1 жовтня в Москві у віці 77 років від серцевого нападу помер відомий письменник, драматург і сценарист. Його не встигли довезти до лікарні, повідомила прес-секретар Центру драматургії та режисури Юлія Арсеньєва. Популярність Михайлові Михайловичу Рощину принесла п’єса «Валентин і Валентина», поставлена одночасно в театрі «Современник», у МХАТі та Великому драматичному театрі, а потім — у багатьох театрах колишнього СРСР. Він був автором п’яти п’єс і сценаріїв до шести фільмів — «Я тебе люблю», «Старий новий рік», «Валентин і Валентина», «Шура й Просвирняк», «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» і «Фатальна помилка».

— Із Михайлом Михайловичем я був не лише знайомий, а й приятелював із 1966 р., коли ми жили в одній трикімнатній квартирі на Смоленській площі (у одній кімнаті жив Рощин зі своєю дружиною-актрисою Лідою Савченко, в іншій — художник-сценограф Давид Боровський, а в третій — я), — розповів «Дню» режисер, художній керівник Російської драми Михайло РЄЗНИКОВИЧ. — У той час Рощин лише починав писати п’єси. Оскільки ми були молоді, то в квартирі весь час відбувався броунівський рух: із кімнати в кімнату, у коридор, на кухню. Над робочим столом у Михайла висів папірець із написом «Театр має приголомшувати! Антон Чехов». До речі, усі свої твори Рощин писав лише від руки, не користуючись друкарською машинкою. Популярність йому принесла п’єса «Валентин і Валентина», а перша редакція п’єси «Старий новий рік» не пройшла цензури. Парадоксально, але єдиний примірник цієї п’єси зберігся лише в мене. «Старий новий рік» — приголомшливий філософський твір. У п’єсі лише п’ять героїв. Дуже шкода, що тодішні чиновники від культури не випустили її на сцену. А першою п’єсою драматурга був «Сьомий подвиг Геракла». У нього теж непроста доля (твір було заборонено й лише через чверть століття з моменту його написання він побачив театральні підмостки).

Я вважаю Михайла Рощина видатним драматургом і дуже добрим прозаїком. Його повість «Бунін у Ялті» — приклад великої російської прози, і коли мені потрібно емоційно підживитися, то перечитую саме цей рощинівський твір. Михайло дарував мені всі свої книжки. До речі, коли Іван Олексійович Бунін розлучився з дружиною Ганною Миколаївною Цакні, і письменникові ніде було жити, то оселився він на дачі А.П.Чехова... Знаєте, життя Рощина було драматичне й запаморочливе. Тому що практично перші радянські п’єси, які були поставлені в Америці, — його п’єси, зокрема, «Ешелон» (режисер Галина Волчек). Коли він подивився виставу, то сказав: «Мішо, ти не уявляєш, вони (американці) вдесятеро наївніші за нас»! Для мене було дивно це чути. Тоді ми сприймали США, як «оплот імперіалізму», а тут така тонкість сприйняття... (у «Ешелоні» драматург спробував відтворити свої дитячі враження й розповісти про жінок, які з гідністю винесли на своїх плечах увесь тягар війни).

Передостанній раз ми з Михайлом Михайловичем бачилися в Києві. Вже тоді йому було важко рухатися. Насилу, але Рощин піднявся до нас на «Сцену під дахом» і подивився виставу «Валентинів день» — парафраз його знаменитої п’єси «Валентин і Валентина». Незабаром намічався ювілей Івана Яковича Франка і я запропонував Рощину написати п’єсу за Франковою повістю «Для домашнього вогнища». Він написав, але грянула помаранчева революція, і я не зміг поставити п’єсу. До речі, цей твір Михайло Рощин видав у зібранні своїх творів. Потім ми спілкувалися в Передєлкіні, а востаннє побачилися на вечері пам’яті Д.Боровського. Згадували Давида (ми обоє знали його як мало хто). Звістка про смерть Михайла Рощина стала потрясінням. Для мене це дуже велика людська й творча втрата. Іде в небуття покоління майстрів. І дай Бог, щоб нове покоління письменників писало п’єси краще або хоча б так само, як це чудово робив Михайло Рощин.
Тетяна ПОЛІЩУК
ДЕНЬ

ДОВIДКА «Дня»

Михайло Михайлович Рощин (Гібельман) — відомий прозаїк, драматург і сценарист. Народився в Казані 10 лютого 1933 року. Його дитинство минуло в Криму у Севастополі. Після Другої світової війни сім’я майбутнього письменника переїхала до Москви. Перше оповідання Рощина було опублікованео 1952 року, а роком пізніше Михайло воступив до Літінституту. Наприкінці 1950-х працював у журналі «Знамя», потім — у відділі прози видання «Новый мир». Першу п’єсу — «Сьомий подвиг Геракла» — М. Рощин написав 1963 року, проте поставив її вперше лише 25 років по тому Михайло Єфремов у театрі «Современник-2»; до цього п’єсу не дозволяли ставити через «недозволений і вартий осуду» зміст. Не ставили й другу п’єсу — «Дружина»; опубліковано два твори було лише 2000 року. Славу Рощину принесла п’єса «Валентин і Валентина» (1971), яка була поставлена на сценах багатьох театрів СРСР, а потім її екранізував режисер Георгій Натансон. Серед інших п’єс Рощина — «Веселка взимку» та «Ешелон». Також Рощин був автором сценаріїв фільмів, зокрема комедії «Старий новий рік». Разом із драматургією все життя продовжував писати прозу; у 1990-х видавав журнал «Драматург». Для серії «ЖЗЛ» М.М. Рощин написав біографію Івана Буніна. Із 1998 року він був художнім керівником Центру драматургії та режисури.