Сьогодні вночі на 83-му році життя помер відомий український дисидент, правозахисник і політв'язень, почесний громадянин Львова Михайло Горинь. Вся громада міста висловлює співчуття рідним і близьким. Михайло Горинь назавжди залишиться у пам'яті та у серцях кожного львів'янина.

«Ті, хто у 90-му році були причетні до організації вікопомного ланцюга Злуки в один голос говорять, що без Михайла Гориня він би не відбувся. Але це лише один знаковий епізод з його життя. В Україні сьогодні небагато людей, за якими нація могла б звіряти правильність свого шляху. Михайло Горинь, безумовно, був один з них», - зазначив міський голова Львова Андрій Садовий.

Біографічна довідка

Народився Михайло Миколайович Горинь 17 червня 1930 р. у селі Кнісело Жидачівського району Львівської області. Батько хлопця керував сільською «Просвітою» та районною нелегальною організацією ОУН, за що і був репресований польською владою. У грудні 1944 р. Михайло разом із матір'ю депортований радянською владою до Сибіру, та по дорозі на заслання їм вдалося втекти. Після втечі сім'я легалізувалася в Ходорові, де Михайло пішов працювати на завод. Там 1949 р. хлопець закінчив школу. З 1949 до 1955 рр. навчався на відділенні логістики і філософії Львівського університету. Однак, 1953 р. виключений із університету за відмову вступити в комсомол. Щоб не засмучувати батьків, хлопець не поїхав додому, а влаштувався у фольклористичну експедицію. Повернувшись напередодні 1 вересня, дізнався, що ректором став академік Євген Лазаренко. Юнак прийшов до нього на прийом, розповів про себе, після чого ректор розпорядився прийняти в нього іспити і зарахувати до університету.

Після закінчення вищої школи (вишу) працював учителем логіки, психології, української мови і літератури, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського райвно. Організував першу в СРСР експериментальну науково-практичну лабораторію психології і фізіології праці при Львівському заводі автонавантажувачів. Уже тоді юнак починає займатися науковою діяльністю. Він автор низки методичних розробок для вчителів і статей у галузі психології праці.

Активний шістдесятник, 1962 р. налагодив контакти з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та іншими представниками національно-визвольного руху. Організовував розповсюдження політичної літератури, яка видавалася за кордоном, та самвидаву.

У серпні 1965 р. заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди, а у квітні 1966 р. засуджений на шість років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії. Навіть там Михайло не покидає агітаційної роботи. У результаті за пропаганду і розповсюдження самвидаву серед в'язнів мордовських таборів у липні 1967 р. Гориня відправляють у Володимирський Централ. Звільнився Михайло Горинь аж у 1971 р.

А вже у серпні 1978 р. разом із В'ячеславом Чорноволом відновив часопис «Український вісник», який Чорновіл, Михайло Косовий та Ярослав Кендзьор почали видавати 1970 р.

Крім того, Михайло Горинь бере активну участь у діяльності Української Гельсінкської групи, створеної 1976 р. Разом із В'ячеславом Чорноволом та братом Богданом Горинем він розробив «Декларацію принципів Української Гельсінської Спілки», оприлюднену 7 липня 1988 р. на 50-тисячному мітингу у Львові. У вересні цього ж року Михайло організував і очолив Робочу групу захисту українських політв'язнів, яка увійшла до міжнародного комітету захисту політв'язнів. Брав участь у кількох нарадах представників національно-демократичних рухів народів СРСР.

3 грудня 1981 р. Горинь знову заарештований, а 25 червня цього ж року засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду та відмову дати покази у справі Івана Кандиби» на 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання. Помилуваний 1987 р., реабілітований 1990 р.

1989 р. працював в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову у Києві. На Установчому з'їзді НРУ, що відбувся 8-10 вересня, обраний головою секретаріату партії. 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР, працював у Комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин.

Із здобуттям Україною незалежності Михайло Миколайович Горинь активно включається у політичне життя.

З травня 1992 р. до жовтня 1995 р. він голова Української Республіканської партії. Після розпаду УРП 1997 р. стає одним із засновників Республіканської Християнської партії. З грудня 1992 р. очолює Конгрес національно-демократичних сил.

19 травня 2000 р. обраний головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. Відтоді опікується проблемами української діаспори.

2000 р. Михайла Гориня «за визначні особисті заслуги перед Українською державою у галузі державного будівництва, активну багаторічну громадсько-політичну діяльність» нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. (за матеріалами: http://diaspora.ukrinform.ua/news-60.html).

Державні нагороди:

• Орден Свободи (16 січня 2009) - за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України;
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (14 червня 2000) - за визначні особисті заслуги перед Українською державою у галузі державного будівництва, активну багаторічну громадсько-політичну діяльність;
• Орден «За заслуги» II ст. (26 листопада 2005) - за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність;
• Орден «За заслуги» III ст. (19 серпня 1998) - за вагомий особистий внесок у становлення української державності, заслуги в соціально-економічному, науково-технічному і культурному розвиткові України та з нагоди 7-ї річниці незалежності України;
• Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) - за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод;
• Відзнака Президента України - ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011).