* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Оринка Григоренко "Звучання Покальчука"

00:45 16.01.2008

Оринка Григоренко

Попереднє знайомство з прилуцьким боком життя та діяльності Юрка Покальчука ознаменоване для мене особою художника Анатолія Риженка. У Прилуках ці друзі-митці існують поряд. Тож в дверях типографії вони з`явилися вдвох. Удвох інтерв`ювалися в редакції: пан Юрко, вислуховуючи запитання і впевнено відповідаючи на них, пан Анатолій, іноді посміхаючись, похитуючи головою і підкоментовуючи сказане.

- Для початку розмови я мушу признатися. Колись був не надто тверезий вечір у львівській "Дзизі". Тоді ми познайомилися і перейшли на "ти"? Чи можу з Вами спілкуватися на "Ти" з великої літери?

- Ну, думаю.. Давай.. Але в "Дзизі" це було напевно років два тому? Або й більше. Я давно не бував у Львові, але зараз, думаю, буду там частіше, бо знову там з`явилась у моїх друзів студія. Звукозапису, маю на увазі.

- Чудово! Тож Твої пісні… Чи не є Твої пісні, - тексти до них і музика - часом імпровізацією? Несистематизовані, ненормовані рядки, імпровізована мелодія… Чи не можна сказати, що кожний наступний концерт буде зовсім несхожим на попередній?

- Я не одразу зрозумів, що ти маєш на увазі. Я ніколи не пишу нічого несистематизовано і необдумано. У книзі "Не наступайте на любов" поза іншими віршами є, - також тексти моїх пісень. І щодо музики, коли, наприклад, якось я приніс нові тексти до наших музикантів і почав читати один, то всі мовчать а мій друг бас-гітарист Джон зітхнув і каже: "..а інакшого тексту немає..?". Я тоді мало не вийшов з себе, запропонував інший текст і хлопці сіли, почали підбирати акорди, і… пішло.

Звичайно, іноді дещо в тексті підправляється під впливом музики. Щоб звучало влучніше, викликало більше почуттів, але загалом, я даю слова, задаю ритм, тональність і музиканти творять музику на основі цього. То не імпровізація - все обдумано.

- Твої тексти. Твоя Творчість. Тебе називають сором`язливим порнографом. Чи згідний Ти з таким статусом?

- Мене називають по-всякому… Ой, як тільки не називають! - серйозно й задумливо Юрко зо дві секунди блукає очима перед тим, як продовжити - Ну, що таке порнографія? Це самоцільне описання статевого акту. Я вкладаю у свої твори душу, художність, почуття. Я не порнограф.

- Можливо, мається на увазі, що Покальчук відвертий у своїх книгах, але сором`язливий у житті…

- Ні, я не сором`язливий і в житті. Ні в житті, ні в творчості. - ці слова звучать якось сумно і ніскілечки не грайливо.

- Несором`язливий письменник, у якого було багато жінок, і від однієї з них він має доньку. Це міф для журналістів чи істинна правда?

- Це правда. У мене було кілька дружин. І донька в мене чудова виросла. Вчиться на юридичному факультеті…, планує аспірантуру, практикує. Донька мені дарована Богом. Ще коли померла моя мама, а дружина була вагітною, я сказав, що народиться в нас донечка і назвемо як мою маму, Оксаною. Ще ж пристроїв, котрі можуть визначати, народиться хлопчик чи дівчинка, тоді не було…

Зараз, коли замислюєшся над життям, бачиш свої упущення і досягнення. Так от Оксана є тим досягненням, яким я можу пишатися. Ми дуже близькі. Вона знає про мене все. Навіть про мої відносини з жінками - іноді я раджуся з нею. Вона перша, хто читає написані мною твори. До речі, як і молодий письменник (23) Любко Дереш - він теж перший, кому я висилаю їх почитати. Молоде бачення тексту буває дуже точним.

Маю надію, що так буде завжди. Що це не зміниться. Ми з донькою не віддалимося ніколи.

- Твоя донька має свою сторіночку на Livejournal.com. Вона вибрала собі нік Оксанка-Чукча. Чи читаєш Ти її дописи до того журналу?

- Насправді ні, я не встигаю. Я маю свій блог на "Меті". А чому вона чукча - так тому, що Покальчук. Це давня історія. Ще колись один із російських друзів на тему мого прізвища і моєї творчості перефразував відомий анекдот: "…Покальчукча нє чітатєль - Покальчукча пісатєль…"

- І Твоя Оксанка теж пише, перейнята Твоєю творчістю. На скільки знаю, вона на одному із київських дахів написала великими літерами білою фарбою слово "Любов". Спонукана віршем "Не наступайте": …Я закликаю усіх - пишіть слово / Любов, / пишіть це слово на стінах і бруківках, на будинках і парканах, в метро, в ліфтах, і в парадних / і на вулицях і площах / і у себе в душі / незупинно / зараз і завжди / пишіть це слово… / Не наступайте на любов не наступайте…

- Так, я знаю. Це на Русанівці. На одному із нижчих будинків. Із верхніх квартир сусідніх багатоповерхівок цей надпис видно. Вона прибігла тоді така схвильована.

- Малювала на даху, щоб не наступали.. Улюбленою дружиною народжена тобі донька чи однією з дружин, як пишуть журналісти… чи як?

- Однією з… Бо улюбленою жінкою може бути лиш та, яка зараз поряд, з якою близький саме зараз. Та і улюблена. Та і найкраща.

- От про жінок, про найкращих - Ти їдеш в Ніжин, на конкурс "Міс Університет-2007", будете там у журі, разом з паном Анатолієм. Перешіптуватиметесь. Що для вас буде головним критерієм оцінки дівчат: очі-губи-груди-дупця чи інтелект...?

- Перш за все, оцінюватиметься те, як дівчина себе вміє подати. Бо буває, що дівчина має всі принади, але не вміє їх показати. Піднести публіці. Вона має відчувати зал, - як публіка реагує на неї. Поводитись відповідно. Адже й на конкурси "Міс Світу" не факт, що потрапляють найкращі. Просто хтось гарніший виявився менш сміливим.

Цей критерій я віднайшов одного разу в метро у Парижі. Переді мною сиділа жінка, акуратно мило зі смаком одягнута, з легким шаликом, обгорнутим навколо шиї, і припнутим до одягу в області передпліччя брошкою. В її легкому макіяжі кольори губ та очей так гармоніювали, що це неймовірно приваблювало зір. Я ще подумав, що якби з неї то все стерти і одягнути, як ось в Україні по селах, хустину, то з неї така гапка би вийшла, що нема на що й подивитися. Але ця жінка невизначеного віку на щастя для неї, чудово вміла себе подати.

- Я Тебе розумію, направду. Це велика проблема жінок сьогодні.

- Так, велика. Навіть у плані іншому. В жінці поряд із вмінням себе подати, ще має бути повна відсутність вульгарності. Бо не раз, дурне, одягне на свої грубі ноги міні спідницю і думає, що воно гарно. А воно просто вульгарно . Мене за кордоном питали: а чому дружини ваших українських відомих людей одягаються, як проститутки? Я у відповідь можу лиш промекати щось невиразне і спробувати перейти на іншу тему. Бо це справді проблема. Не тільки в нас, але і в росіян ..у жінок всіх пострадянських країн.

- Отже, з конкурсантками все ясно, а якщо ж не вийде на сцену та бажана й ідеальна, котра чудово вміє себе подати, то переможниць не буде?

- Ну, чому ж… Я вже мав можливість бути у комісії на цьому конкурсі. Вибиратимемо з того, що буде. - чи не вперше пан Юрко посміхнувся.

Це як у ресторані - береш меню і вибираєш з того, що пропонують. Щось тай виберемо. - додає пан Анатолій.

- Знаю, що приїзд у Прилуки спричинений не лише конкурсом. Ти вже другий день тут. Був у колонії?

- Хочеш, щоб я розповів про колонію? Я не просто був у них. Я саме сюди й приїхав, і в них щодня, зранку до вечора. Я часто до них приїжджаю. Бо я ще й Голова Піклувальної ради Прилуцької колонії і член Громадської Ради при Департаменті з питань виконання покарань. Оце почав їздити ще й в Кременчуцьку колонію теж. Але Прилуцька колонія – це моя рідна установа. Я тут з 1986 року. І персонал, і вихованці довіряють мені . Персонал не раз говорить зі мною про ті проблеми, які є виключно внутрішніми. Часом ми навіть спільно їх вирішуємо. І вихователі часто радяться зі мною. Вислуховую, пропоную свої шляхи вирішення проблем.

Вихованці діляться зі мною іноді найінтимнішим. Бувають й такі хлопці, які спочатку озлоблено насторожені, а наступного ж дня вже кидаються обіймати, як найріднішого давнього друга. От якраз один хлопчина має виходити з колонії в січні. Каже, що боїться. У нього мати й вітчим. Не знає, як бути, як має до них повертатися. Але казав, що хоче довчитися. Залишилось півроку до кінця одинадцятого класу. Хоча признається, що не дуже й вчився. Казав, що хотів би спершу приїхати до мене, але не знає, як це вдасться.

Я йому радив спершу їхати до батьків, а потім приїхати до мене. А щодо закінчення школи, то нехай вибере собі ті предмети, які йому підійдуть для майбутньої професії, і їх вивчає першочергово. Що боятися нічого не треба…

І такі розмови проводжу часто. Приїжджаю сюди, на думку інших, витрачаючи даремно свої гроші і час. Мене інколи називають ніби священиком. В чомусь це правда.

А головне, що мене не розуміють самі прилучани. Я маю на увазі, що знаю досить багато про життя прилучан через робочий колектив колонії. Їх там чоловік біля сотні, то знаю, чим вони дихають. І не в місці роботи справа. Бо ж і двоюрідна сестра Тамара в мене тут живе. За всі роки, здається, тричі я таки виступав у Прилуках. Двічі у міській бібліотеці, і одного разу з групою письменників, які приїхали до Прилук.

Але я знаю і такі Прилуки, які на запитання: "А чому б не запросити на цей великий загальноміський захід Покальчука?" - відповідають: "А нам Покальчука і так забагато."

Я не побоюсь сказати, що є одним з найвідоміших українських письменників на сьогодні. Нас таких в Україні десь не більше, ніж п`ять чоловік. Місто Кременчук мене запрошує на виступи (попри колонію) вже втретє. А Прилукам мене забагато…

Але я вірю, що моя робота, моя творчість, моє слово, ускрізь принесе плоди. Тому не збираюся зупинятися на досягнутому.

"Нам не дано предугадать, / Где наше слово наше отзовется,- / И нам сочувствие дается, / Как нам дается благодать..." - дуетом з паном Анатолієм процитували вони на закінчення розмови відомі слова Федора Тютчева.

Це один із моїх девізів. І я з ним іду по життю.

Оринка Григоренко