* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Сергій ГРИНЕВЕЦЬКИЙ: ОДЕСА -- МАМА УКРАЇНСЬКА

18:16 15.12.2009

Сергій ГРИНЕВЕЦЬКИЙ:
ОДЕСА -- МАМА УКРАЇНСЬКА

- Розкажіть, будь ласка, про себе, про свою родину.

 

- Народився я, як кажуть, в звичайній радянській родині. Батько – інженер, мати вчителька. Спочатку сім’я жила в селі Лужанка Тарутинського району Одеської області, це багатонаціональний край, де пліч-о-пліч живуть представники різних народів. Згодом переїхали до Роздільної. Саме там я почав свою трудову і політичну карєру. Можу сказати, що я і досі не забуваю свою малу Батьківщину.

Більшість же свого життя провів в Одесі. Чесно кажучи, навіть не уявляю собі інше місто, де б я міг жити. Вважаю, що стати одеситом – це не тільки народитися в цьому місті чи мати штамп з одеською пропискою. Бути одеситом – це свого роду привілей, почесне звання, яке ти отримуєш. І воно найприємніше за всі нагороди.

Одружений. Маю заміжню доньку, яка недавно захистила кандидатську дисертацію.

 

- Який найяскравіший спогад дитинства?

 

- Незабутня атмосфера міжнаціональної злагоди. У нас в класі були і молдавани, І гагаузи, і болгари, і українці і роми і навіть албанці. На перервах говорили всі на різних мовах, але всі одне одного розуміли.

 

- Хто вплинув на вибір Вами майбутньої професії?

 

- Батько. Він все життя пропрацював інженером у сільському господарстві. Я обрав технологічний інститут холодильної промисловості і вважаю, що маю гарну освіту, оскільки вона була пов’язана з високими технологіями. Причому, можу зазначити, що технічні знання мені не раз ставали в нагоді і під час моєї політичної роботи.

 

- Що привело Вас в політику?

 

- Як і у багатьох сучасних українських політиків, моя кар’єра розпочалася в комсомолі. Мені запропонували роботу в райкомі комсомолу. Ви знаєте, що молодість завжди шукає щось нове. Я не був виключенням. Тоді ще не думав, що політика – це на все життя. Можу сказати відверто, що не шкодую і не зрікаюся своєї роботи в комсомолі, а згодом і на посаді першого секретаря райкому партії. Це був безцінний досвід управлінської роботи, який допомагає мені і сьогодні.

Я тривалий час, аж до 2005 року, ухилявся від пропозицій стати членом тієї чи іншої партії, доки не знайшов ту силу, яка за своїми ідейними установками і політичною практикою мені підходила.

 

- На яких цінностях будуєте свою політичну роботу?

        

- Перш за все ціную професіоналізм. Сьогодні українській владі бракує саме цієї якості. А з професіоналізму втікають і інші цінності, у тому числі – порядність.

 

- Робота на посаді Голови ОДА – чим пишаєтесь, що не встигли зробити?

 

- Пишаюсь професійною і відповідальною командою, як розробила програму, практично всі пункти якої вдалося втілити у життя. У 2002 році під час передвиборчої кампанії виникла ідея створити середньострокову програму дій на період каденції депутатського корпусу місцевих рад. Залучили спеціалістів, визначили ключові напрями. Програма, яка отримала назву «Регіональна ініціатива» була короткою, лише 20 пунктів, але кожен був максимально конкретизований.

Думаю, якби не президентська кампанія і «помаранчева революція» нам вдалося б реалізувати її цілком. Посудіть самі – нам вдалося підняти на загальнодержавний рівень такі питання як будівництво каналу Дунай-Чорне море, газифікація міста Білгород-Дністровське, найстарішого міста Одещини. За допомогою міністра транспорту покійного Георгія Кирпи вдалося вирішити питання будівництва сучасної автостради Київ-Одеса.

Дуже багато вдалося зробити для реконструкції будівель театрів Одеси. За кількістю театрально-видовщиних закладів Одеса поступається хіба що Києву, але більшість з них розташовані у старих будівлях XIX-го століття, які потребують ремонту. Було реконструйовано будівлі Українського музично-драматичного театру і Російського театру, обласної філармонії, Театру музичної комедії. І найголовніше – розпочато реконструкцію нашої перлини – Одеського оперного.

Взагалі перелік того, що вдалося зробити буде досить обємний, але таким же буде і перелік того, що хотілося зробити і на що не вистачило часу. Так, ще досі не вирішено питання будівництва автотраси Одеса-Рені в обхід Молдови, яка б зв’язала Українське Придунав’я з іншими регіонами України. Взагалі Комплексна програма розвитку Українського Придунавя, прийнята за нашої ініціативи у 2004 році, фінансується дуже погано. Це стримує розвиток цієї стратегічної території, яка має кордони з Євросоюзом.

Те ж саме можна сказати і про реставрацію памяток архітектури в Одесі. В цьому році парламент ухвалив Постанову щодо збереження історико-архітектурної забудови міста, але в проекті Держбюджету коштів на це не передбачено. Тим часом старі будівлі руйнуються. Недавно одна з таких памяток – Будинок Русова, згоріла. Але ж можна було би вжити заходів, щоби не допустити такого стану речей, щоби вчасно розпочати реставраційні роботи. Кінець кінцем, це та спадщина яка залишилася нам від предків і яку ми маємо передати нащадкам.

 

- Як оцінюєте роботу своїх наступників на посаді?

 

- Не в моїх правилах давати оцінку наступникам. Я думаю, що найкраще їх оцінять самі жителі області, коли на виборах проголосують за політичну силу, яку вони представляють. Можу зазначити лише одне – той факт, що за п’ять років змінилося чотири губернатори (три повноважних і один в.о.) ніяким чином не говорить на користь влади.

 

- Чи плануєте повернутись? Які будуть перші кроки?

 

        - Якщо Ви питаєте про Одещину, так я з неї ніколи не виїздив. Мені і у часи перебування на посаді губернатора запрошували до Києва, але я себе слабо уявляю «київським жителем». А що стосується посади голови облдержадміністрації, то, гадаю, що Ви не гірше за мене знаєте, що в нашій країні будь-що планувати неможливо. Не приховую мені пропонували обійняти посаду голови облдержадміністрації і нинішня влада, але я не вважаю це доцільним з етичних міркувань.

 

- З якою політичною силою пов’язуєте своє політичне майбутнє?

 

- Я не звик, на відміну від деяких українських політиків змінювати політичні симпатії залежно від сезону. Тому своє майбутнє я повязую з тією політичною силою, до якої сьогодні належу – за Народною Партією. Сьогодні на жаль, користуються популярністю партії, які розколюють суспільство, але гадаю, що ця хвиля мине і, суспільство зрозуміє, що поганий компроміс кращий за добру сварку. У нашому суспільстві має запанувати ідеологія злагоди.

 

- На якій посаді можете принести найбільшу користь для Держави?

 

- Я намагаюся приносити користь на тій посаді, на якій знаходжусь у даний момент.

 

- Ваше ставлення до ЗМІ?

 

- Чинний Президент каже, що свобода слова стала найважливішим здобутком «помаранчевої революції». Але свобода слова не полягає лише в тому, щоби вільно критикувати владу. Її ключове значення – у тому, щоби і влада і суспільство реагували на цю критику. Скільки було за допомогою ЗМІ піднято «корупційних скандалів»? А скільки чиновників пішли у відставку після звинувачення їх у корупції?

У європейських країнах було б достатньо однієї десятої з тих звинувачень, які сьогодні висувають засоби масової інформації на адресу чиновників, щоб вони добровільно пішли зі своєї посади. А у нас – «як з гуся вода». Це ще не свобода слова – це її імітація. Тому я сьогодні застерігся би називати ЗМІ «четвертою владою» у всякому разі доти, доки її у своїх суперечках використовують інші гілки влади.

Зрозуміло, що в багатьох випадках тут провина скоріше власників ЗМІ, ніж самих журналістів. Є і об’єктивні обставини – загальний рівень доходів скорочує попит на цікаву, аналітичну пресу. Натомість все більше значення починають відігравати дешеві «жовті» листки, телебачення та Інтернет. Як результат, сьогодні політика сприймається як частина світського життя чи шоу, а політики – як шоумени. В серйозність політики як професії не вірить мало хто вірить. І це стає справжньою проблемою.

       

- Як відпочиваєте?

 

- Чесно кажучи на відпочинок в класичному розумінні майже не залишається часу. Втім, я весь час намагаюся бути в курсі нових політичних тенденцій, багато читаю. І сам також пишу. Недавно вийшло дві мої книги у співавторстві с московськими авторами Жильцовим та Зонном – «Дунайская энциклопедия» і «Геополитическое казино Причерноморья».

Крім того, за моєї підтримки вийшло вже вісім чисел історико-краєзнавчого альманаху «Одесика. Південний Захід», низка інших книжок історичної тематики. В українській історії є багато «білих плям» і суперечливих питань. На мою думку, в нашій історії занадто багато політики і мало самої історії. Тому треба стимулювати історичні розвідки, адже є цікаві дослідження, але вони не кон’юнктурні і тому їм важко знайти вихід до широкого читача.

 

- Яку країну хочете залишити своїм онукам?

 

- Таку, за яку не прийшлося би соромитися і громадянством якої би пишались. Цим я думаю, сказане все.

 

- Що побажаєте читачам «Слова і Діла» як громадянин громадянам?

 

- Віссаріон Бєлінський сказав: «Хто не став перш за все людиною, той поганий громадянин». В сучасній Україні на тлі розмов про громадянський обов’язок стає все менше людяності. Я хотів би побажати всім бути більш людяними, мабуть тоді ми відчуємо себе громадянами – тобто членами певної громади, спільноти, об’єднаної метою, а не сукупністю мешканців території.

 

Розмовляли Олексій УСАЧОВ, Вероніка КОНОНЧУК