Є у нас вірменський поет, який про осіб пильних, стурбованих долею Вірменії, готових віддати життя своє за неї, каже: «Сплячі в пальтах сини Вірменії». Таким був Василь Стус для своєї України.

Наша духовна близькість зі Стусом має 35-річну історію.

У мене були друзі, які віддали своє життя на полі бою в ім’я безсмертя своєї країни. Я й сьогодні люблю їх і ціную їхні діла. Але те, що зробив Стус в ім’я своєї країни, — більше, ніж самопожертва. Стус був не просто боєць. Він був ідеологією — прототипом виду. У мене також були друзі, які були моїми ідейними соратниками: розсудливі, самовіддані. Але Стус для мене — зовсім інший світ. Він поза порівняннями, він вищий за будь-які критерії. Мій рідний, неповторний Василь Стус!

Політика — та сфера, де важко мати досягнення, якщо ти приймаєш моральні цінності та залишаєшся вірним собі. Може, це важко і в інших галузях, але в політиці — вже точно набагато складніше.

Думою тугу розвіюю,
щоб бути мені таким завжди.

Стус один із тих рідкісних громадських діячів, у кого в основі кожного кроку лежала мораль, християнська мораль. А це завжди підносить людину. Це стан, коли чеснота живить сама себе. Такі люди зазвичай бувають дуже скромними. Їм чужа і незрозуміла позиція і життя тих, хто норовить бути в центрі. Їх самовираження відбувається мимоволі, природно і не потребує ніякої віддачі або подяки. Моральність була віросповіданням Стуса, джерелом його сили.

Я познайомився зі Стусом там, де люди проявляють себе досить чітко. У тих умовах неможливо довго прикидатися, фальшивити. Це місце, де людина розкривається повністю. А Стус для мене, в умовах ув’язнення і в’язниці, був відкриттям у найкращому розумінні цього слова. Він ніколи не помилявся, ніколи не програвав у протистоянні душі та ідей. Він ніколи не керувався девізом «Мета виправдовує засоби». Він був вище цього. Випробування, які дісталися Стусові, він переносив по-лицарському, відважно і, як він писав в одному з віршів: «не питаю, чи тяжкий мій хрест». При абсолютному верховенстві вовчих законів ГУЛАГу, Стус до кінця залишався людиною.

Людям,
Рокованим на смерть,
видали рушниці
(вволили їхнє останнє бажання).
І вони стали розстрілювати
Інших, рокованих на смерть,
щоб примиритися
із власною загибеллю.

Ось так визначає Стус той світ, мимовільними мешканцями якого стали ми. Світ, де потрібно бути надлюдиною, щоб зуміти витримати незліченні покарання, приниження, злигодні, і разом з тим, зуміти не впасти в душевний стан смертників, описаних Стусом, а замість цього читати вірші, вже не кажу — писати! І геніально писати!

Одного разу в карцері 19-го табору Мордовії Стус прочитав мені свій вірш «Ти тут. Ти тут». Прочитав в оригіналі — українською. Я не зрозумів змісту, але дрижаки по тілу побігли. Його вірш звучав як молитва. Стус передав мені зміст вірша. Я зрозумів... І знову по тілу дрож пішла. Я був вражений... Зараз переді мною вірменський переклад цього вірша. Я читаю, хвилююся, захоплююся. Але як би я хотів знову почути українську «молитву» Стуса «Ти тут. Ти тут»! Хотів би у свою чергу прочитати йому свою запізнілу молитву словами вірменського поета Севака:

Допоможи мені, Маріам,
Залишитися непорочним
У цій болотній скверні-нечисті,
Яку називають невдоволенням.

З Божої волі, у 35-му таборі в Пермській області я зустрівся з близьким другом Стуса Євгеном Сверстюком. Стус, звичайно, розповідав мені про Сверстюка. При зустрічі я відразу зрозумів, що він теж із непохитного Стусового роду громадських діячів. Коли зустрічаються люди — носії цих цінностей, то їх спілкування стає справжнім святом. Нам обом тоді необхідно було згадувати Стуса, і ми до цього вдавалися часто. Стус був завжди присутній у наших розмовах. Згодом ми переживали радість цього «свята» в листах. Сверстюк писав мені: «Пам’ятаю нашу зустріч у 35-му таборі Пермської області. Пам’ятаю, як ви мені представилися: «Я був з Василем Стусом». Я відчув, що Стус все ще мій друг, але він уже апостол».

Цивілізований світ сьогодні судить про колишні радянські республіки по тій боротьбі, яку вони вели проти Імперії Зла. Втім, цивілізований світ і раніше так судив. Залишається бажати, щоб руйначів ідеологічних ланцюгів цінували їхні власні країни і народи.

У цьому році виповнюється 25 років злочину, вчиненого щодо Василя Стуса. Злочину, який урвав шлях людини, яка заплатила життям за те, щоб її народ пізнав реальну ціну справжньої свободи.

Я оптиміст і думаю, що Україна та українці гідно оцінюють мого Василя Стуса.

Адже він був «сплячим у пальті сином» України.
Размік МАРКОСЯН,
ДЕНЬ