Богдан Задура — живий класик польської літератури та одночасно — наймолодший поет Польщі, попри 65-річний вік. На остан­ньому постійно наголошують критики, дивуючись його потягу до експериментів, постійній зміні тональності й форми вірша. ШО Богдане, ти пам’ятаєш, коли саме в тобі почали зароджуватися поезія, поет? — Якогось конкретного часу не пам’ятаю, але вже в дев’ять років я написав свій вірш — романтичний, про море, в якому возвеличував працю рибалок. Це був кепський вірш, але як на дев’ятирічну дитину — непоганий. Мій батько був ветеринаром, але в нас була непогана, як на інтелігентів у першому поколінні, бібліотека класики польської літератури — тринадцять томів Юліуша Словацького, видання «Пана Тадеуша» Адама Міцкевича з фривольними ілюстраціями, «Попіл» Стефана Жеромського. Я навіть думав, що я є реінкарнацією Жеромського у своєму часі, хоч такого слова й не знав ще. ШО Тобто в тому віці на тебе найбільше вплинула романтична література, так? — Так, а особливо деякі моменти з тих книжок. Пам’ятаю, я підростав, був підлітком, а в Міцкевичевому творі «Пан Тадеуш» є епізод, коли Зося з’являється в самій білизні. Як він мене тоді схвилював! Немає нічого потужнішого, ніж еротизм підлітка, це енергія, романтичність, жага геройства. В мене тоді був конфлікт внутрішній — я ріс у католицькій родині, а католицизм і еротика — поняття не дуже сумісні, католицизм унеможливлює всі ці чоловічо-жіночі стосунки, навіть фантазії про них. До того ж я тоді думав над тим, щоб скерувати свою долю в духовне русло, аби стати священиком. Але бути святим — це відмовитись від усього, бути поетом — прийняти все. Я вибрав останнє. ШО Але ж поезія теж має дуже потужний духовний струмінь у собі, не ортодоксальний, але живий і могутній… — Так, але є різниця між словами «творити» і «створити». Творець — це той, хто творить, Створець — це той, хто створює з нічого. Я не терплю слова творець, хоч мене й не задовбує назва найстарішого польського часопису «Творчість», редактором якого я наразі є. Я навіть собі кепкую з цього, бо польською «творчість» звучить як «твурчощч», от у цьому «тву» я часом знаходжу «тьфу» (сміється). ШО Поезія може змінити світ? — Коли починаєш писати вірші, то радше хочеш змінити не світ, а своє місце у світі. Погодьмося, що поезія — це досить амбітне заняття, в молодості віриш не тільки у свій вірш, а й у свою вічність. Тому, можливо, на цьому світі є тільки два різновиди щасливих людей — цигани і молоді поети. Хоча це щастя теж під питанням, бо кожен поет відчуває в собі якісь ноти трагізму, він немов викрикує: «Курва, та я ж не просився на цей світ!» ШО Як воно — почуватися класиком? — Розумом я розумію, що став класиком, принаймні так пишуть. Якби хтось кілька десятків років тому, коли я був молодим поетом, сказав, що мене чекає на старості літ, то я б довго й голосно сміявся. Я пам’ятаю, колись я був на сьомому небі від щастя: журнал «Творчість», найавторитетніший літературний журнал Польщі, відбір туди був дуже серйозним, — надрукував добірку моїх віршів. А тепер я — головний редактор цього журналу. Це навіть смішно, як воно все змінилося. Якщо й говорити про якусь класичність, то я, певно, класик тим, що постійно змінююся і експериментую, мені цікаво заповнювати пласти польської поезії таким чином, щоб ніхто й подумати не міг, що це може бути поезією — дивувати, пробувати, змінюватися, навіть провокувати. Я пишу те, що мені подобається, поезія взагалі — справа людська, а не Божа, не треба ставати на носочки, щоб написати добрий вірш, не треба намагатися бути вищим від епохи, треба просто бути своєю епохою. Можливо, саме за це мене часом критики називають «наймолодшим із молодих» польських поетів, попри мій 65-річний вік.

ШО Давай трохи поговоримо про твою перекладацьку діяльність — ти перекладаєш з угорської, англійської і — на наше велике щастя — з української. Для чого тобі перекладацтво як таке?
— Ну, вірші ж я пишу не постійно. А коли не пишуться вірші, коли у тебе «застій», то переклад — це краще, ніж нічого. Він дисциплінує, примушує працювати, думати, шукати слова, тримати себе у формі. Зрештою, це навіть цікаво — відкривати для себе щось нове.

ШО А на що орієнтуєшся, перекладаючи, шукаючи текст для перекладу?
— Слава Богу, мені не треба замовлень видавництв на щось, це не є моєю основною працею. Тому в перекладах перш за все керуюся власним смаком — це відчуваєш на нюх: добрий вірш чи ні, сприйме його публіка в твоїй країні чи покривиться.

ШО А з чого почалося твоє зацікавлення українською поезію?
— Це досить кумедний випадок. Я працював у одному видавництві, а на цьому ж поверсі знаходилося ще одне видавництво. Дівчата з того видавництва заходили до нас на каву… От під час такого перекуру з кавою мені й запропонували перекласти на польську книжку віршів Дмитра Павличка. Я аж розсміявся у відповідь — бо не знав української. «Нічого, — відповіли мені. — Російську ти ж знаєш, а букви там майже однакові». Але мене навіть після цього аргументу роздирали сумніви. Я тоді вважав себе чомусь дуже непоганим поетом з добрим ім’ям, тому думав — чи гоже хорошому поетові перекладати якогось українця (тобто «совєта», який пише українською мовою)? Але невдовзі я побачив, що польський поет Тадеуш Новак дружить з Павличком, вони навіть обіймалися, коли побачилися. І я подумав: якщо Новакові випадає дружити з Павличком, то мені — перекладати його вірші теж добре. От я й взявся перекладати, починав зі словниками. Далі справа пішла веселіше. Потім вже був запрошений на якісь заходи в Україні, познайомився з письменниками, накупив книжок. Ще трохи пізніше познайомився з Миколою Рябчуком, який постачав мене якісною новою українською літературою, і я «підв’язався» на цю справу — все наростало за правилами якоїсь алгебраїчної чи геометричної прогресії (не пам’ятаю, яка більша, мені йдеться про більшу), наразі я переклав потроху чи не з усіх авторів так званого «сучукрліту». Комусь, як-от Юрієві Андруховичу, Василеві Махнові, Андрію Бондарю, Наталці Білоцерківець, Остапу Сливинському, Сашкові Ірванцеві, Миколі Рябчукові та іншим, вдалося видати окремі книжки в Польщі, решту ж друкував у антологіях української поезії («Вірші завжди вільні»), котрі витримали кілька перевидань та користувалися неабиякою популярністю в Польщі, та чи не всіх польських літературних часописах та журналах. І планів у мене ще багато…

розмовляв Андрій Любка
Ужгород — Варшава
Ілюстрація Ольги БАРКАР
http://sho.kiev.ua/