* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ПРЕКРАСНА НЕЗНАЙОМКА: БЕЛЬГІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

21:03 01.03.2010

ПРЕКРАСНА НЕЗНАЙОМКА: БЕЛЬГІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

 

 

Система управління в царині культури у Бельгії напрочуд гнучка. У двомовній країні існують два міністерства культури – франкомовної і нідерландомовної спільнот (адже фламандська – діалект нідерландської, що відрізняється від останньої лише звучанням, але не написанням). Кожне із міністерств поділене на департаменти, що відповідають за певні галузі – літературу, музику, живопис і т.д. Департамент книги та літератури – місце, де зібрано чимало відомих письменників, літературознавців і перекладачів, орган, що відповідає не лише за підтримку франкомовної літератури Бельгії всередині країни, а й за її поширення в усіх куточках світу. Бельгія – колишня колоніальна імперія, і хоча тут у значно меншій мірі, ніж у сусідній Франції, зберігається імперська свідомість, все ж бельгійці (байдуже, валлонці чи фламандці) прагнуть якомога більшого поширення своєї культури. І створюють для своїх митців просто райські (особливо порівняно з українськими реаліями) умови. У серпні нам, українським перекладачам Дмитрові Чистяку та Іванові Рябчію пощастило відвідати Європейський колегіум художнього перекладу в Сенефі – містечку в 40 кілометрах від Брюсселя. Усе сприяло плідній роботі та глибокому ознайомленню з бельгійською літературою. Із Бельгії ми повернулися з низкою ідей і проектів. Але чи знайдуться в Україні гідні видавці – ще те питання…

 

Іван Рябчій: Мені важко навіть дібрати слова, щоб описати те враження, яке справила на мене організація поширення бельгійської літератури всередині країни та за її межами, запроваджена Міністерством французької спільноти Бельгії. Це саме те, чого зараз потребує Україна і чого не хочуть робити наші чиновники та літературні бонзи, взґвши за відмовку міфічний брак коштів. Зібрати в одному місці перекладачів із більш ніж десятка країн світу, які перекладають твори франкомовних бельгійських авторів; створити для їхньої праці належні умови (цілодобовий Інтернет, бібліотека, оргтехніка, словники, а найголовніше – тиша та спокій); платити їм за цю працю хай невеличкі, та все ж гроші; влаштовувати зустрічі з авторами, яких перекладають присутні перекладачі та з тими авторами, яких у Міністерстві вважають цікавими; робити огляди книжкових новинок; урочисто вручати перекладачам чималі грошові премії – це, на мій погляд, велика і потрібна робота. Та що там робота – це подвиг! Доказом тому, що система працює ефективно – я. Для мене – людини, що раніше перекладала винятково французьких авторів – перебування в Колежі стало свого роду одкровенням. Адже ми нічого не знаємо про бельгійську літературу! Нам відомі хіба Моріс Метерлінк і Еміль Верхарн (межа ХІХ-ХХ століть), Жорж Сіменон (середина ХХ ст.) та дуже модна нині у нас, але непопулярна в самій Бельгії Амелі Нотомб. Виявилося, що бельгійська література – набагато цікавіша, набагато більш розмаїта як жанрово, так і стилістично. Думаю, детальніше про особливості бельгійської літератури може розповісти Дмитро Чистяк, який переклав українською драми Метерлінка, повість сучасного письменника Франсуа Емманюеля «Людське питання» та поезію живого класика бельгійської літератури Ліліан Вутерс.

 

Дмитро Чистяк: Треба сказати, Іване, що бельгійська література – надзвичайно цікаве явище у франкомовному світі, позаяк лежить на перетині двох величезних культурних ареалів – латинських і германських культур. Вона уособлює синтез латинсько-картезіанського мистецтва аналітики і візіонерського фламандського духу, закладеного в творчості примітивістів, що вибухнуло згодом дивовижним розмаєм бельгійського символізму, до якого належать імена і всесвітньо відомі, і менш знані, але однаково цікаві.  Звісно, цих авторів (Моріса Метерлінка, Еміля Верхарна, Шарля Ван Лерберґа, Жоржа Роденбаха) треба представити українському читачеві. Естетика символізму – це вершинне явище світової культури; символісти зуміли синтезувати літературу, музику, малярство в єдиному порухові до трансценденції буття-сущого і виходу в чистий етер думки і надсвідомого. Це містичне мистецтво, яке живиться із фламандської містики Майстра Екхарта, Яна Ван Рюйсбрука та інших візіонерів, котрих, завдяки науковим публікаціям, тільки починає відкривати український читач. Треба звернути увагу й на таке небуденне явище, як бельгійський сюрреалізм, феномен у певній мірі відмінний від сюрреалізму французького. Тут культивуються не стільки автоматичне письмо і давно відоме бельгійським символістам несвідоме, скільки виразні пошуки начала, яке перевершує людське і відновлює зв’язки із колективним несвідомим. Найвідоміші з-поміж бельгійських сюрреалістів – Поль Нуже, Крістіан Дотремон, Марсель Лєконт; і малярство Рене Маґріта постає саме на цьому підґрунті. Маґріт, зрештою, і сам був досить цікавим письменником, а також теоретиком сюрреалізму.

 

І.Р.: Треба відзначити й такі самобутні явища, як бельгійська фантастика і магічний реалізм. Певно, немає в Європі іншої літератури, де магічне й фантастичне відігравали б аж таку важливу роль. Казковою, незвичайною країною Бельгія постає передусім ув очах сусідніх народів – скажімо, французів. У творах Бальзака, Гюго, де Нерваля – це край, де з часів Давіда Тенірса і Якоба Йорданса життя не змінилося. Зрозуміло, що бельгійцям таке ставлення було не до вподоби – але на той час (1830-ті) становлення бельгійської державності тільки починалося, тож серед головних завдань письменників було творення національного міфу. Такою солідною базою стала для Бельгії «Легенда про Уленшпігеля» Шарля де Костера. Відтоді майже все, що виходило з-під пера бельгійських авторів, було пройняте феєричними й фантасмагоричними мотивами; навіть натуралізм, що набув у Бельгії особливого розквіту в 1890-1900-х рр., тісно сплетений із фольклорною казковістю, часом із дохристиянським легендарно-міфологічним масивом (Жорж Екаут, Камій Лємоньє).

 

Д.Ч.: Магічний реалізм, як слушно відзначив професор Лувенського університету Мішель Оттен, бере витоки із бельгійського символізму, сильно позначеного міфологічним і фольклорним субстратами. Візьмемо творчість одного з найбільших представників цього напрямку – Франца Елленса; він виступає послідовником і навіть (на початку свого творчого шляху) епігоном Метерлінка. Згодом Елленс долучається до сюрреалістичного руху. У драмах і новелістиці Мішеля де Ґельдероде немає розмежування між божественним і демонічним; усе це – по той бік реальності, і саме та реальність є сущою у порівнянні з реальністю, в якій ми перебуваємо і яка, зрештою, виступає реальністю оманливою. Не можна не назвати ще імена Поля Віллємса і Ґі Вааса. Творчість Віллємса – це вже не демонічний магічний реалізм Мішеля де Ґельдероде, а те чудесне, казкове, що досі притаманне людині, варто лишень поглянути на нього чистими очима, про що, до речі, писав той-таки Метерлінк. Світ не вписується в казковість Віллємса з його «паннами садів», із відлюдниками, що мешкають поруч із єдинорогами і феями, із «соборами туманів». Пафос його творчості завжди трагічний. Незабаром я сподіваюсь представити його українському читачеві… Одначе хочеться вірити, що магічний реалізм ще здобудеться на якесь цікаве явище в літературному сьогочассі.

 

І.Р.: Справді – бельгійська література напрочуд жива. Вона не вироджується, як французька, до «письмацтва на масу», не регресує, як українська, у гормональні спалахи-тексти. Цьогорічний лауреат премії ім. Віктора Росселя (найпрестижнішої тутешньої літературної нагороди) Бернар Кіріні запам’ятався новелами у стилі Борхеса. Його «Хижацькі казки» відзначаються простотою викладу, але водночас – то цілісний твір, просто нашпигований загадками й символами. Романи Жаклін Арпман і Анрі Бошо продовжують міфоаналітичний напрямок у літературі. Під збільшувальне скло їхнього прискіпливого погляду потрапляють Едип і Антігона, Орландо і Єва, багато інших легендарних персоналій, яких ми звикли сприймати однобічно – аж тут нам пропонують несподіваний, абсолютно протилежний підхід. У бельгійській літературі досить непогано почувається жанр, майже відмерлий у нас – соціально-психологічні романи. До речі, саме до цього напрямку я б відніс творчість Амелі Нотомб, хоча набагато цікавішим за неї письменником вважаю Жана-Люка Утерса, з яким довелося познайомитись особисто.

 

Д.Ч.: Маєте рацію, Іване. Сучасна бельгійська література досить строката. Є письменники, – як, скажімо, Анрі Бошо, – що в реінтерпретаціях античних міфів досить вдало культивують цілком класичне письмо. Твори Франсуа Емманюеля – постмодерні (згадаймо хоча б повість «Людське питання», яку я мав утіху перекласти українською мовою). У романах і новелах Каролін Лямарш музичність тексту переплітається з глибинним прочитанням людської психології. Жаклін Арпман іронічно й водночас надзвичайно лірично інтерпретує біблійну семантику; це вже письменниця картезіанського складу думки. Вона намагається підпорядкувати все розумовим операціям, переінтерпретувати за логічними схемами, часто доводячи їх до парадоксів. Ми не знайдемо в неї фламандської ліричності контакту з природою, трансцендентної сублімації; та попри це її творчість – один із найвищих здобутків сучасної бельгійської літератури. Крім цього, треба згадати й бельгійську поезію, адже вона, на мій погляд, – найцікавіша в сучасному франкомовному світі. Це й Ліліан Вутерс із її глибинним переосмисленням давньоєгипетської історії («Щоденник писаря») та Паскалевої доктрини («Паскалева записка»), і Верне Лямберзі з його величезним доробком (більше 40 поетичних збірок) – подекуди він проступає медіумом із сакральним світом. Це і ціла плеяда поетів забутих – наприклад, Рене Вербоом, письменник-сюрреаліст на межі з символізмом, який вийшов просто по-рількеанські на кордон світу сущого і світу потойбічного; або Рене Ванденскрік, який культивує пейзаж душі, або «Пори року» Франсуа Жакмена. А ще ж є дивовижний фольклор, так удатно оброблений Максом Ельскампом чи Морісом Каремом, або іронічне автоматичне письмо Поля Нуже, угруповання «Кобра» та групи Ено, або ще – пісенна одіссея Жака Бреля…

 

І.Р.: Також Жак Ізоар, Вільям Кліф, Колєт Ніс-Мазюр, Карел Ложіст… Перераховувати можна довго, та я хочу повернутися до того, з чого ми починали – до інфраструктури. Звісно, гуманітарна криза – явище всесвітнє; будь-де стати маклером чи футболістом вигідніше, ніж писати книжки, не дбаючи про те, як тебе сприйматиме читач, а більше про те, наскільки доцільним буде твій текст з точки зору художності та розвитку літератури. Та все ж у європейських країнах правлячі еліти переважно усвідомлюють одну просту істину: націю, державу творять саме митці. Якщо митці не задоволені існуючим ладом, скільки їх не души, однаково рано чи пізно прорве «там, де надто тонко» - і система завалиться. Так було в Україні: у 1920-30-ті опозиційну владі (чи таку, що вже майже «дотумкала» правди) інтелігенцію було винищено, але однаково за півстоліття нові покоління свідомої еліти розхитали, здавалося б, монолітний лад і призвели до його краху. Те само відбувається і тепер: що менше справедливості в українській державі, то менше задоволені існуючою системою митці, то більша вірогідність сумного кінця нинішнього ладу.

 

Д.Ч.: Європейські держави – а з ними й Росія – прагнучи побудувати імперії як не географічні, так гуманітарно-економічні (а такі існують і досі у вигляді ЄврАзЕС, Британського союзу, Франкофонії, ОПЕК), завжди добре усвідомлювали роль митців як «володарів душ» і створювали для них належні умови. Але цей рецепт придатний не лише для великих імперій, а й для маленьких держав, що прагнуть зберегти незалежність і ідентичність. Шлях до цього – тільки через піклування про свою культуру та її персоналії.

 

І.Р.: На жаль, в Україні цього досі не усвідомили…       

Дмитро ЧИСТЯК, Іван РЯБЧІЙ