Пям'яті університетського товариша, вітебського поета Василя Бруса.
24 січня 2011р. на 60-му році життя (до його 60-річчя залишалося 5 місяців і 27 днів) після важкої тривалої хвороби (рак легенів) не стало Василя Бруса - поета, письменника, журналіста, редактора, філолога і перекладача з іспанської мови на російську, випускника історико-філологічного факультету Університету дружби народів ім. Патріса Лумумби (УДН) 1978 року, який після роботи на Кубі як викладач російської мови як іноземної (1978-1981гг.) та навчання в аспірантурі в Інституті російської мови ім. А.С. Пушкіна (1986 - 1989рр, м.Москва), постійно з родиною проживав у м.Вітебск (Республіка Бєларусь). У 2010-му році почав готуватися до вступу в Союз письменників Росії (РПР). З цією метою відсилав на рецензію свої вірші таким видатним поетам як Геннадій Іванов (м.Москва, Російська Федерація) і Степан Сапеляк (м.Харків, Україна).
Василь Брус, народився в Україні у Луганській області 21 липня 1951 року, але дитинство провів у селищі Мстера Вязниківского району Володимирської області Росії. У 1978 році він закінчив історико-філологічний факультет Університету Дружби народів ім. Патріса Лумумби в Москві, де отримав диплом філолога, викладача російської мови та літератури. З 1978 по 1980 роки працював за кордоном (на Кубі), викладав російську мову як іноземну в університетах Санта-Клари і в провінції Матансас. У 1983 році Василь Брус переїхав з дружиною та сином у м. Вітебськ (Білорусія). Тут він працював викладачем російської мови як іноземної у Вітебському державному медичному університеті; кореспондентом, редактором у вітебських газетах «Молодіжні новини» і «Гостинний Двір», на телеканалі «Скіф»; вів літературну студію в Вітебськом державному технологічному університеті; був членом журі фестивалів авторської пісні; займався видавничою діяльністю, редактурою нарисів історії, культури і соціального розвитку балтійських циган і циганської біблії. Василь Іванович вніс значний внесок у розвиток культурного і духовного життя м. Вітебська. Незважаючи на велику зайнятість і різноманітну творчу і професійну діяльність, був тонким поетом, котрий вмів цінувати поезію, як в літературі, так і в навколишньому світі. Близькі та друзі вже знають останнє його вірш, написаний в 2010 році, з яким тепер може ознайомитися кожен, кому був дорогий Василь Брус.
Одне з останніх віршів поета Василя Бруса, написаних його університетського товариша Федору Демидюку (м.Харків, Україна).
"Дорогий Федю! Завтра вранці 16 квітня 2010р. мені роблять нейрооперацію. Зв'яжуся з тобою в травневі тільки після свят. Перекладав в клініці вірш великої Ліни Костенко. Оригіналу з собою не було - і я намагнітиться, і написав відсебеньки подібно гетевскій «Сосні» у Лєрмонтова - став з другої строфи писати про себе. Ось моє останнє це творіння, хай простить мене Ліна Костенко:
|
Из Лины Костенко
«…Бо вже в похiд нам ви́трублено, браття,
I довбиш б'є у потемнiлу мiдь…»…
Без нас кострищам дымным догорать -
Ни сна в очах, ни холода в груди.
Уже в поход нам вы́трублено, братья,
И чёрной медью колокол гудит.
|
Ногою в стремя - духом на коне,
Успел к судьбе с седла я наклониться:
- Не жди меня, не жди меня, зегзица!
Не голоси в Путивле на стене!
Лети, судьба, спеши меня догнать!
Лети, сестра, по ро́сяному следу!
Есть время жить. Есть время умирать.
Нет времени для славы и победы.
|
До історії написання останнього вірша Василя Бруса «Без нас кострищам дымным догорать…» (написано 15 квітня 2010-го року, м.Вітебськ, Республіка Бєларусь)
Епіграф: «Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку!»
Ліна Костенко, з поеми "Берестечко"
Пам'ятаєш напис у ковбойському барі: «У піаніста не стріляти! Він грає, як вміє! »? Це добре! Тому що останні рядки нижчеподаного віршу Ліни Василівни Костенко (я б, не побоявся, назвав його - «штука!», замість заяложеного бульварно-жовтопресного штампу - «поетичний шедевр») настільки сильні, що їх вважають за «крутяк» процитувати з трибуни Верховної Ради навіть наші деякі «поетичні» (політичні) «хлопчаки» (ось що означає бути справжнім реальним сучасним поетом-класиком, що його запобігливо намагаються цитувати навіть політикани!). А мені (та й, думаю, і всім нам!), як ти сам розумієш, вони - як пряме безпосереднє материнське повчання від Ліни Василівни. Тому, я, набравшись «нахабства» і, «як Бог на душу поклав!», вирішив спробувати тобі передати загальний дух (як я сам його, начебто, зрозумів, природно) цього вічного заклику до людей « ... не падати ні в якому разі і за жодних обставин духом !»... Василю, не суди строго (як і хвалити даремно не варто - Петрович (тобто - я) добре знає, «що він ще може, а чого і ніколи вже ні ...») мій перший і, думаю, і останній, школярської досвід поетичного перекладу ...
|
З поеми «Берестечко»
(Історичний роман про Богдана Хмельницького)
«Іще димлять над попелом багаття».
Ще сон торкає вічі* мимохіть.
А вже в похід нам витрублено, браття!
І довбиш б'є у потемнілу мідь.
І вже ногою бувши в стремені,
я нахилився до своєї Долі.
Я їй сказав: — Чекай в Чигирині.
Ми переможем. Не такі ми й кволі.
Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку.
Ліна Костенко
Подстрочный перевод, грамматические комментарии и литературные реминисценции подготовил специально для белорусского поэта русского происхождения с украинскими козацкими корнями в роду - Василия Бруса (г. Витебск, Республика Беларусь) – его университетский (Университет дружбы народов им. Патриса Лумумбы, г. Москва) товарищ Фёдор Демидюк (г. Харьков, Украина). 19 марта 2010г.
|
Из поэмы «Берестечко»
(Исторический роман в стихах о Богдане Хмельницком)
«Ещё дымят над пеплом костровища».
Хоть сон ещё касается очей непроизвольно.
А уж в поход нам протрубили, братья!
И довбыш* бьёт уж в потемневшу медь.
И уж с ногою, вдетой в стремене,
я наклонился к Доле моей милой.
Я ей сказал: — Жди нас в Чигирине.
Мы победим! Уж не совсем мы хилы!
Не допускай такой и мысли,
что Бог не даст нам вдохновенья.
Жизни людской мгновенья быстры.
Нет времени на пораженья!
Лина Костенко
*Примечание: Войсковой довбыш, «добош», политаврщик, ведал войсковыми литаврами, которыми он призывал козаков на рады, общие и частные, 1 января каждого нового года, 1 октября, на Покров Пресвятой Богородицы, в известные дни марта или апреля, на праздник Воскресения Христова, и, наконец, в виду походов на врагов или во время приема важных особ в Сечи.
|
Українській поетесі Ліні Костенко 19 березня 2010 виповнилося 80 років! ...
Ліна Костенко справді світового масштабу поет, прекрасно знаю і навіть півтора року тому щось писав про неї хороше. Ось це людина, яка піднімає рівень Україну на світову висоту!
Федю, прости, що мовчу - звалився знову, ледве голову на плечах тримаю. Не подумай поганого - оклигаю і відпишу нормально. Хотів сьогодні перевести вірш Ліни Костенко, а башка тріщить так, що ні до чого стало ...
................................................................
Шкода, що він так і не встиг потримати в руках вислані мною бандероллю ще 24-го грудня 2010-го року книги (поетичні збірники) з дарчими написами моїх хороших друзів-поетів: російського поета Геннадія Вікторовича Іванова (м. Москва, РФ) - мого армійського товариша по службі, а нині - 1-го секретаря Спілки письменників Росії (це він запропонував Василю Івановичу почати процедуру оформлення членства у СПР) та Степана Євстахійовича Сапеляка (м.Харків, Україна) - українського поета-легенди, поета-дисидента, працює за покликанням його душі і серця "міцним горішком" і "скалкою" в дупі тоталітарних режимів різних мастей і розливів, починаючи від капеесесівсько-брежнєвського і закінчуючи нинішніми - януковічевсько-азаровсько-табачницького і підробляє у вільний від цієї своєї основної роботи час відомим українським поетом у Харківському відділенні Спілці письменників України. Це він Василю запропонував до його 60-річчю видати на Україні спільний збірник віршів - Василевих у Степановому перекладі на українську, Степанових - у Василевому перекладі на російську. Але Василь встиг з моєї подачі загорітися на мій переклад на російську мову фрагмента поеми "Берестечко" Ліни Костенко, вже будучи в лікарні на чергової операції і лише спалахнути вільним перекладом цього її фрагмента на російську мову, який тепер публікують практично всі засоби масової інформції Вітебщини. Не було щастя - так нещастя допомогло посмертно опублікувати одне з останніх віршів поета Василя Бруса. Я вважаю, що це єдине, чим я можу допомогти своїми слабкими силами і можливостями в даний, не найкращий, момент життя родини нашого лумумбовского однокашника Василя Бруса.
Федір Демидюк
Філолог, мовознавець, перекладач з англійської та французької мов на українську та російську.
