Така скупа і жахлива фраза: 27 березня на 56-му році життя внаслідок важкої хвороби по-мер наш славний земляк, заступник генерального директора інформаційного агентства УНІАН, заслужений журналіст України, член Національної спілки письменників Укра-їни Валерій Петрович Нечипоренко… 

А я зустрівся з ним у 1982-му, у сільгоспвідділі міськрайонної газети «Радянське Полісся», куди мене направили після закінчення Київського держуніверситету. Вже майже столичний парубок, зі «свіженьким» дипломом і молодечим максималізмом якось спочатку й не сприйняв худорлявого молодика. Але ми подружилися. Він не тиснув на мене авторитетом і досвідом, прагнув у товариській формі навчити місцевим журналістським премудростям. У ще одного колеги Василя Головецького довідався, що був він математиком, але… доля привела до газети. Затим Головецький пішов на інші «хліба», а ми з Валерієм ще до 86-го «колесили» районом у пошуках цікавих матеріалів. Пережили й чорнобильську катастрофу… І раптом йому стало затісно в міськрайонці. Я це знав, і знав, що він незабаром переїде до Житомира, де «народить» першу в області незалежну газету «Житомирський вісник». Потім були перший комерційний банк «Інко», перша книга. Відтак і я прагнув не відставати, створивши в 91-му свою вільну газету, перейшов у філіал того ж банку. А в 92-му Валерій Петрович видав у своєму видав-ництві і мою першу книгу, запропонувавши вступити до НСПУ. Першим написав мені й рекомендацію.

Через певний час і Житомирщина не втримала цього непосидющого, надзвичайно активного і креативного журналіста, талановитого письменника. Він досить гармонійно «вкоренився» в УНІАНі. Спілкування наше, безумовно, тривало і невдовзі ми створили Всеукраїнське літера-турне свято «Просто так» (це саме так назвав його Валерій). А він продовжував вже в Києві на повну потужність «розкручувати» свою журналістську діяльність, працюючи відповідальним секретарем української редакції газети «Фінансова Україна», редактором відділу науки газети «День», редактором газети «Всеукраинские ведомости», в 1998 році створив і редагував всеукраїнську газету «Індустрія». Не забував і про Коростень, заснувавши кілька років тому фестиваль дерунів. Ідей у нього було ще багато, але…

Валерій Петрович залишиться у моїй пам’яті, як і кожного, хто його знав, назавжди.Тож разом з колегами-журналістами, земляками низько схиляю голову у скорботі та висловлюю щирі співчуття його рідним та близьким.                                                        

Віктор ВАСИЛЬЧУК.

ВАЛЕРІЙ НЕЧИПОРЕНКО

Невипадкова людина в журналістиці. Знав залаштункові механізми українського інформаційного ринку і вміло маневрував.

В політиці був занадто обережний. Мав можливості, але завжди займав другорядні ролі. Партія гуманістів так і залишилась паперовою.

Був хитрий навіть надмірно. Склалось враження, що в останні роки став гобсеком.

Багато молоді згуртував навколо себе і своїх ідей в різний час. Але не спромігся виховати послідовників. Сам не був магнітом, центром, а іншим не дозволяв виконувати біля себе таку роль.

Писав так, як хотів, міг і вмів.

Але, незважаючи на зобов’язання по роботі, сімейні обставини та особисті якості, був доброю людиною. Не прагнув видаватися кращим. Мав розкіш та час робити добро. Переконаний, багато хто згадає Валерія Петровича добрим словом.

Олексій УСАЧОВ