30 листопада, на 81-му році життя, помер Віктор Лупейко (м.Тетерів на Київщині) -- письменник, лавреат премій імені Григорія Косинки і «Благовіст», кавалер ордена рівноапостольних Кирила і Мефодія, заслужений вчитель України.

За словами голови Київської обласної організації НСПУ А.Гая, Віктор Лупейко помер раптово, буквально на ходу, поспішаючи на чергову зустріч з читачами.

Народився Віктор Юхимович Лупейко 7 лютого 1929 року в селі Рубцева Краснолиманського району Донецької області в селянській сім’ї. Батько – Юхим Іларіонович згодом вивчився на сільського вчителя, мати – Антоніна Григорівна була переважно господаркою, ви ховувала кількох дітей. У 1937-1941 роках навчався у  початковій школі. У воєнні роки не відвідував школу – працював у колгоспі на різних роботах. У 1949 році  закінчив Червонооскільську середню школу /Ізюмський район, Харківщина/. У 1949 – 1953 роках перебував на військовій службі в Радянській Армії /артилерійська частина, м.Станіслав/. У наступні роки навчався в Станіславському педінституті, історико-філологічний факультет якого закінчив у 1958 році. Потім працював  у школах  Прикарпаття та Буковини, а також перебував на журналістській роботі. З 1964 року проживав у селищі Тетерів Бородянського району Київської області. До виходу на пенсію вчителював у Тетерівській середній школі, викладав рідну мову та літературу. 1977 року Віктор Юхимович був нагороджений значком „Відмінник народної освіти УРСР”, у 1981 році удостоєний звання „Заслужений вчитель УРСР”. За багаторічну сумлінну працю відзначений багатьма грамотами та подяками, нагороджений Президентською медаллю „За працю і звитягу” /2005 р./, кількома ювілейними медалями як учасник Великої Вітчизняної війни, а також Почесною відзнакою Національної Спілки письменників України /2004 р./

Упродовж кількох десятиліть Віктор Лупейко виступав  у періодиці на педагогічні, літературознавчі та політологічні теми. Його матеріали були надруковані, окрім райгазети, у „Київській правді”, „Радянській Україні”, „Культурі і житті”. „Радянській Буковині”, „Советской культуре”, (Москва), „Радянській освіті”, „Вільній думці” /Австралія/, „Свободі” /США/, в газетах Литви, Азербайджану, Грузії, в журналах „Дніпро” /Київ/, „Ленинград” /Росія/, альманахах тощо. Особливо варто відзначити багаторічне співробітництво Віктора Юхимовича із тижневиком „Освіта” та газетою „Народна армія”, де були вміщені десятки вагомих матеріалів письменника за останні 15 років. Ці політологічні публікації і нині використовуються у школах та військових частинах вчителями та офіцерами-гуманітаріями.

У 1961 р. вийшла друком поетична збірка /колективна/ „Людина до сонця іде” /Чернівці/, де було вміщено десять поезій Віктора Лупейка. 1986 р. у київському видавництві „Радянський письменник” побачила світ збірка „Ніжний кремінь”, де було опубліковано понад 60 віршів  письменника. У київському  видавництві „Хрещатик” /1992/ було видано поетичну збірку письменника „Осягнення сущого”. 1996 рік теж приніс письменнику творчий успіх: у видавництві „Школяр” /Київ/ вийшла книжка поезії та прози „Сиве  кування  зозулі”. У наступні роки вийшли друком такі політологічні книжки Віктора Лупейка: „Кайдашизм, або Доки ж будемо самоїдами?” /1998, видавництво ім. Олени Теліги/, „У світі українських інтелектуалів” /2004, Донецьк/, „Світочі і лжепророки” /2004, Львів/. Згадані три книжки рекомендовані Міністерством освіти і науки України як навчальні посібники для викладачів та студентів історичних спеціальностей. 2004 року письменник був удостоєний звання лауреата Київської  обласної літературної  премії імені Григорія Косинки. У 2007 році Віктор Лупейко видав книжку художньої прози „На крутих роздоріжжях” /Київ/. Ця праця письменника теж була відзначена престижною літературною премією „Благовіст” /2008/. У лютому 2009 року виходить друком нова політологічна книжка письменника „Витязі української духовності” /Київ, видавництво ім. Олени Теліги/. Ця праця теж рекомендована Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для викладачів та студентів вищих навчальних закладів, вчителів, воїнів Українського війська та читачів інших категорій.

Помер 30 листопада 2010 року перед лекцією для студентів Національного педагогічного університету ім. Миколи Драгоманова від серцевого нападу. Похований у смт Тетерів.