під час трагедії я не був у театрі. Олександр знепритомнів у своєму передфінальному діалозі. У виставі грали з дружиною подружню пару. Практично всі 20 хвилин він перебував на сцені, дуже напружена роль, - зазначає керівник літературної частини театру Борис Куріцин. - У нього кожна роль була закінченою, довершеною, відточеною до дрібниць. Це був актор-феєрверк.

- Как - умер? Да не может быть! Перезвоните через полчасика, пожалуйста, в себя немного приду и успокоительного выпью, - каже телефоном актриса Лариса Кадочнікова, 75 років.

- 50 років - це не вік для чоловіка, це тільки світанок, у повному соку був, - говорить, зойкаючи, за 30 хв. - Позавчора репетирували з ним "Ангелочка...", Олександр роль мого чоловіка у ній виконував. Мали грати у четвер. Виставу вже скасували. Сиділи теревенили, сміялися, говорили, як добре рік минув. Звернула увагу на його нову куртку: на спині були якісь значки дивні. Думаю: який модник. У нас із ним дружні стосунки були. Колись розповіла йому, що Ван Ґоґ - мій улюблений художник. А в нього родичка в Голландії живе. Він звідти привіз мені чашку з його малюнками. Обдарований артист був, ще й режисерські здібності мав. Він трохи повнуватий, але пластичний, стрибав, як пір'їнка. Жодного разу не чула, щоб про когось сказав недобре. А голос був такий, що не те, що на естраді - в опері міг співати. Мають із Надею сина-підлітка. В театрі він для дружини великою підтримкою був і захистом - жінці тут дуже важко. Гріх так говорити, але для актора смерть на сцені - це найкраща смерть.

Тетяна ІВАНОЧКО