Несподівана і безглузда смерть В’ячеслава Хурсенка стала шоком для тисяч його шанувальників не лише в Україні, а й на всьому пострадянському просторі. Люди один від одного дізнавалися через інтернет про трагічний випадок, що стався на рибалці торік 8 вересня неподалік Луцька, й не могли повірити, що це правда. Ще вчора він відспівав концерт у Херсоні й повертався на рідну Волинь такий щасливий, бо, виявляється, і в цьому південному місті, де він ні разу не був, його теж знають і люблять його пісні. А через кілька днів Славка під супровід аплодисментів рідних, друзів та шанувальників проводжатимуть на вічний спочинок. Йому було лишень сорок три.

«Я хочу, щоб біля мене було всім добре»

Ми зустрілися з Олею, дружиною Слави, та його товаришем Анатолієм Войнаровським через кілька днів після концерту, присвяченому пам’яті артиста у рідному Луцьку. 800 квитків на концерт розкупили глядачі за три дні. Якби в театрі були ще вільні місця — продалися б і вони, бо бажаючих ушанувати Хурсенка не вмістила найбільша волинська зала. Друзіартисти намагалися зробити вечір пам’яті таким світлим, якою була Славикова душа. Та у залі люди все одно плакали. Коли ж на сцену запросили дружину з донькою, Оля намагалася стримуватися і боялася одного — аби не впасти.

— У моєму житті, власне, нічого не змінилося, — розповідає Ольга. — Я як любила Славу, так і люблю. Він тут, поруч... Вдома щодня слухаємо з донькою його пісні. Нам присилають свої записи багато молодих виконавців і просять сказати, так чи не так вони виконують його пісні. Всім намагаємося відповісти. В архівах залишилося багато пісень, яких ще не чули глядачі. І серед них є речі, не слабші за «Соколят», а може, й сильніші. Дуже сподіваюся, що вони увійдуть до золотого диска. Міський голова Луцька Богдан Шиба особисто пообіцяв, що допоможе видати його за власні кошти. 14 нових пісень ми вже зробили. Знаєте, прикро було читати, що Слава мало виступав останнім часом, бо був у депресії. Я приходжу в обід зі школи (Оля працює вчителем початкових класів. — Авт.), він дивиться телевізор. Наступного дня — те ж саме. А на третій день пише нову пісню. Це може робити людина в депресивному стані? Після його смерті багато чого написали. І на ту злощасну рибалку він поїхав сам, а не з друзями. Він любив їздити сам, бо любив побути на самоті, щоб подумати. О першій годині ночі приїхав з Херсона. Концерт, важка дорога із кількома пересадками, а вже по восьмій прокинувся і зібрався на рибалку. Хлопці сказали, що клює. А коли клює, то важливішого в світі бути не могло. Я просила: «Не їдь». — «Якщо горох не розмерзнеться — не поїду». Горох розмерзся, і він поїхав. Вранці міряв ще собі цукор, він був у нормі. Ввечері, після роботи, почала хвилюватися, бо Славин телефон мовчав і його не було вдома. Якби хтось був хоча б поблизу, його можна було б врятувати. Він упав у річку ще живий, серце зупинилося вже у воді. Він завжди в багажнику возив мед. Він навчився жити із діабетом повноцінним життям. Багато хто взагалі не знав про його хворобу, хоча вісім років він боровся з нею. Потім відтворювали в часі події того дня, зіставили дзвінки у телефоні. Однозначно, він понервувався, бо був один дзвінок, який був йому малоприємним. Я це знаю точно...

— Він, напевне, мав лягти на тій дамбі. Понаписувати прощальні пісні для друзів ні з того ні з сього — чому? Я досі не можу їх слухати, — продовжує розповідь дружини товариш Хурсенка Анатолій Войнаровський. — І Олі написав «Последний миг», ніби прощався. Кажуть, людина відчуває той момент, коли має піти. Славко теж відчував. За рік до смерті він понаводив мости з усіма, з ким мав якісь непорозуміння, з ким не спілкувався.

— У той рік він справді поспішав жити, — згадує дружина. — Це не можна було не помітити. Концерт за концертом. Вісім років він хворів на діабет, але опанував цю ситуацію і контролював хворобу, а не вона його. Коли захворів — поїхав з Києва. До того ми жили на два міста. То він їде в Луцьк, то ми до нього у Київ. А потім, де б не виступав, ніколи не залишався ночувати чи на фуршети. Мусив повернутися додому. Напевне, теж поспішав, щоб більше віддати себе сім’ї. Нещодавно один його товариш передав нам запис, де Слава незадовго до смерті сказав: «Я хочу жити так, щоб біля мене було всім добре». Так він і намагався жити.

«У Славка розуму нема. Він живе серцем»

— Чому сталося так, що після яскравого дебюту з «Соколятами», після участі у різноманітних фестивалях в якийсь період Хурсенко зник з екранів, з радіоефірів? У Луцьку ходили чутки, що він продався в Москву. Інші казали, що заробляє на корпоративах, співає у нічних клубах для крутих...

— Зник з екранів, бо закінчилися гроші, — продовжує спогади про друга Анатолій. — За все ж треба було платити. Якби він хотів просто заробляти на корпоративах — у нього відбою не було б. Тепер кажуть, Слава був «не формат». Він просто не був людиною тусовки. Він не вмів дружити з потрібними людьми і не хотів. Скільки разів ми казали йому, щоб звання заслуженого собі пробивав. Коли Леонід Кучма їхав на 350річчя Берестецької битви, то сказав, щоб Хурсенко там на концерті співав. А Слава поїхав на рибалку. Ми приїжджаємо вранці на річку, а він нікуди не збирається їхати, бо у нього клює! Це був фанат рибалки, яких ще треба пошукати. Уявляєте, міг сісти за кермо й поїхати в Одесу за якоюсь там техноприкормкою для риб!

Ледве тоді вмовили поїхати. Відбивався, коли казали про звання: «І так дадуть колись». А не дали! Він ніколи не працював на свій імідж. Ми, друзі, говорили: «У Славка розуму нема, він живе серцем». У нього було якесь гіпертрофоване почуття чесності й порядності. Ми списували це на те, що артист. Але він був справжнім другом. Міг кинути все, коли треба комусь щось зробити, допомогти. Іноді й кликати не треба було. Як до мене в реанімацію примчався, коли я після аварії лежав там весь поламаний. Лікар сказав, що треба лежати непорушно й слухати музику. Через трохи залітає Хурсенко з купою дисків, бо хтось йому сказав, що я тут і мені можна музику слухати.

Дружина Ольга додає, що Хурсенко був ще й чудовим татом. Коли їхня донька Марійка почала ходити на танці, то він сам ішов у нічний клуб, щоб скрізь позаглядати, побачити, яка там публіка, чи ніхто «дурі» не продає. Марійка, до речі, дуже схожа на батька.

— Як жінка я почувалася за ним, як за кам’яною стіною, — каже Ольга. — Усі проблеми брав на себе. Відправляє нас з Марійкою на море, через місяць приїжджаємо — а в квартирі ремонт зроблено.

Рідні Хурсенка кажуть, що він був вразливою людиною. Не терпів несправедливості, хамства. Не міг спокійно пройти, коли когось ображали. Ольга згадує, як попросила якось на базарчику біля будинку купити полуниць. Він повернувся блідий, схвильований, руки тремтять. З’ясувалося, що продавець почав бабцю стареньку обзивати і Славко не стерпів, вхопив його за грудки: «Уявляєш, вона з порепаними від роботи руками стоїть перед ним, а воно, хамло, знущається!». Постояти за себе й інших Хурсенко міг — був ще й хорошим спортсменом. Дружина припускає, що він таки перевантажив себе фізичними вправами. Гирі тягав, а при його хворобі не можна було…

Анатолій Войнаровський пригадує інший випадок: поїхали якось разом на рибалку. Щоб сачконути, ввечері приліг у човні, накрився. Хлопці з вудками сидять, а Славко взяв гітару й почав співати. Дрімав не дрімав, а коли підняв голову, побачив: на березі сидить чоловік з сорок. Це люди, які почули спів і прийшли з села, що за кілька кілометрів звідти. А він і не помітив «слухачів» за своєю спиною. Співав до самого ранку, вже сіріти почало, голос став сідати. Переспівав всього Юрія Антонова, і свої, і Висоцького пісні...

Багато пісень просто вкрали

— Чи пропонували Славі розкрутку в Москві? Бо казали, що його туди запрошували.

— Він їздив до Олександра Сєрова. Від Ірини Понаровської теж були якісь пропозиції, — каже Ольга. — Знаю, що йому в Москві пропонували продати всі свої пісні й авторське право, пропонуючи дуже великі гроші. Але за умови, що він не буде сам співати. Славко не погодився. Казав: «Мої пісні будуть приданим для моєї Марійки». Так воно й сталося. Донька зареєструвала авторське право на татові пісні. Хоча російські артисти виконують чимало його творів.

У нього були нормальні стосунки з групою «Дюна», її керівник Віктор Рибін і його дружина Наталія Сєнчукова мали в репертуарі три його пісні. Рибін дзвонив, коли Слави не стало, він не знав, що трапилося. Вони раніше домовлялися про ще якісь пісні. Група «Лєсоповал» теж виконувала дві його пісні. Звучать вони у двох фільмах Оксани Байрак «Жіноча інтуїція» та «За два кілометри до Нового року». Багато у нього просто вкрали, багато він роздарував.

Ольга дивується, що у Києві Славка ліпше знали, як на рідній Волині. Рідко у Луцьку запрошували на концерти. Він у своєму місті майже не виступав. Водночас Славко їздив з концертами по всій Україні.

— Не так давно його прихильник з Ялти, який колись лише раз був на його концерті, приїхав до Луцька, — каже Ольга. — Він був у відрядженні в Рівному і вирішив заїхати на могилу Хурсенка. Обійшов одне міське кладовище — не знайшов. Поїхав на друге — теж не знайшов. Випадково його розмову з працівником кладовища почув Славин знайомий і сказав, що Хурсенко похований у селі Підгайці біля Луцька. Не у віддаленому луцькому селі, як написала одна з київських газет. На цьому кладовищі похована моя мама, і ми вирішили, що йому там теж буде добре... І той чоловік поїхав туди. Ще був випадок: чоловік із Чернівців приїхав на могилу Слави, бо не міг повірити в те, що його немає... Для мене це багато значить.

 Ніна РОМАНЮК,
УМ