* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Олександр IРВАНЕЦЬ: Я виїду з України хіба що по етапу

08:54 19.11.2010

Олександр IРВАНЕЦЬ: Я виїду з України хіба що по етапу

У Дніпропетровську, куди Олександр Ірванець приїхав уперше, він представив три книги, що вийшли у видавництві «Фоліо» — «Хвороба Лібенкрафта», «Загальний аналіз» та збірку поезій «Мій хрест». Ми зустрілись перед презентацією за кавою: Олександр багато курив та в перервах між питаннями «сипав» анекдотами.

— Коли ми останній раз спілкувались, ви щойно приїхали з Америки. З того часу встигли ще десь пожити за кордоном?

— Ну, пожити — ні, а от поїздити встиг. За останні півроку я був у Німеччині, Польщі, Нідерландах, Хорватії, Словаччині та трошки їздив Україною.

— Що ви для себе нового привезли із цих країн?

— Із Хорватії я привіз свою книжку, яка у мене там вийшла. Я порахував: новий роман «Хвороба Лібенкрафта» — це моя дев’ятнадцята книжка. Відповідно книжка п’єс, яка вийшла в Хорватії — двадцята. Я не пишу «грубих» книжок, тож це десь отака поличка... в дужках зазначиш «показує руками, розвівши приблизно на півметра» (Сміється). Крім того, скоро в «Фоліо» вийде ще одна, двадцять перша моя книжка. Покер склався, джек-пот. А крім того привіз купу гарних вражень. Я позитивний реципієнт. Зазвичай я зауважую те, що гарне. Є люди, які, поїхавши кудись, починають нарікати на те, що було не так... Я належу до інших, бачу переважно приємне. Багато хорошого побачив у Хорватії, Словаччині... До того в Хорватії я не був, а в Словаччині бував коротко, а тепер я тиждень погуляв по Братиславі й отримав багато позитивних вражень.

— Від чого ці враження? Від людей? Архітектури?

— У Хорватії відкриттям були і хорвати як народ, а окремо хорватські українці. Виявляється, у нас там є маленька діаспора, яка є напрочуд енергійною... Точніше, як таких хорватських українців майже немає, це боснійські. У районі Баня-Луки є великі історичні українські поселення. Це галичани, які понад 100 років переїхали туди. Їх довго називали галичанами, вони довго боролись за те, щоб їх називали українцями. Хоча насправді це русини, які не зовсім українці. Під час останньої югославської війни багато з них втекло до Хорватії, зараз вони живуть там і дуже активно діють. Зі мною там «носилися». Це пояснюється тим, що Хорватія досить далеко й туди ніхто не доїжджає. Українські інтелектуали постійно присутні у польському культурному житті, у Німеччині, навіть у Словаччині. А там... як мені сказали, до них 10 років тому приїздив Дмитро Павличко. Тому вони голодні до спілкування і мене просто рвали на шматки.

А крім того, і самі хорвати — дуже гарна нація, маленька, 5-6 мільйонів, але дуже спаяна, злита, дуже патріотична і водночас без шовінізму. Окремо я бачив Заборів, мене возили по країні, правда, до моря не завезли, бо там якраз була повінь. Але я побачив шматок Хорватії та повернувся із приємними відчуттями. Враження від подорожей — це те, що завжди лишається з тобою, це найкращий капітал, якого в тебе ніхто не відбере. Чому я й люблю мандрувати — це хороше капіталовкладення.

— Але в Україні все рівно краще?

— Звичайно! Я люблю Україну і вважаю її надзвичайно доброю. І зараз я знову в цьому переконуюся. Ми маємо якийсь резерв, інтенцію, яку поки що не явили. Як хтось колись казав, Захід сидить за фортепіано і грає обома руками. Ми сидимо поряд, граємо однією рукою, а другу тримаємо за спиною. І невідомо, що ми можемо заграти, якщо заграємо обома руками. Ми маємо ось цю другу руку за спиною, у цьому плані Україну я дуже люблю.

— Що має трапитись, щоб ви сказали: «Все, набридло, переїжджаю жити за кордон!»?

— Нічого. З України я виїду хіба по етапу, якщо знову наших в’язнів висилатимуть у Сибір — тільки за такої умови можу виїхати. Я багато їжджу, але не виїду назавжди просто із принципу. Не хочу лишати цю країну на поталу тим негідникам, які зараз прийшли до влади. Не скажу, що я багато можу, але просто самою присутністю декларую: «Я тут є! Не розслабляйтесь! Я ще можу сказати слово поперек!». І тому я ніколи не виїду. Навіть найгірший тоталітаризм не вижене мене з цієї країни.

— Як вплине на українську культуру нова влада, обмеження свободи слова, яке вона намагаються впровадити...?

— Чому «вплине»? Впливає! Хіба мало доказів цензури й самоцензури? Нещодавно прочитав про те, що з «Великої різниці» було вирізано кліп про Януковича. Досить прикольний, смішний, нейтральний, необразливий кліп-пародія на Віктора Януковича. ICTV це вирізало. Я не думаю, що їм давали вказівку, це вже самоцензура зашуганого чиновника, того самого Богуцького, який керує каналом, який думає «я не випущу цього в ефір, аби не було неприємностей». Цей кліп розміщений в інтернеті, я його подивився. Він веселий, смішний, гарно зроблений, тому що «Велику різницю» роблять кваліфіковані люди. Мушу визнати, що в Росії в такі проекти вкладається більше грошей, тому там працюють професійні люди, яким платять за це більше. І цей сюжет спокійно можна показувати в Україні, там немає нічого образливого. Але вони його вирізали. Тобто цензура й самоцензура вже є, вона розвивається прогресуючими темпами. Тут ще багато залежить від самих журналістів. Ти мусиш мати сміливість та відповідальність писати те, що вважаєш за потрібне. А якщо редактор зробить зауваження — мусиш обороняти свій текст, захищати його.

— Ви були на акції із захисту 5 каналу. Гадаєте, масовими протестами можна щось змінити?

— Я був також потім під СБУ, потім на мітингу із захисту української мови... Я не знаю, чи змінять щось протести, але я мушу туди ходити. Тому що я громадянин цієї країни і я її люблю. Вважаю, що її скеровують не туди, тому в міру своїх скромних сил намагаюсь цьому опиратись. Якщо я не вийду, якщо ти не вийдеш, якщо він не вийде — нас з’їдять. Треба опиратися, треба захищати ті надбання, які маємо.

— Юрко Андрухович на знак протесту проти публікації книги Табачника заявив, що не друкуватиметься у «Фоліо». У вас, наприклад, всі три останні книги вийшли в цьому видавництві. Ви не підтримуєте таку форму протесту?

— У «Фоліо» також друкуються Сергій Жадан, Любко Дереш, Таня Малярчук... Можу продовжувати список. Я теж друкуюся у «Фоліо». Я ще не ухвалив рішення — дозвольте, поміркую над ним. Для того, щоб вийти з якоїсь компанії, треба спочатку в неї ввійти. Я не зовсім розділяю позицію Андруховича, але, можливо, порозмислюю над цим теж. Поза тим, як сказав російський поет Афанасій Фєт: «Навіть якби в Росії був брудний бульварний листок з назвою із трьох літер, я все одно б там друкувався, бо слово облагороджує». Є й така позиція, і над нею також варто поміркувати.

— Як вам дії комісії з моралі, яка нещодавно заборонила до показу фільм «Пилка», ініціює покарання керівників каналу, який показував «South Park»... ?

— Я був на дискусії, де був присутній пан Костицький... Це жахливий рудимент. Для мене найбільш прикрим є той момент, що я як громадянин України плачу податки, які витрачаються на міліцію, яка нікого не захищає, медицину, яка нікого не лікує... Із моїх податків платять зарплати співробітникам цієї комісії за те, щоб вони переглядали порнофільми й вирішували — дозволяють вони їх демонструвати чи ні. За мої гроші група людей дивиться порнуху та отримує за це зарплату — з моїх податків. Узагалі комісія з моралі для мене — це щось таке незрозуміле. Тому що спочатку треба визначити поняття моралі. У цих рамках що для одного є допустимим, для іншого — ні. Тому базовим постулатом мусить бути таке: може публікуватися все, а людина сама вирішує, чи буде вона це читати, слухати та дивитися. Людина сама, згідно із внутрішньою мораллю, мусить вирішити, чи їй це потрібно.

— Так може дійти до повного абсурду, коли почнуть порнофільми вдень по телебаченню демонструвати....

— Давайте не будемо говорити в умовному способі, до чого це може дійти. На Петрівці та на розкладках у Києві лежить Mein Kampf Гітлера. І що? Де пан Костицький із сокирою, щоб порубав цю книжку? «Майн Кампф» у продажу, його не купують щоденно, чи тисячами, але він є. Ми не будемо говорити, до чого може дійти — давайте говорити, до чого дійшло. Мені дорогий South Park, Сімпсони — це мій улюблений серіал, а на Сімпсонів вони теж замахуються... Мені дорогі й важливі багато речей культури, які можуть їм не сподобатись. І тому я не можу зі своєї кишені фінансувати цю інституцію, яка вирішуватиме за мене, що мені дивитись, слухати, читати.

— В одному з останніх інтерв’ю ви хвалили новий роман Сергія Жадана «Ворошиловград». Чому в країні такий попит на книги з подібним сюжетом, коли головні герої — наркомани, алкоголіки?.. Чи не опускає це рівень читача?

— А що читач читав до того? Який у нього був високий рівень? Він читав Марініну й Дашкову. Щодо популярності — це теж перебільшення. От я сьогодні вже день в Дніпропетровську, жодної людини я не бачив, щоб вона читала «Ворошиловград» Жадана. Це нормальна література, добра, якісна, вона має бути, і добре, що ця книжка вийшла. Щодо того, чи опускає вона рівень читача — буду сперечатися. Я знаю рівень нашого читача, я їжджу в Києві в метро, я бачу, що читають люди. Останнім часом люди читають дедалі менше книжок, дедалі більше ілюстрованих кросвордів. Причому, кросвордів тупих: фотографія Джорджа Клуні, і поряд треба вписати п’ять літер — «к», «л», «у», «н», «і». У мої часи в кросвордах були питання «Персонаж опери Верді «Ріголєтто» — зараз таких питань у кросвордах немає. Не треба думати, що рівень читача такий завищений, що його можна опустити. Не треба ідеалізувати наше сьогодення.

— Ну все рівно, люди, які читають Марініну, не почнуть читати Жадана...

— Чому? Я не розумію. Марініну я не читав, але свого часу прочитав кілька романів Бориса Акуніна — і це нормальна проза... Я читаю російську літературу, звичайно, не Марініну й Дашкову, але читаю Пєлєвіна, Сорокіна, дуже люблю поета Тімура Кібірова. Я читаю польську літературу, тому що знаю мову. І в польських перекладах читаю світову літературу — поляки перекладають і видають набагато більше і швидше, ніж українці. Я думаю, що люди, які читають, можуть відкласти Марініну й почати читати Жадана. Я не бачу залізобетонного муру, який би відділяв книжки Марініної від книжок Жадана.

— Ви погоджуєтеся з думкою Андруховича, яка стала резонансною, що Донецьк і Крим треба відділити від України?

— У чому я повністю солідарний з Юрком — так це в тому, що в свої майже 50 я почуваюся так, ніби життя прожив даремно. Я писав, видавав якісь книжки, а тут «отаке» прийшло до влади й за півроку відкинуло нас на 15 років назад! Це і є ключовою думкою в тому інтерв’ю Андруховича. А щодо його слів про Донецьк і Крим — він має право на таку думку. Ніхто ж не сприйняв його фразу як заклик до дій, ніхто не кинувся відділяти Донецьк і Крим... До речі, такі самі думки виголошували на Сєвєродонецькому з’їзді п’ять років тому, і чомусь тоді це не викликало такого резонансу, і не було стільки прокльонів з боку гуманітарної інтелігенції, скільки зараз ринуло на Юрка. Хоча тоді на з’їзді вони говорили те саме. Потім була відкрита карна справа і спущена на гальмах. І так само зараз Табачник говорить, що слід відділити Галичину, але ніхто чомусь не обурюється щодо цих висловів.

У моєму романі «Рівне\Ровно» Україна вже поділена на Соціалістичну Республіку Україна (абрівеатуру складете самі) і маленьку Західноукраїнську республіку. А місто Рівне поділене, як Берлін свого часу, муром — на західне Рівне та східне Ровно. Ну ось покажіть мені людину, яка проведе кордони.

— До речі, декілька років тому ви говорили, що сподіваєтесь, що за цей роман вас виключать зі Спілки письменників. Це відбулось?

— Я й надалі сподіваюсь. Для того, щоб виключити, спілка має бути бодай трохи дієздатною і хоч щось робити. Спілка наша — як рівненська, так і київська — це трупи, які час від часу смикають своїми кінцівками, але нічого конкретного зробити вони вже не можуть.
Тетяна ГОНЧЕНКО
ДЕНЬ