У Львові після тривалої хвороби помер Іван Андрійович Гель (народився 17 липня 1937 року на Городоччині), правозахисник, публіцист, організатор самвидаву, активний учасник національно-визвольного руху в Україні. Один із засновників Української Гельсинської спілки.

Батько Геля був вояком УНР, згодом співпрацював з ОУН, через що засуджений на 20 років таборів (через це Іванові був спершу закритий шлях до вищої освіти). З 1961 року Іван Гель покладанням тернового вінка до пам’ятника Шевченкові в Києві починає громадську діяльність.

Разом із Михайлом Горинем формулює свою програму як «боротьбу за державність України». 1965 року – перший арешт за розповсюдження українського самвидаву та «організаційну діяльність». Покарання відбував в 1966-1968 роках у Мордовії, де познайомився із багатьма представниками опозизиційного руху в СРСР. 1967 року двічі звертався до Президії Верховної Ради з листами на захист Української Греко-Католицької Церкви.

Після звільнення друкує книги у самвидаві. 1972 року новий арешт, засуджений на 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Відбував термін у Пермській області та Мордовії, заслання в Комі АРСР. У таборах брав участь у правозахисних акціях та голодівках (голодував сумарно понад 300 діб).

Автор книги «Грані культури». Написана в ув’язненні в 70-х, вона розповсюджувалася в самвидаві, нелеґально потрапила за кордон і вперше під псевдонімом Степан Говерля була видана у Лондоні 1984 року. В Україні під справжнім іменем автора видана у Львові 1993 року. Автор дає глибокий аналіз становища української культури і нації в умовах російської окупації. Після повернення в Україну 1987 року Іван Гель займався відновленням УГКЦ, один з активістів товариства «Меморіал», одиз з ініціаторів Народного Руху України.

Нагогоджений орденами Ярослава Мудрого V та IV ступенів.

Тиждень

У теплий весняний день 16 березня відійшов на вічний спочинок видатний український борець за свободу і незалежність рідного краю Іван Гель, який народився 17 липня 1937 року в селі Кліцко Городоцького району Львівської області. Серед багатьох громадських і політичних діячів його вирізняла цілеспрямованість, безмежна любов до України, а понад усе — стійкість ідейних переконань і незламна воля борця, здатного переносити усі життєві випробування.

Починаючи від молодих років і продовж життя Іван Гель був згустком енергії — не тої, що розхлюпується в різні боки, а акумульованої, готової до великої справи, до активної діяльності. Перебуваючи разом з Іваном у мордовському концтаборі, я почув від нього, що зі шкільних років все радянське було йому чуже і неприйнятне. Особливо чужою була для нього радянська ідеологія із нав’язливим атеїзмом і насаджуваним московськими зайдами способом життя. Якщо врахувати, що 1948 р. у бою з окупантами загинув дядько Івана по материній лінії Зиновій Тершаковець, а у 1950 році батько Івана — Андрій Гель за співпрацю з ОУН був засуджений до 20 років позбавлення волі, його реакція на запровадження нових порядків окупантами була цілком природна. Йому чинили всякі перешкоди для поступлення в університет. Вимушений був влаштуватись на працю слюсарем на Львівському заводі автонавантажувачів. Повернувшись 1959 році з армії, поступив на вечірній відділ історичного факультету Львівського університету. Саме в цей час починається його активна громадська робота.

Познайомившись на початку 60-х рр. з Михайлом Горинем, Іван Гель активно включився у виготовлення і поширення самвидаву. На кінець серпня 1965 року КГБ запланувало репресивні заходи супроти шістдесятників. Івана Геля заарештували першим — 24 серпня 1965 року. За виготовлення і поширення антирадянської літератури 25 березня 1966 року на закритому засіданні Львівського обласного суду він був засуджений на три роки таборів суворого режиму. Після суду його етапом відправили в концтабір №11, що розмістився неподалік поселення Явас у Мордовії.

У концтаборі Іван мав великий авторитет серед в’язнів. Його ніколи не покидало почуття власної гідності. Самодисципліна, максималізм, організованість, спрямування зусиль на боротьбу з окупаційним режимом — характерні риси, які зберіг Іван Гель продовж усього життя.

Своєю розсудливістю, принциповістю Іван прихилив до себе багатьох політв’язнів. З багатьма його пов’язувала міцна дружба, зокрема, з Опанасом Заливахою, до якого ставився з особливим пієтизмом, а також з в’язнями старшого покоління, що відбували покарання за участь в ОУН—УПА. Не було жодного сумніву, що Іван був би у їхніх рядах, якщо б народився кількома роками раніше.

У концтаборі Іван Гель проявляв дивовижну кмітливість і винахідливість у конспірації, без якої не можна було зберегти і передати на волю різні документи. Завдяки Іванові Гелю був переданий на волю публіцистичний твір Валентина Мороза «Репортаж із заповідника ім. Берії». За колючим дротом у середовищі мужніх людей, що не боялися смерті у боротьбі з окупантами, Іван Гель сформувався як професійний політик, готовий до підпільної боротьби з комуністичним режимом.

Після закінчення трирічного терміну ув’язнення його направили у рідне село Кліцко. Іван уважно і вдумливо слухав закордонні радіопередачі, а тому для багатьох був головним інформатором про політичне життя світу. Коли перебував у товаристві близьких людей, його розповіді про політичну ситуацію в світі перетворювалися в лекції, які з увагою вислуховували присутні.

До книги публіцистики і поезій Валентина Мороза "Серед снігів" написав 1970-го передмову "Тоталітаризм, український рух і Валентин Мороз", а 1971-го упорядкував «Листи з-за ґрат» Михайла Гориня.
12 січня 1972 року Івана Геля зарештували вдруге і в серпні він був засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р. заслання. Перебуваючи в концтаборах Мордовії і Пермській області, домагався статусу політв’язня, кілька разів оголошував голодування. Про життя в концтаборі докладно розповідав під час побачень своїй дружині Марії, просив важливу інформацію передавати за кордон. Завдяки Іванові і його побратимам світ дізнався правду про жахливі порушення прав людини в радянських концтаборах. У складних умовах неволі І. Гелю вдалося завершити працю «Грані культури», яка під псевдонімом Степан Говерля була у 1984 році надрукована в Лондоні. Чимало порушених у «Гранях культури» проблем не втратило своєї актуальності й досі. Книга стала неоціненним джерелом для дослідників правозахисного і національно-визвольного руху 60-х —80-х рр. 20 століття.

Повернення Івана Геля у 1987 році у «велику зону» співпало з «другою відлигою», яка настала в СРСР після приходу у 1985 році до влади Михайла Горбачова. Політик-борець уважав би гріхом не використати нових умов. Він розриває себе на всі боки. Стає членом редколегії відновленого Вячеславом Чорноволом Українського вісника, бере участь у політичних заходах, докладає своєї сили й енергії у створенні УГС, "Меморіалу", Народного Руху України, очолює Комітет захисту УГКЦ, редагує журнал "Християнський голос".

Вибори 1990 року до Верховної Ради і місцевих рад дали змогу долучитись видатному борцеві за волю України до розбудови держави. 1990—1994 рр. був першим заступником голови Львівської обласної Ради народних депутатів, деякий час очолював обласну комісію відновлення прав реабілітованих.

Після закінчення повноважень у Львівській обласній раді і Львівській обласній адміністрації, Іван Гель на повну силу віддає свій час науковій і публіцистичній діяльності. З-під його пера виходять у світ наукові дослідження про рідне село, про історію свого роду. Колишній багаторічний в’язень проявив себе блискучим публіцистом, здатним глибоко і принципово реагувати на важливі події політичного життя.

Відомий в Україні і світі правозахисник, політик, борець за волю України, за Українську самостійну соборну державу покинув земний світ з почуттям людини, для якої Бог і Україна були найвищими в житі цінностями.

Богдан ГОРИНЬ, колишній політв’язень